У будь-якій людині живе цілий спектр емоцій. Це можуть бути радість, злість, щастя, образа, захоплення, ненависть і багато інших. Залежно від життєвої ситуації кожна емоція дає про себе знати. Якщо чесно, то я трохи заздрю людям, які вміють приховувати і контролювати свої емоції. Я належу до числа тих людей, яким контроль дається вкрай складно. Не завжди, навіть позитивні емоції, виявляються доречними. Наприклад, я можу голосно засміятися в кафе. І це не означає, що я погано вихована. Я віддаю собі звіт, як себе потрібно вести в громадських місцях, але деколи емоції на стільки беруть гору, що стримати їх неможливо. І добре, якщо не контролюються позитивними відчуттями.
Я знайома з деякими людьми, яких долають негативні емоції. Вони не можуть приховувати своє невдоволення, образу і відразу починають висловлювати неприємні мови. З боку це виглядає жахливо. Не хочу нікого засуджувати, але на мою думку, людині важливо контролювати себе, особливо якщо мова заходить про почуття інших людей. Не всі в нашому житті виходить так, як ми хочемо. У всіх бувають розчарування, стреси, гіркоти образи, але якщо людина здатна приховати ці емоції від оточуючих, опрацювати їх в собі і поділитися з найближчими-то це чудово. З такими людьми легко знаходити спільну мову, від них не чуєш брутальності і отримуєш позитивний заряд.
Все ребята мечтают стать взрослыми. Я тоже с ранних лет мечтал об этом. Вот дорасту до дверной ручки, думал я, и стану взрослым.
Но шло время, я вырастал из ботинок, мне сделалась мала кровать, а я все не взрослел.
Я стал понимать, что дело не в росте. А в чем же? Долгое время не мог ответить на этот вопрос.
В первый раз почувствовал себя взрослым, когда маму. Многие годы я не замечал ее усталости, ее переживаний, ее боли. А тут вдруг заметил и маму. Она несла большую тяжелую сумку с картошкой, и я первый
У будь-якій людині живе цілий спектр емоцій. Це можуть бути радість, злість, щастя, образа, захоплення, ненависть і багато інших. Залежно від життєвої ситуації кожна емоція дає про себе знати. Якщо чесно, то я трохи заздрю людям, які вміють приховувати і контролювати свої емоції. Я належу до числа тих людей, яким контроль дається вкрай складно. Не завжди, навіть позитивні емоції, виявляються доречними. Наприклад, я можу голосно засміятися в кафе. І це не означає, що я погано вихована. Я віддаю собі звіт, як себе потрібно вести в громадських місцях, але деколи емоції на стільки беруть гору, що стримати їх неможливо. І добре, якщо не контролюються позитивними відчуттями.
Я знайома з деякими людьми, яких долають негативні емоції. Вони не можуть приховувати своє невдоволення, образу і відразу починають висловлювати неприємні мови. З боку це виглядає жахливо. Не хочу нікого засуджувати, але на мою думку, людині важливо контролювати себе, особливо якщо мова заходить про почуття інших людей. Не всі в нашому житті виходить так, як ми хочемо. У всіх бувають розчарування, стреси, гіркоти образи, але якщо людина здатна приховати ці емоції від оточуючих, опрацювати їх в собі і поділитися з найближчими-то це чудово. З такими людьми легко знаходити спільну мову, від них не чуєш брутальності і отримуєш позитивний заряд.
Все ребята мечтают стать взрослыми. Я тоже с ранних лет мечтал об этом. Вот дорасту до дверной ручки, думал я, и стану взрослым.
Но шло время, я вырастал из ботинок, мне сделалась мала кровать, а я все не взрослел.
Я стал понимать, что дело не в росте. А в чем же? Долгое время не мог ответить на этот вопрос.
В первый раз почувствовал себя взрослым, когда маму. Многие годы я не замечал ее усталости, ее переживаний, ее боли. А тут вдруг заметил и маму. Она несла большую тяжелую сумку с картошкой, и я первый