ответ:
постановка проблеми. питання про взаємовпливи в розвиткові
педагогіки, культури й мистецтва не є новим. воно постійно постає перед
істориками педагогіки, істориками культури, мистецтвознавцями. дійсно,
автохтонного розвитку мистецтва окремо взятої країни, що не підлягало
ніяким зовнішнім упливам, практично ніколи на існувало. тому, колирозглядуємо історію педагогіки європейського регіону, необхідно
водночас вивчати й ті явища, що впливали на його розвиток.
прийняття в київській русі християнства за константинопольським
зразком свого часу визначило пріоритети й завдання освіти на тисячоліття
вперед. візантійський менталітет, що був перенесений на київський ґрунт,
поєднався тут із прадавніми слов’янськими традиціями. таким чином,
розуміння витоків шкільної освіти в україні є необхідною умовою для стратегії
її розвитку, передбачення та прогнозування можливих наслідків.
аналіз актуальних досліджень. на внеску однієї історико-культурної
традиції в іншу, що дає їй можливість далі повноцінно розвиватися,
неодноразово наголошував г. гегель [4]. про часткову «трансплантацію»
візантійської релігійно-музичної спадщини з її компонентом духовного
виховання вів мову у своїх працях д. ліхачов [7]. місцю візантійського
музичного виховання в церковній обрядовості київської русі присвячені
роботи і. арванітіса, б. асаф’єва, п. гнедича, н. єфимової [1; 2; 5; 6].
незважаючи на достатню кількість досліджень, присвячених місцю
візантійської спадщини в музичному вихованні київської русі, недостатньо
таких, де б аналізувалося спільне та відмінне у візантійській і давньокиївській
традиціях, або мова йшла би про «діалог» культур, а не про
«трансплантацію» грецької культури на слов’янський ґрунт. тому мета
дослідження ‒ виявити спільні та відмінні риси музики візантії та київської
русі, показати відповідність змісту музичного виховання загальному рівню
розвитку культури суспільства та орієнтованість змісту музичного
виховання на певну культурну, релігійну чи національну традицію.
методи дослідження. з метою виявлення спільного та відмінного у
візантійський і давньоруській традиціях музичного виховання
використовувалася низка методів: історико-порівняльний – для відтворення
подій культурно-історичного процесу; аналогії та компаративістики – для
виявлення особливостей становлення давньокиївської системи музичного
Бәріңе!
Жасыңа да кәріңе!
Кімге қан керек?
Ішуге емес, дәріге...
Мен - донормын.
Шипа болар қаным бар.
Қабылдаңдар,алындар.
Менің жылы қанымның
Қасиетін таныңдар.
Жоқ!
Ақшаға сатпаймын!
Аурулар алдында,
Борышымды ақтаймын.
Өмір беріп өзгеге,
Өмірімді сақтаймын!
Таза қан.
Сақ боласыз жазадан,
Сақ боласыз мазадан,
Қабылдаңыз?!
Көп берем де, аз алам,
Сіздегі сансыз түтікпен
Менің қаным өтеді,
Маған сол да жетеді!
Сіздегі жылы жүректе
Менің қаным соғады.
Маған сол да болады!
Сіздің мидың, біздің қан
Болып жатса қорегі.
Басқаның не керегі?!
Жасыңа да, кәріңе!
Ішуге емес!
Дәріге!..
ответ:
постановка проблеми. питання про взаємовпливи в розвиткові
педагогіки, культури й мистецтва не є новим. воно постійно постає перед
істориками педагогіки, істориками культури, мистецтвознавцями. дійсно,
автохтонного розвитку мистецтва окремо взятої країни, що не підлягало
ніяким зовнішнім упливам, практично ніколи на існувало. тому, колирозглядуємо історію педагогіки європейського регіону, необхідно
водночас вивчати й ті явища, що впливали на його розвиток.
прийняття в київській русі християнства за константинопольським
зразком свого часу визначило пріоритети й завдання освіти на тисячоліття
вперед. візантійський менталітет, що був перенесений на київський ґрунт,
поєднався тут із прадавніми слов’янськими традиціями. таким чином,
розуміння витоків шкільної освіти в україні є необхідною умовою для стратегії
її розвитку, передбачення та прогнозування можливих наслідків.
аналіз актуальних досліджень. на внеску однієї історико-культурної
традиції в іншу, що дає їй можливість далі повноцінно розвиватися,
неодноразово наголошував г. гегель [4]. про часткову «трансплантацію»
візантійської релігійно-музичної спадщини з її компонентом духовного
виховання вів мову у своїх працях д. ліхачов [7]. місцю візантійського
музичного виховання в церковній обрядовості київської русі присвячені
роботи і. арванітіса, б. асаф’єва, п. гнедича, н. єфимової [1; 2; 5; 6].
незважаючи на достатню кількість досліджень, присвячених місцю
візантійської спадщини в музичному вихованні київської русі, недостатньо
таких, де б аналізувалося спільне та відмінне у візантійській і давньокиївській
традиціях, або мова йшла би про «діалог» культур, а не про
«трансплантацію» грецької культури на слов’янський ґрунт. тому мета
дослідження ‒ виявити спільні та відмінні риси музики візантії та київської
русі, показати відповідність змісту музичного виховання загальному рівню
розвитку культури суспільства та орієнтованість змісту музичного
виховання на певну культурну, релігійну чи національну традицію.
методи дослідження. з метою виявлення спільного та відмінного у
візантійський і давньоруській традиціях музичного виховання
використовувалася низка методів: історико-порівняльний – для відтворення
подій культурно-історичного процесу; аналогії та компаративістики – для
виявлення особливостей становлення давньокиївської системи музичного
Бәріңе!
Бәріңе!
Бәріңе!
Жасыңа да кәріңе!
Кімге қан керек?
Ішуге емес, дәріге...
Мен - донормын.
Шипа болар қаным бар.
Қабылдаңдар,алындар.
Менің жылы қанымның
Қасиетін таныңдар.
Жоқ!
Ақшаға сатпаймын!
Аурулар алдында,
Борышымды ақтаймын.
Өмір беріп өзгеге,
Өмірімді сақтаймын!
Мен - донормын.
Таза қан.
Сақ боласыз жазадан,
Сақ боласыз мазадан,
Қабылдаңыз?!
Көп берем де, аз алам,
Сіздегі сансыз түтікпен
Менің қаным өтеді,
Маған сол да жетеді!
Сіздегі жылы жүректе
Менің қаным соғады.
Маған сол да болады!
Сіздің мидың, біздің қан
Болып жатса қорегі.
Басқаның не керегі?!
Бәріңе!
Бәріңе!
Бәріңе!
Жасыңа да, кәріңе!
Кімге қан керек?
Кімге қан керек?
Кімге қан керек?
Ішуге емес!
Дәріге!..