Степ — біом помірного поясу, для якого характерне майже повсюдне поширення трав'янистої, в основному злакової рослинності на чорноземних і каштанових ґрунтах Лісосте́п — перехідна природна зона Північної півкулі між зонами мішаних лісів та степу, на якій чергуються ділянки лісу і степу.
У Євразії лісостепи протягуються суцільною смугою із заходу на схід від східних передгір'їв Карпат до Алтаю. У Росії кордон з лісовою зоною проходить через такі міста, як Курськ і Казань. Захід і на схід цієї смуги безперервне лісостепу порушено впливом гір.
Окремі ділянки лісостепів розташовуються в межах Середньодунайської рівнини, ряду міжгірських улоговин Південного Сибіру, Північного Казахстану, в Монголії і на Далекому Сході, а також займають частину рівнини Сунляо на північному сході Китаю.
Согласно современным представлениям, формирование Солнечной системы началось около 4,6 млрд лет назад с гравитационного коллапса небольшой части гигантского межзвёздного молекулярного облака. Большая часть вещества оказалась в гравитационном центре коллапса с последующим образованием звезды — Солнца. Вещество, не попавшее в центр, сформировало вращающийся вокруг него протопланетный диск, из которого в дальнейшем сформировались планеты, их спутники, астероиды и другие малые тела Солнечной системы.
Газопылевое облако, в котором сформировались Солнце и ближайшие к нему звёзды, возникло, возможно, в результате взрыва сверхновой звезды массой примерно 30 масс Солнца, после чего в космос попали тяжёлые и радиоактивные элементы. В 2012 году астрономы назвали эту сверхновую Коатликуэruen — в честь ацтекской богини[1].
Лісосте́п — перехідна природна зона Північної півкулі між зонами мішаних лісів та степу, на якій чергуються ділянки лісу і степу.
У Євразії лісостепи протягуються суцільною смугою із заходу на схід від східних передгір'їв Карпат до Алтаю. У Росії кордон з лісовою зоною проходить через такі міста, як Курськ і Казань. Захід і на схід цієї смуги безперервне лісостепу порушено впливом гір.
Окремі ділянки лісостепів розташовуються в межах Середньодунайської рівнини, ряду міжгірських улоговин Південного Сибіру, Північного Казахстану, в Монголії і на Далекому Сході, а також займають частину рівнини Сунляо на північному сході Китаю.
Согласно современным представлениям, формирование Солнечной системы началось около 4,6 млрд лет назад с гравитационного коллапса небольшой части гигантского межзвёздного молекулярного облака. Большая часть вещества оказалась в гравитационном центре коллапса с последующим образованием звезды — Солнца. Вещество, не попавшее в центр, сформировало вращающийся вокруг него протопланетный диск, из которого в дальнейшем сформировались планеты, их спутники, астероиды и другие малые тела Солнечной системы.
Газопылевое облако, в котором сформировались Солнце и ближайшие к нему звёзды, возникло, возможно, в результате взрыва сверхновой звезды массой примерно 30 масс Солнца, после чего в космос попали тяжёлые и радиоактивные элементы. В 2012 году астрономы назвали эту сверхновую Коатликуэruen — в честь ацтекской богини[1].