Блаженніший Митрополит Онуфрій розповів, чому життя тільки заради особистого задоволення руйнує душу, а милосердя її пом’якшує і освячує.
У своїй проповіді в Неділю другу Великого посту Предстоятель закликав творити добро, повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.
«Чеснотами людина пом’якшує свою душу. Особливо її освячує милосердя, що ми проявляємо до бідних, нужденних, нещасних людей», — зазначив він.
Архіпастир розповів історію про одного багатого юнака, який отримавши велику спадщину, почав її витрачати на розпутне життя.
«Він хотів насолодитися задоволенням своїх пристрастей, він робив все, що хотів, — сказав Блаженніший владика. — Але чим більше він грішив, тим більша туга сковувала його душу. Дійшло до того, що він зневірився остаточно. Не бачачи для себе виходу, він вирішив покінчити життя самогубством».
Перед тим як накласти на себе руки, юнак вирішив упорядкувати справи, розпорядиться своїм багатством, і тоді з ним сталася неймовірна подія, яка перевернула його життя.
«Він вийшов зі свого будинку і побачив біля воріт худу, в порваному одязі жінку з дитиною на руках. Було очевидно, що ці люди знаходяться у великій нужді і вмирають від голоду. “До м, мені все одно вже нічого не потрібно”, — подумав багатій і віддав всі гроші, які мав при собі. Сів у свій транспорт і поїхав. Однак образ тієї жінки з дитиною стояв у нього перед очима, і тоді він вирішив до м так, щоб вони не мала нужди ніколи. Чоловік повернувся і сказав: “Почекай мені тут, через пару годин я приїду і до тобі ще”. Як тільки багач вимовив ці слова, у нього в душі ніби розірвалися пута відчаю. Він ніколи раніше не відчував такого задоволення, такої насолоди, які відчув у той момент. Проїжджаючи повз храм, він захотів зайти до нього. Там чоловік побачив ікону Божої Матері з на руках, і знову згадав ту бідну жінку з дитиною. Йому, як чоловікові, було соромно плакати вголос, він присів осторонь і почав ридати про себе. Так він довго проплакав, повторюючи “Матір Божа мене!” Саме тоді він усвідомив свій гріх, зрозумів, що ображав Бога. Через сльози покаяння від нього туга зовсім відійшла. Багач піднявся новою людиною, повернувся додому, побачив жінку і дав їй стільки грошей, що вистачило б не на одне, а на декілька життів».
Бажаючи уникнути спокуси повернутися до колишнього життя, юнак покинув свою країну і вирушив на Святу Гору Афон.
«Він став послушником у Свято-Андріївському скиту на Афоні, почав допомагати кіліотам, пустельникам й іншим монастирям. А у своєму скиту відбудував величний собор — найкрасивіший храм на Афоні. Свій шлях він завершив в сані ієросхимонаха і був похований на Святій Горі», — розповів Блаженніший владика.
Ця історія вчить нас тому, підкреслив Його Блаженство, наскільки важлива милостиня: «вона пом’якшує душу людини і робить її удобовмістимою, слухняною для благодаті Божої. А благодать Божа веде людину до покаяння і виправлення».
человека кроется в его глазах. Однако, то, что вы примете за красоту, другим может показаться даже уродливым, а никак не красивым. Можно искать красоту лица внутри, в том, как человек несет саму ауру красоты. Важно не то, насколько красив человек, а скорее, то, насколько естественно исходит от него эта аура. Красота в доброте, которая заключается в этой ауре человека, в мирном характере, в какой-то уверенности и внутреннем спокойствии. Лица же с абсолютной правильностью черт, прекрасными, казалось бы, внешними данными, могут быть эгоистичны, высокомерны, суетливы или заносчивы, могут оказаться во что бы то ни стало стремящимися показать свое превосходство над окружающими. Такая поверхностная красота не будет длиться вечно. Люди стареют и внешние черты стираются.
Время меняет нас как физически, так и внутренне, внешность не остается с вами навсегда. В то время как внутренняя красота человека будет длиться вечно. Поверхностная красота не произвести сильное впечатление и, стремящиеся во что бы то ни стало получить красивое лицо и идеальное тело с инъекций ботокса и различных чудес пластической хирургии, навряд ли добьются всеобщего почитания.
Но большинство людей предпочтут общение с человеком, который имеет привлекательную внешность, потому что всех нас привлекает красивое. Затем, поняв, что человек представляет собой совсем не то, что вы ожидали, что вы приняли его внешность за суть, вы не будете заблуждаться долго. Копнув глубже, вы обнаружите на месте красоты пустую оболочку. Вы поймете, насколько важно иметь красоту внутри и насколько редким даром наделены люди, которые обладают внутренней красотой человека и внешней одновременно.
Внутренняя красота человека
Внутренняя красота человека исходит естественно и неприхотливо. Возможно, она имеет не самый идеальный вид, но она как бы исходит от человека, когда он улыбается, от его манеры говорить и относиться к другим с добротой и невыразимой нежностью. Вы понимаете, как красив такой человек, и красоту внутреннюю, безусловно, предпочтете внешней красоте. Человек с прекрасной душой, затмевает красивые лица, имеющие за собой пустоту натуры. Таким образом, внутренняя красота человека гораздо важнее, чем поверхностная внешняя красота, и ее мы можем сохранить навсегда до самой смерти.
Блаженніший Митрополит Онуфрій розповів, чому життя тільки заради особистого задоволення руйнує душу, а милосердя її пом’якшує і освячує.
У своїй проповіді в Неділю другу Великого посту Предстоятель закликав творити добро, повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.
«Чеснотами людина пом’якшує свою душу. Особливо її освячує милосердя, що ми проявляємо до бідних, нужденних, нещасних людей», — зазначив він.
Архіпастир розповів історію про одного багатого юнака, який отримавши велику спадщину, почав її витрачати на розпутне життя.
«Він хотів насолодитися задоволенням своїх пристрастей, він робив все, що хотів, — сказав Блаженніший владика. — Але чим більше він грішив, тим більша туга сковувала його душу. Дійшло до того, що він зневірився остаточно. Не бачачи для себе виходу, він вирішив покінчити життя самогубством».
Перед тим як накласти на себе руки, юнак вирішив упорядкувати справи, розпорядиться своїм багатством, і тоді з ним сталася неймовірна подія, яка перевернула його життя.
«Він вийшов зі свого будинку і побачив біля воріт худу, в порваному одязі жінку з дитиною на руках. Було очевидно, що ці люди знаходяться у великій нужді і вмирають від голоду. “До м, мені все одно вже нічого не потрібно”, — подумав багатій і віддав всі гроші, які мав при собі. Сів у свій транспорт і поїхав. Однак образ тієї жінки з дитиною стояв у нього перед очима, і тоді він вирішив до м так, щоб вони не мала нужди ніколи. Чоловік повернувся і сказав: “Почекай мені тут, через пару годин я приїду і до тобі ще”. Як тільки багач вимовив ці слова, у нього в душі ніби розірвалися пута відчаю. Він ніколи раніше не відчував такого задоволення, такої насолоди, які відчув у той момент. Проїжджаючи повз храм, він захотів зайти до нього. Там чоловік побачив ікону Божої Матері з на руках, і знову згадав ту бідну жінку з дитиною. Йому, як чоловікові, було соромно плакати вголос, він присів осторонь і почав ридати про себе. Так він довго проплакав, повторюючи “Матір Божа мене!” Саме тоді він усвідомив свій гріх, зрозумів, що ображав Бога. Через сльози покаяння від нього туга зовсім відійшла. Багач піднявся новою людиною, повернувся додому, побачив жінку і дав їй стільки грошей, що вистачило б не на одне, а на декілька життів».
Бажаючи уникнути спокуси повернутися до колишнього життя, юнак покинув свою країну і вирушив на Святу Гору Афон.
«Він став послушником у Свято-Андріївському скиту на Афоні, почав допомагати кіліотам, пустельникам й іншим монастирям. А у своєму скиту відбудував величний собор — найкрасивіший храм на Афоні. Свій шлях він завершив в сані ієросхимонаха і був похований на Святій Горі», — розповів Блаженніший владика.
Ця історія вчить нас тому, підкреслив Його Блаженство, наскільки важлива милостиня: «вона пом’якшує душу людини і робить її удобовмістимою, слухняною для благодаті Божої. А благодать Божа веде людину до покаяння і виправлення».
привет вот
Объяснение:
человека кроется в его глазах. Однако, то, что вы примете за красоту, другим может показаться даже уродливым, а никак не красивым. Можно искать красоту лица внутри, в том, как человек несет саму ауру красоты. Важно не то, насколько красив человек, а скорее, то, насколько естественно исходит от него эта аура. Красота в доброте, которая заключается в этой ауре человека, в мирном характере, в какой-то уверенности и внутреннем спокойствии. Лица же с абсолютной правильностью черт, прекрасными, казалось бы, внешними данными, могут быть эгоистичны, высокомерны, суетливы или заносчивы, могут оказаться во что бы то ни стало стремящимися показать свое превосходство над окружающими. Такая поверхностная красота не будет длиться вечно. Люди стареют и внешние черты стираются.
Время меняет нас как физически, так и внутренне, внешность не остается с вами навсегда. В то время как внутренняя красота человека будет длиться вечно. Поверхностная красота не произвести сильное впечатление и, стремящиеся во что бы то ни стало получить красивое лицо и идеальное тело с инъекций ботокса и различных чудес пластической хирургии, навряд ли добьются всеобщего почитания.
Но большинство людей предпочтут общение с человеком, который имеет привлекательную внешность, потому что всех нас привлекает красивое. Затем, поняв, что человек представляет собой совсем не то, что вы ожидали, что вы приняли его внешность за суть, вы не будете заблуждаться долго. Копнув глубже, вы обнаружите на месте красоты пустую оболочку. Вы поймете, насколько важно иметь красоту внутри и насколько редким даром наделены люди, которые обладают внутренней красотой человека и внешней одновременно.
Внутренняя красота человека
Внутренняя красота человека исходит естественно и неприхотливо. Возможно, она имеет не самый идеальный вид, но она как бы исходит от человека, когда он улыбается, от его манеры говорить и относиться к другим с добротой и невыразимой нежностью. Вы понимаете, как красив такой человек, и красоту внутреннюю, безусловно, предпочтете внешней красоте. Человек с прекрасной душой, затмевает красивые лица, имеющие за собой пустоту натуры. Таким образом, внутренняя красота человека гораздо важнее, чем поверхностная внешняя красота, и ее мы можем сохранить навсегда до самой смерти.