Визначна роль українських меценатів у розвитку освіти, науки, культури, в духовній розбудові нашої держави заслуговує на вивчення, бо несе в собі високу патріотичну ідею подвижництва багатьох вітчизняних діячів. Вони дбали не лише про зростання особистих статків, а й переймалися важливими проблемами збереження і подальшого розвитку української культури, робили значні матеріальні внески в її підтримку.
Знавець київської старовини, автор книг і публікацій про Київ - Михайло Борисович Кальницький, який щедро ділиться своїми знаннями і любов'ю до нашого міста з працівниками і користувачами бібліотеки, став ведучим краєзнавчого альманаху і розповів присутнім цікаві факти про українських підприємців-благодійників кінця 19 початку 20 ст.
Розвиткові культури України сприяла ціла плеяда багатьох підприємців-меценатів. Меценатською діяльністю займалися й окремі українські поміщики. Таким був Григорій Павлович Галаган.
У своєму маєтку в селі Сокиринцях, відкрив для селян перше в Україні позичково-ощадне товариство. За його до було створено і діяло багато народних шкіл та ремісниче училище у Прилуках, інтернат. Він матеріально підтримував часопис "Київська старовина", його коштом було видано чимало книг. Коли загинув його єдиний син Павло, Григорій у пам’ять про сина заснував у Києві навчальний заклад (колегію) його імені, беручи на навчання й утримання здібних, але малозабезпечених юнаків. Тут навчалося та перебувало на повному утриманні 70 підлітків.
Навчальний заклад мав у своєму розпорядженні добре обладнаний природничий кабінет, телескоп, фізичну лабораторію, музичний клас, бібліотеку. При ньому була власна лікарня, їдальня, спортивний зал, церква, музей, гуртожиток. Це був зразковий навчальний заклад усієї Російської імперії. На жаль, колегія припинила своє існування у 1917-1918 рр.
Әдеттегідей құлағыма ұялы телефонның құлаққабын салып, сергек музыкаға ере күндізгі тіршілік қамына еніп кетемін. Жылы індерінің арасынан ақырындап басқа үй мүшелері де жыбырлай бастайды. Жуынып-шайынып жүргенше, олардың әрқайсысы өзінше бір әдепкі қалпымен «ұйқыдан ояну» рәсімдерін жасап жүреді. Біреуі билеп, таңғы жаттығулар жасаса, енді біреуі таңғы ас әзірлейді. Ал кейбір сәтті күндері ваннадан шығып бара жатып, залда анаң мен әкең қосылып алып билегенін көріп қалсаң, көңіл күйің күні бойы көтеріңкі жүрері сөзсіз. Бәріміздің шулап жүріп таңғы ас ішуіміз, әзілдесуіміз, жоспарларымызбен бөлісуіміз – бәрі де жүрегіме жылу сыйлайтын бағасыз бақыт. Әсіресе үйдің кенжесі болсам да, анам да, әкем де, Баян да (әпкем) менің назарымды, көңілімді талап етуі сүйсіндіреді. Біздің үйді «Айжан, анау қайда, мынау қайда», «Айжан ананы қалай істейді», «Айжан, мынаған не болған», «Айжан, былай киінсем қалай» деген сөздерсіз елестету мүмкін емес. Кейде мұның бәрінен шаршап кетсең де, өмірде біреуге керек екеніңді сезіну сені бақытты қылады. Иә, менің өмірімдегі ең жақын достарым да, тіренішім де осылар...
Відповідь:
Визначна роль українських меценатів у розвитку освіти, науки, культури, в духовній розбудові нашої держави заслуговує на вивчення, бо несе в собі високу патріотичну ідею подвижництва багатьох вітчизняних діячів. Вони дбали не лише про зростання особистих статків, а й переймалися важливими проблемами збереження і подальшого розвитку української культури, робили значні матеріальні внески в її підтримку.
Знавець київської старовини, автор книг і публікацій про Київ - Михайло Борисович Кальницький, який щедро ділиться своїми знаннями і любов'ю до нашого міста з працівниками і користувачами бібліотеки, став ведучим краєзнавчого альманаху і розповів присутнім цікаві факти про українських підприємців-благодійників кінця 19 початку 20 ст.
Розвиткові культури України сприяла ціла плеяда багатьох підприємців-меценатів. Меценатською діяльністю займалися й окремі українські поміщики. Таким був Григорій Павлович Галаган.
У своєму маєтку в селі Сокиринцях, відкрив для селян перше в Україні позичково-ощадне товариство. За його до було створено і діяло багато народних шкіл та ремісниче училище у Прилуках, інтернат. Він матеріально підтримував часопис "Київська старовина", його коштом було видано чимало книг. Коли загинув його єдиний син Павло, Григорій у пам’ять про сина заснував у Києві навчальний заклад (колегію) його імені, беручи на навчання й утримання здібних, але малозабезпечених юнаків. Тут навчалося та перебувало на повному утриманні 70 підлітків.
Навчальний заклад мав у своєму розпорядженні добре обладнаний природничий кабінет, телескоп, фізичну лабораторію, музичний клас, бібліотеку. При ньому була власна лікарня, їдальня, спортивний зал, церква, музей, гуртожиток. Це був зразковий навчальний заклад усієї Російської імперії. На жаль, колегія припинила своє існування у 1917-1918 рр.
Пояснення:
Әдеттегідей құлағыма ұялы телефонның құлаққабын салып, сергек музыкаға ере күндізгі тіршілік қамына еніп кетемін. Жылы індерінің арасынан ақырындап басқа үй мүшелері де жыбырлай бастайды. Жуынып-шайынып жүргенше, олардың әрқайсысы өзінше бір әдепкі қалпымен «ұйқыдан ояну» рәсімдерін жасап жүреді. Біреуі билеп, таңғы жаттығулар жасаса, енді біреуі таңғы ас әзірлейді. Ал кейбір сәтті күндері ваннадан шығып бара жатып, залда анаң мен әкең қосылып алып билегенін көріп қалсаң, көңіл күйің күні бойы көтеріңкі жүрері сөзсіз. Бәріміздің шулап жүріп таңғы ас ішуіміз, әзілдесуіміз, жоспарларымызбен бөлісуіміз – бәрі де жүрегіме жылу сыйлайтын бағасыз бақыт. Әсіресе үйдің кенжесі болсам да, анам да, әкем де, Баян да (әпкем) менің назарымды, көңілімді талап етуі сүйсіндіреді. Біздің үйді «Айжан, анау қайда, мынау қайда», «Айжан ананы қалай істейді», «Айжан, мынаған не болған», «Айжан, былай киінсем қалай» деген сөздерсіз елестету мүмкін емес. Кейде мұның бәрінен шаршап кетсең де, өмірде біреуге керек екеніңді сезіну сені бақытты қылады. Иә, менің өмірімдегі ең жақын достарым да, тіренішім де осылар...