ответ:Великий шелковый путь, как торговая магистраль возник в Ш веке до нашей эры и просуществовал до ХVI века. Немало опустошительных войн, разрушений, пожарищ, голода и мора видели древние, торговые города, расположенные вдоль шелкового пути. Одни из них канули в вечность, оставив потомкам развалины овеянные легендами, другие не раз полыхали в огне, погибали и вновь возрождались, чтобы поражать мир богатством, синевой куполов, ажурной терракотовой вязью мавзолеев и мечетей. Веками шумели разноязычные, восточные базары, сотни лет по пыльным караванным дорогам везли для продажи европейцам драгоценные шелка и каменья, пряности и красители, золото и серебро, экзотичных южных птиц и зверей.
Великий шелковый путь, одно из наиболее значительных достижений в истории мировой цивилизации. Разветвленные сети караванных дорог пересекали Европу и Азию от Средиземноморья до Китая и служили в эпоху древности и средневековья важным средством торговых связей и диалога между культурами Запада и Востока. Наиболее протяженный и магистральный участок шелкового пути проходил через территории Центральной Азии, в том числе и Кыргызстана. Караваны, груженные шелком из Китая, пряностями и самоцветами из Индии, серебряными изделиями из Ирана, византийскими полотнами, афросиабской керамикой и многими другими товарами шли по пустыням Каракумы и Кызылкум, через оазисы Мерва и Хорезма, безбрежными степями Сары Арки; одолевали перевалы Памира, Тянь-Шаня, Алтая, переправлялись через реки Мургаб, Амударью и Сырдарью.
На пути караванов стали возникать и расцветать богатые города, торгово-ремесленные поселения, караван сараи. Туркмения - Мерв; Узбекистан - Бухара, Самарканд, Ургенч, Хива. Казахстан - Отрар, Туркестан, Тараз, Испеджаб. Киргизия - Джуль, Суяб, Новокент, Баласагун, Борскоон, Таш-Рабат, Ош, Узген.
Европейские страны сотрудничали и общались со странами Азиатскими. Ойкумена эллинская сомкнулась с ойкуменой Востока. И подобно двум сообщающимся сосудам столь разные цивилизации стали переливать друг в друга свои познания. Артериями соединявшие эти сосуды были, торговые пути. По ним провозились не только товары, на протяжении веков дороги становились проводниками культур, наук, технологий и религий. Центральная Азия, расположенная между Китаем и Индией на востоке, между Персией и Аравией на юге, Европейским миром на западе, Волгой и Сибирью на севере, почти два тысячелетия стояла на пересечении торговых путей.
Одним из первых, кто описал эту торговую магистраль, историки считают Китайского дипломата Чжань Цаня, жившего в I веке до нашей эры. О том, что уже в этот период Центральная Азия оказалась втянутая в торговые отношения с Поднебесной, свидетельствуют большое количество китайских монет, бронзовые зеркала, остатки шелковых тканей, фрагменты фарфоровой посуды китайского производства, обнаруженных при археологических раскопках. Под влиянием Китая в Центральной Азии стало развиваться шелководство и бумага деланье, а от Центральной Азии Китай принял культивирование винограда, люцерны, лука, хлопка, граната, грецкого ореха, фигового дерева и огурцов.
Скромный служащий Флорентийского торгового дома Барди Франческа Паголотти вернулся в 1355 году после восьмилетней отлучки домой в Италию, за его плечами остались тысячи Китайских ли, Арабских фарсахов и Европейских миль Великого Шелкового пути. Он стал автором бесценного фолианта “Практика торговли, или сочинение о далеких землях, торговых мерах и других предметах, сведения которых необходимо купцам всех стран”.
Весь парадокс в том, что свое нынешнее название эта древняя дорога получила лишь в ХIХ веке по предложению Фердинанда фон Ризтгофена, автора классических трудов по физической географии Китая и орографии Азии, с легкой руки которого это наименование сегодня принято повсеместно. Тепло встречено мировой общественностью решение ЮНЕСКО о реализации международной программы “Великий Шелковый путь-путь диалога, взаимопонимания и сближения культур”.
— Ви станьте тут,— до князя і княгині (накрив їх буркою),— я вас прикрию, щоб у вас перепонки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.
А Солов'ю-розбійнику наказав:
— Ану, слухай, Соловей-розбійник, що я тобі наказую, засвисти іще раз по-солов'їному!
Так він як засвистів — листя посипалось з дерев і ті богатирі, котрі були у князя Володимира, попадали і рачки тікали. А він іще як заревів по-звіриному, так ті рачки розбіглися, хто куди попав, князя й княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали і щоб перепонки не полопались.
— Такі ви знатні, га? — каже Ілля Муромець до богатирів.— Тікаєте? А як же я од нього не тікав?
Тоді вивів Солов'я-розбійника у поле і одрубав йому голову.
Потім остався жить у князя Володимира. От одного разу знов богатирі з'їхалися до князя. Гуляли там, бенкетували і щось там не помирилися, посварилися з Іллею Муромцем. Підмовили князя, і князь узяв та й посадив Іллю Муромця в тюрму. Посадив у тюрьму і ту тюрьму обгорнув землею, валом таким. І не посилав три роки Іллі Муромцю їсти, думав, що Ілля вже там загинув.
А дочка князя Володимира, щоб батько не знав, таємно носила Іллі їсти. І він собі так сидить, їсть, п'є, а князь думає, що він уже давно помер.
Пройшло три роки. Коли це один татарський цар, богатир на ймення цар Калін, присилає до князя гінцем листа, пише: «Я татарський цар Калін. Мало мені моїх татар, хочу забрать і твою Київщину. І коли ти мені добровільно не оддаси своє царство, то я прийду з військами, завоюю тебе, і ти будеш зі своєю жінкою у мене на кухні воду носить».
Почитав князь Володимир того листа, перелякався. Зразу почав радитись з жінкою:
— Що нам робить, що нам робить? Привезли й дочку:
— Що нам робить? Дочка каже:
— Ану, пошліть, часом живий Ілля Муромець там?
— Що ти,— каже князь,— здуріла, чи що? Три роки він голодний там сидить, він давно помер, його кістки там розсипались, мабуть.
— Та ні, ні, ану, пошліть!
Він знов кричить на неї, а далі:
— Та, може, і справді він живий.
Батько бачить, що дочка пристає, та й каже:
— Ану, пошлю, підіть подивіться!
Пішли, розкопали... Зайшли. А Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.
Повернулись вони до князя і говорять:
— Ілля Муромець живий, наче з ним нічого і не бувало.
— Правда?
— Правда.
— Ану гайда! — князь бігом до нього. Прийшов, одімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просити:
— Іллюшко,— каже,— Іллюшко, прости за те, що я на тебе прогнівався і посадив тебе в тюрму! Виручай тепер нас із біди!
— Ні-і! — каже Ілля Муромець.— Іди ти собі! Ти хотів заморити мене голодом, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов виручати тебе! Нема!
Послав князь княгиню.
Прийшла княгиня, просила, просила, знов Ілля відмовився:
— Ні-і! Нізащо вас не буду захищати. Тоді дочка каже:
— Ану, піду я по
Прийшла дочка, він не відмовляється, каже:
— Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду захищати Руську землю! Має,— каже,— твій тато і мама щастя.
І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном царем воювати! Розбив Калінове військо. А цар Калін був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його війська, він сам взявся з Іллею бороться. Бились, бились, троє діб бились. Цар Калін уже наче совсім подужав Іллю, кинув його об землю і надавив.
А цар Калін татарський мав три дочки, три красуні дочки мав, і не хотів він Іллю Муромця убить, а тільки залякать. Витяг кинджал і каже: «От я з тебе кишки випущу!» А потім:
— Ну, ще оставлю тебе живим. У мене є три дочки, вибирай яку хоч заміж і будеш жити у мене, будеш мене захищати. Нащо тобі оті руські князі поздавалися, коли ти сам за їх б'єшся, а вони не допомагають тобі?
А Іллі Муромцю оті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на руській землі, то весь час будеш од землі сили набираться. Скільки будеш лежать на землі, стільки будеш сили набираться». От цар Калін його душить до землі, а Ілля думає: «Га-га-га, души, души!» Та все стає сильнішим і сильнішим.
Цар Калін грозить йому: «Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля спокійно лежить. Лежав-лежав, а вже відчуває, що силу має! Узяв, захватив ногами та як кине царя Каліна вгору. Той піднявся метрів на десять угору, а тоді як упав — мало не вбився об землю. Ілля Муромець живо схопив його за ноги і давай ті війська, котрі були ще недобиті, тим царем Каліном колошматити. Крутить кругом себе і його ж війська б'є. І розбив усі війська татарські. Потім вернувся назад у Київ, узяв у князя Володимира дочку заміж і живе собі, царствує.
ответ:Великий шелковый путь, как торговая магистраль возник в Ш веке до нашей эры и просуществовал до ХVI века. Немало опустошительных войн, разрушений, пожарищ, голода и мора видели древние, торговые города, расположенные вдоль шелкового пути. Одни из них канули в вечность, оставив потомкам развалины овеянные легендами, другие не раз полыхали в огне, погибали и вновь возрождались, чтобы поражать мир богатством, синевой куполов, ажурной терракотовой вязью мавзолеев и мечетей. Веками шумели разноязычные, восточные базары, сотни лет по пыльным караванным дорогам везли для продажи европейцам драгоценные шелка и каменья, пряности и красители, золото и серебро, экзотичных южных птиц и зверей.
Великий шелковый путь, одно из наиболее значительных достижений в истории мировой цивилизации. Разветвленные сети караванных дорог пересекали Европу и Азию от Средиземноморья до Китая и служили в эпоху древности и средневековья важным средством торговых связей и диалога между культурами Запада и Востока. Наиболее протяженный и магистральный участок шелкового пути проходил через территории Центральной Азии, в том числе и Кыргызстана. Караваны, груженные шелком из Китая, пряностями и самоцветами из Индии, серебряными изделиями из Ирана, византийскими полотнами, афросиабской керамикой и многими другими товарами шли по пустыням Каракумы и Кызылкум, через оазисы Мерва и Хорезма, безбрежными степями Сары Арки; одолевали перевалы Памира, Тянь-Шаня, Алтая, переправлялись через реки Мургаб, Амударью и Сырдарью.
На пути караванов стали возникать и расцветать богатые города, торгово-ремесленные поселения, караван сараи. Туркмения - Мерв; Узбекистан - Бухара, Самарканд, Ургенч, Хива. Казахстан - Отрар, Туркестан, Тараз, Испеджаб. Киргизия - Джуль, Суяб, Новокент, Баласагун, Борскоон, Таш-Рабат, Ош, Узген.
Европейские страны сотрудничали и общались со странами Азиатскими. Ойкумена эллинская сомкнулась с ойкуменой Востока. И подобно двум сообщающимся сосудам столь разные цивилизации стали переливать друг в друга свои познания. Артериями соединявшие эти сосуды были, торговые пути. По ним провозились не только товары, на протяжении веков дороги становились проводниками культур, наук, технологий и религий. Центральная Азия, расположенная между Китаем и Индией на востоке, между Персией и Аравией на юге, Европейским миром на западе, Волгой и Сибирью на севере, почти два тысячелетия стояла на пересечении торговых путей.
Одним из первых, кто описал эту торговую магистраль, историки считают Китайского дипломата Чжань Цаня, жившего в I веке до нашей эры. О том, что уже в этот период Центральная Азия оказалась втянутая в торговые отношения с Поднебесной, свидетельствуют большое количество китайских монет, бронзовые зеркала, остатки шелковых тканей, фрагменты фарфоровой посуды китайского производства, обнаруженных при археологических раскопках. Под влиянием Китая в Центральной Азии стало развиваться шелководство и бумага деланье, а от Центральной Азии Китай принял культивирование винограда, люцерны, лука, хлопка, граната, грецкого ореха, фигового дерева и огурцов.
Скромный служащий Флорентийского торгового дома Барди Франческа Паголотти вернулся в 1355 году после восьмилетней отлучки домой в Италию, за его плечами остались тысячи Китайских ли, Арабских фарсахов и Европейских миль Великого Шелкового пути. Он стал автором бесценного фолианта “Практика торговли, или сочинение о далеких землях, торговых мерах и других предметах, сведения которых необходимо купцам всех стран”.
Весь парадокс в том, что свое нынешнее название эта древняя дорога получила лишь в ХIХ веке по предложению Фердинанда фон Ризтгофена, автора классических трудов по физической географии Китая и орографии Азии, с легкой руки которого это наименование сегодня принято повсеместно. Тепло встречено мировой общественностью решение ЮНЕСКО о реализации международной программы “Великий Шелковый путь-путь диалога, взаимопонимания и сближения культур”.
Объяснение:
Тоді князь говорить:
— Ну, Ілля Муромець, накажи ти йому!
От Ілля Муромець і каже:
— Ви станьте тут,— до князя і княгині (накрив їх буркою),— я вас прикрию, щоб у вас перепонки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.
А Солов'ю-розбійнику наказав:
— Ану, слухай, Соловей-розбійник, що я тобі наказую, засвисти іще раз по-солов'їному!
Так він як засвистів — листя посипалось з дерев і ті богатирі, котрі були у князя Володимира, попадали і рачки тікали. А він іще як заревів по-звіриному, так ті рачки розбіглися, хто куди попав, князя й княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали і щоб перепонки не полопались.
— Такі ви знатні, га? — каже Ілля Муромець до богатирів.— Тікаєте? А як же я од нього не тікав?
Тоді вивів Солов'я-розбійника у поле і одрубав йому голову.
Потім остався жить у князя Володимира. От одного разу знов богатирі з'їхалися до князя. Гуляли там, бенкетували і щось там не помирилися, посварилися з Іллею Муромцем. Підмовили князя, і князь узяв та й посадив Іллю Муромця в тюрму. Посадив у тюрьму і ту тюрьму обгорнув землею, валом таким. І не посилав три роки Іллі Муромцю їсти, думав, що Ілля вже там загинув.
А дочка князя Володимира, щоб батько не знав, таємно носила Іллі їсти. І він собі так сидить, їсть, п'є, а князь думає, що він уже давно помер.
Пройшло три роки. Коли це один татарський цар, богатир на ймення цар Калін, присилає до князя гінцем листа, пише: «Я татарський цар Калін. Мало мені моїх татар, хочу забрать і твою Київщину. І коли ти мені добровільно не оддаси своє царство, то я прийду з військами, завоюю тебе, і ти будеш зі своєю жінкою у мене на кухні воду носить».
Почитав князь Володимир того листа, перелякався. Зразу почав радитись з жінкою:
— Що нам робить, що нам робить? Привезли й дочку:
— Що нам робить? Дочка каже:
— Ану, пошліть, часом живий Ілля Муромець там?
— Що ти,— каже князь,— здуріла, чи що? Три роки він голодний там сидить, він давно помер, його кістки там розсипались, мабуть.
— Та ні, ні, ану, пошліть!
Він знов кричить на неї, а далі:
— Та, може, і справді він живий.
Батько бачить, що дочка пристає, та й каже:
— Ану, пошлю, підіть подивіться!
Пішли, розкопали... Зайшли. А Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.
Повернулись вони до князя і говорять:
— Ілля Муромець живий, наче з ним нічого і не бувало.
— Правда?
— Правда.
— Ану гайда! — князь бігом до нього. Прийшов, одімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просити:
— Іллюшко,— каже,— Іллюшко, прости за те, що я на тебе прогнівався і посадив тебе в тюрму! Виручай тепер нас із біди!
— Ні-і! — каже Ілля Муромець.— Іди ти собі! Ти хотів заморити мене голодом, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов виручати тебе! Нема!
Послав князь княгиню.
Прийшла княгиня, просила, просила, знов Ілля відмовився:
— Ні-і! Нізащо вас не буду захищати. Тоді дочка каже:
— Ану, піду я по
Прийшла дочка, він не відмовляється, каже:
— Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду захищати Руську землю! Має,— каже,— твій тато і мама щастя.
І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном царем воювати! Розбив Калінове військо. А цар Калін був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його війська, він сам взявся з Іллею бороться. Бились, бились, троє діб бились. Цар Калін уже наче совсім подужав Іллю, кинув його об землю і надавив.
А цар Калін татарський мав три дочки, три красуні дочки мав, і не хотів він Іллю Муромця убить, а тільки залякать. Витяг кинджал і каже: «От я з тебе кишки випущу!» А потім:
— Ну, ще оставлю тебе живим. У мене є три дочки, вибирай яку хоч заміж і будеш жити у мене, будеш мене захищати. Нащо тобі оті руські князі поздавалися, коли ти сам за їх б'єшся, а вони не допомагають тобі?
А Іллі Муромцю оті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на руській землі, то весь час будеш од землі сили набираться. Скільки будеш лежать на землі, стільки будеш сили набираться». От цар Калін його душить до землі, а Ілля думає: «Га-га-га, души, души!» Та все стає сильнішим і сильнішим.
Цар Калін грозить йому: «Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля спокійно лежить. Лежав-лежав, а вже відчуває, що силу має! Узяв, захватив ногами та як кине царя Каліна вгору. Той піднявся метрів на десять угору, а тоді як упав — мало не вбився об землю. Ілля Муромець живо схопив його за ноги і давай ті війська, котрі були ще недобиті, тим царем Каліном колошматити. Крутить кругом себе і його ж війська б'є. І розбив усі війська татарські. Потім вернувся назад у Київ, узяв у князя Володимира дочку заміж і живе собі, царствує.