ЖИВО́ПИС – один з головних видів образотворчого мистецтва, що базується на відтворенні зорових образів через нанесення фарб на тверду основу; а також твори мистецтва, виконані в такий б. Властивість перетворювати поверхню на подібність багатоманіт. просторів, різноманітні виражал. засоби та широкі образні можливості забезпечили Ж. провідне місце в історії худож. культури. Ж. виник в епоху пізнього палеоліту (40 тис. р. до н. е.) як наскел. розпис; всебіч. розвитку набув у 16–17 ст., коли встановився розподіл мист-ва на жанри й набула поширення техніка олій. малярства. Упродовж свого існування Ж. зазнавав еволюцій, що змінювали його змістовно-естет. виміри, зокрема з появою на межі 19–20 ст. абстракт., нефігуратив. мист-ва, нових ідей та концепцій зображальності у 20 – на поч. 21 ст. За призначенням і місцем розташування виділяють монум. (стінопис в арх-рі) та станк. (як правило, експонується в інтер’єрі) Ж. Станк. Ж. – живописні твори, що мають самост. значення і сприймаються незалежно від оточуючого середовища. Його гол. формою є картина – ціліс., завершений худож. твір, що послідовно втілює автор. задум, створює самодостат. ілюзор. простір, розрахов. на цілеспрямовану увагу глядача. У станк. Ж. наявні великі можливості маляр. мист-ва розкривати різноманітність змісту при глибин. розробці форми.
На протяжении всего строительства (а в общей сложности длилось оно не одно столетие) за работы отвечали разные люди, которые постоянно вносили кардинальные изменения в планировку храма, что оказало серьёзное влияние на архитектуру этого храма: Первым архитектором собора был Донато Браманте – он предложил построить храм, форма которого была бы похожа на греческий крест с одинаковыми сторонами (строительные работы начались в 1506 г.) Когда он умер, архитектором назначили Рафаэля Санти, который видоизменил план, придав храму форму римского креста (с более длинной четвёртой стороной). Следующий архитектор, Бальдассаре Перуцци предпочтение отдал первоначальному плану. А вот Антонио да Сангалло поддержал идею второго архитектора. Микеланджело над собором в Италии начал работать с 1546 году. Он вернулся к первоначальному плану Браманте, но проект все же видоизменил: предусмотрел наличие на востоке от здания портика с огромным количеством колонн, несущие конструкции сделал массивнее и определил центральное как выглядела базилика во времена Микеланджело можно увидеть с западной стороны храма).Также Микеланджело успел построить барабан основного купола, строительство над которым пришлось заканчивать следующему архитектору, Джакомо делла Порта (он придал куполу более продолговатую форму). Микеланджело планировал окружить основной купол четырьмя меньшими, но архитектор Виньола решил возвести лишь два, расположив их по бокам от центрального
ЖИВО́ПИС – один з головних видів образотворчого мистецтва, що базується на відтворенні зорових образів через нанесення фарб на тверду основу; а також твори мистецтва, виконані в такий б. Властивість перетворювати поверхню на подібність багатоманіт. просторів, різноманітні виражал. засоби та широкі образні можливості забезпечили Ж. провідне місце в історії худож. культури. Ж. виник в епоху пізнього палеоліту (40 тис. р. до н. е.) як наскел. розпис; всебіч. розвитку набув у 16–17 ст., коли встановився розподіл мист-ва на жанри й набула поширення техніка олій. малярства. Упродовж свого існування Ж. зазнавав еволюцій, що змінювали його змістовно-естет. виміри, зокрема з появою на межі 19–20 ст. абстракт., нефігуратив. мист-ва, нових ідей та концепцій зображальності у 20 – на поч. 21 ст. За призначенням і місцем розташування виділяють монум. (стінопис в арх-рі) та станк. (як правило, експонується в інтер’єрі) Ж. Станк. Ж. – живописні твори, що мають самост. значення і сприймаються незалежно від оточуючого середовища. Його гол. формою є картина – ціліс., завершений худож. твір, що послідовно втілює автор. задум, створює самодостат. ілюзор. простір, розрахов. на цілеспрямовану увагу глядача. У станк. Ж. наявні великі можливості маляр. мист-ва розкривати різноманітність змісту при глибин. розробці форми.
На протяжении всего строительства (а в общей сложности длилось оно не одно столетие) за работы отвечали разные люди, которые постоянно вносили кардинальные изменения в планировку храма, что оказало серьёзное влияние на архитектуру этого храма: Первым архитектором собора был Донато Браманте – он предложил построить храм, форма которого была бы похожа на греческий крест с одинаковыми сторонами (строительные работы начались в 1506 г.) Когда он умер, архитектором назначили Рафаэля Санти, который видоизменил план, придав храму форму римского креста (с более длинной четвёртой стороной). Следующий архитектор, Бальдассаре Перуцци предпочтение отдал первоначальному плану. А вот Антонио да Сангалло поддержал идею второго архитектора. Микеланджело над собором в Италии начал работать с 1546 году. Он вернулся к первоначальному плану Браманте, но проект все же видоизменил: предусмотрел наличие на востоке от здания портика с огромным количеством колонн, несущие конструкции сделал массивнее и определил центральное как выглядела базилика во времена Микеланджело можно увидеть с западной стороны храма).Также Микеланджело успел построить барабан основного купола, строительство над которым пришлось заканчивать следующему архитектору, Джакомо делла Порта (он придал куполу более продолговатую форму). Микеланджело планировал окружить основной купол четырьмя меньшими, но архитектор Виньола решил возвести лишь два, расположив их по бокам от центрального