— Ви станьте тут,— до князя і княгині (накрив їх буркою),— я вас прикрию, щоб у вас перепонки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.
А Солов'ю-розбійнику наказав:
— Ану, слухай, Соловей-розбійник, що я тобі наказую, засвисти іще раз по-солов'їному!
Так він як засвистів — листя посипалось з дерев і ті богатирі, котрі були у князя Володимира, попадали і рачки тікали. А він іще як заревів по-звіриному, так ті рачки розбіглися, хто куди попав, князя й княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали і щоб перепонки не полопались.
— Такі ви знатні, га? — каже Ілля Муромець до богатирів.— Тікаєте? А як же я од нього не тікав?
Тоді вивів Солов'я-розбійника у поле і одрубав йому голову.
Потім остався жить у князя Володимира. От одного разу знов богатирі з'їхалися до князя. Гуляли там, бенкетували і щось там не помирилися, посварилися з Іллею Муромцем. Підмовили князя, і князь узяв та й посадив Іллю Муромця в тюрму. Посадив у тюрьму і ту тюрьму обгорнув землею, валом таким. І не посилав три роки Іллі Муромцю їсти, думав, що Ілля вже там загинув.
А дочка князя Володимира, щоб батько не знав, таємно носила Іллі їсти. І він собі так сидить, їсть, п'є, а князь думає, що він уже давно помер.
Пройшло три роки. Коли це один татарський цар, богатир на ймення цар Калін, присилає до князя гінцем листа, пише: «Я татарський цар Калін. Мало мені моїх татар, хочу забрать і твою Київщину. І коли ти мені добровільно не оддаси своє царство, то я прийду з військами, завоюю тебе, і ти будеш зі своєю жінкою у мене на кухні воду носить».
Почитав князь Володимир того листа, перелякався. Зразу почав радитись з жінкою:
— Що нам робить, що нам робить? Привезли й дочку:
— Що нам робить? Дочка каже:
— Ану, пошліть, часом живий Ілля Муромець там?
— Що ти,— каже князь,— здуріла, чи що? Три роки він голодний там сидить, він давно помер, його кістки там розсипались, мабуть.
— Та ні, ні, ану, пошліть!
Він знов кричить на неї, а далі:
— Та, може, і справді він живий.
Батько бачить, що дочка пристає, та й каже:
— Ану, пошлю, підіть подивіться!
Пішли, розкопали... Зайшли. А Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.
Повернулись вони до князя і говорять:
— Ілля Муромець живий, наче з ним нічого і не бувало.
— Правда?
— Правда.
— Ану гайда! — князь бігом до нього. Прийшов, одімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просити:
— Іллюшко,— каже,— Іллюшко, прости за те, що я на тебе прогнівався і посадив тебе в тюрму! Виручай тепер нас із біди!
— Ні-і! — каже Ілля Муромець.— Іди ти собі! Ти хотів заморити мене голодом, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов виручати тебе! Нема!
Послав князь княгиню.
Прийшла княгиня, просила, просила, знов Ілля відмовився:
— Ні-і! Нізащо вас не буду захищати. Тоді дочка каже:
— Ану, піду я по
Прийшла дочка, він не відмовляється, каже:
— Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду захищати Руську землю! Має,— каже,— твій тато і мама щастя.
І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном царем воювати! Розбив Калінове військо. А цар Калін був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його війська, він сам взявся з Іллею бороться. Бились, бились, троє діб бились. Цар Калін уже наче совсім подужав Іллю, кинув його об землю і надавив.
А цар Калін татарський мав три дочки, три красуні дочки мав, і не хотів він Іллю Муромця убить, а тільки залякать. Витяг кинджал і каже: «От я з тебе кишки випущу!» А потім:
— Ну, ще оставлю тебе живим. У мене є три дочки, вибирай яку хоч заміж і будеш жити у мене, будеш мене захищати. Нащо тобі оті руські князі поздавалися, коли ти сам за їх б'єшся, а вони не допомагають тобі?
А Іллі Муромцю оті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на руській землі, то весь час будеш од землі сили набираться. Скільки будеш лежать на землі, стільки будеш сили набираться». От цар Калін його душить до землі, а Ілля думає: «Га-га-га, души, души!» Та все стає сильнішим і сильнішим.
Цар Калін грозить йому: «Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля спокійно лежить. Лежав-лежав, а вже відчуває, що силу має! Узяв, захватив ногами та як кине царя Каліна вгору. Той піднявся метрів на десять угору, а тоді як упав — мало не вбився об землю. Ілля Муромець живо схопив його за ноги і давай ті війська, котрі були ще недобиті, тим царем Каліном колошматити. Крутить кругом себе і його ж війська б'є. І розбив усі війська татарські. Потім вернувся назад у Київ, узяв у князя Володимира дочку заміж і живе собі, царствує.
(фр. postimpressionisme, від лат. post – після та імпресіонізм).
Під цим терміном об’єднують творчість ряду художників (переважно французьких), що працювали з 80-тих років XIX ст. до початку XX ст.
Вперше цей термін застосував англійський критик Роджер Фрай для означення різних напрямів у мистецтві Франції з 1880 до 1905 р. Це було своєрідною реакцією на імпресіонізм.
Початок постімпресіонізму – криза імпресіонізму в кінці XIX ст. Тоді, в 1886 році, відбулася остання виставка імпресіоністів, де були вперше показані твори постімпресіоністів. Тоді ж був опублікований «Маніфест символізму» французького поета Жана Мореаса.
Деякий час імпресіонізм та постімпресіонізм (попри свою назву), існують паралельно.
Видатні представники: Вінсент Ван Гог, Поль Сезанн, Поль Гоген.
Майже всі вони починали як імпресіоністи, але пізніше відійшли від цього і створили кожен свою власну манеру живопису. При цьому не утворюється спільної творчої групи. Вони працювали окремо. Поль Сезанн жив у провінції, Поль Гоген взагалі покинув Францію та поїхав на Таїті. Пробував всіх об’єднати лише Ван Гог, але це йому так і не вдалося.
Постімпресіонізм містить різні творчі системи і техніки, що об’єднуються лиш тим, що вони відштовхувалися від імпресіонізму. Творчість цих художників вплинула на подальший розвиток образотворчого мистецтва. Їхня діяльність заклали основу для багатьох тенденцій мистецтва ХХ ст.
Художники використовували відкриття імпресіоністів у області кольору, композиції, техніки живопису, роздільного мазку та ін.
Майстри постімпресіонізму шукали більш співзвучні для епохи засоби виразності:
· Сера вивчав проблеми сприйняття світла і кольору;
· Сезанн цікавився стійкими закономірностями кольорових поєднань та форм;
· Гоген створив так званий "синтетизм";
· Ван Гог будує свої твори на яскравій кольоровій гаммі, виразному малюнку і вільних композиційних рішеннях.
На відміну від імпресіоністів – прагнуть втілити не короткі миті, а більш тривалі стани життя.
Застосовують декоративну стилізацію.
Предмети на їхніх картинах лише ззовні нагадують те як вони виглядають в реальності, але не ідентичні їм. Вони перетворюються митцем. Колір, лінії, форми стають засобами для передачі індивідуальності художника, його почуттів та думок.
Для цього об’єкт розкладався на складові частини, які ретельно вивчалися. Потім художник видозмінює їх. Подібний ефект досягався за до техніки грубого мазка.
П. Гоген, порівнюючи мистецтво з дзеркалом, стверджував, що в його творах відбивається не зовнішній вигляд фігур, що зображаються, а духовний стан художника. Тобто, тепер метою стає самовираження, а не наслідування природі. П. Сезанн називав своє мистецтво «роздумами з пензлем в руках». Постімпресіоністи хотіли повернути мистецтву те, від чого відмовилися імпресіоністи – зміст, роздуми, відновити зв’язки з художніми традиціями минулого, в тому числі класичними.
При цьому художники послідовно відмовляються як від ідей імпресіоністів, так і від канонів академічного мистецтва.
Постімпресіоністи випередили свій час і сучасники не розуміли творчості більшості з них. Як правило вони помирали в скруті і визнання приходило до них після смерті.
Тоді князь говорить:
— Ну, Ілля Муромець, накажи ти йому!
От Ілля Муромець і каже:
— Ви станьте тут,— до князя і княгині (накрив їх буркою),— я вас прикрию, щоб у вас перепонки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.
А Солов'ю-розбійнику наказав:
— Ану, слухай, Соловей-розбійник, що я тобі наказую, засвисти іще раз по-солов'їному!
Так він як засвистів — листя посипалось з дерев і ті богатирі, котрі були у князя Володимира, попадали і рачки тікали. А він іще як заревів по-звіриному, так ті рачки розбіглися, хто куди попав, князя й княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали і щоб перепонки не полопались.
— Такі ви знатні, га? — каже Ілля Муромець до богатирів.— Тікаєте? А як же я од нього не тікав?
Тоді вивів Солов'я-розбійника у поле і одрубав йому голову.
Потім остався жить у князя Володимира. От одного разу знов богатирі з'їхалися до князя. Гуляли там, бенкетували і щось там не помирилися, посварилися з Іллею Муромцем. Підмовили князя, і князь узяв та й посадив Іллю Муромця в тюрму. Посадив у тюрьму і ту тюрьму обгорнув землею, валом таким. І не посилав три роки Іллі Муромцю їсти, думав, що Ілля вже там загинув.
А дочка князя Володимира, щоб батько не знав, таємно носила Іллі їсти. І він собі так сидить, їсть, п'є, а князь думає, що він уже давно помер.
Пройшло три роки. Коли це один татарський цар, богатир на ймення цар Калін, присилає до князя гінцем листа, пише: «Я татарський цар Калін. Мало мені моїх татар, хочу забрать і твою Київщину. І коли ти мені добровільно не оддаси своє царство, то я прийду з військами, завоюю тебе, і ти будеш зі своєю жінкою у мене на кухні воду носить».
Почитав князь Володимир того листа, перелякався. Зразу почав радитись з жінкою:
— Що нам робить, що нам робить? Привезли й дочку:
— Що нам робить? Дочка каже:
— Ану, пошліть, часом живий Ілля Муромець там?
— Що ти,— каже князь,— здуріла, чи що? Три роки він голодний там сидить, він давно помер, його кістки там розсипались, мабуть.
— Та ні, ні, ану, пошліть!
Він знов кричить на неї, а далі:
— Та, може, і справді він живий.
Батько бачить, що дочка пристає, та й каже:
— Ану, пошлю, підіть подивіться!
Пішли, розкопали... Зайшли. А Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.
Повернулись вони до князя і говорять:
— Ілля Муромець живий, наче з ним нічого і не бувало.
— Правда?
— Правда.
— Ану гайда! — князь бігом до нього. Прийшов, одімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просити:
— Іллюшко,— каже,— Іллюшко, прости за те, що я на тебе прогнівався і посадив тебе в тюрму! Виручай тепер нас із біди!
— Ні-і! — каже Ілля Муромець.— Іди ти собі! Ти хотів заморити мене голодом, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов виручати тебе! Нема!
Послав князь княгиню.
Прийшла княгиня, просила, просила, знов Ілля відмовився:
— Ні-і! Нізащо вас не буду захищати. Тоді дочка каже:
— Ану, піду я по
Прийшла дочка, він не відмовляється, каже:
— Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду захищати Руську землю! Має,— каже,— твій тато і мама щастя.
І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном царем воювати! Розбив Калінове військо. А цар Калін був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його війська, він сам взявся з Іллею бороться. Бились, бились, троє діб бились. Цар Калін уже наче совсім подужав Іллю, кинув його об землю і надавив.
А цар Калін татарський мав три дочки, три красуні дочки мав, і не хотів він Іллю Муромця убить, а тільки залякать. Витяг кинджал і каже: «От я з тебе кишки випущу!» А потім:
— Ну, ще оставлю тебе живим. У мене є три дочки, вибирай яку хоч заміж і будеш жити у мене, будеш мене захищати. Нащо тобі оті руські князі поздавалися, коли ти сам за їх б'єшся, а вони не допомагають тобі?
А Іллі Муромцю оті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на руській землі, то весь час будеш од землі сили набираться. Скільки будеш лежать на землі, стільки будеш сили набираться». От цар Калін його душить до землі, а Ілля думає: «Га-га-га, души, души!» Та все стає сильнішим і сильнішим.
Цар Калін грозить йому: «Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля спокійно лежить. Лежав-лежав, а вже відчуває, що силу має! Узяв, захватив ногами та як кине царя Каліна вгору. Той піднявся метрів на десять угору, а тоді як упав — мало не вбився об землю. Ілля Муромець живо схопив його за ноги і давай ті війська, котрі були ще недобиті, тим царем Каліном колошматити. Крутить кругом себе і його ж війська б'є. І розбив усі війська татарські. Потім вернувся назад у Київ, узяв у князя Володимира дочку заміж і живе собі, царствує.
Постімпресіонізм
(фр. postimpressionisme, від лат. post – після та імпресіонізм).
Під цим терміном об’єднують творчість ряду художників (переважно французьких), що працювали з 80-тих років XIX ст. до початку XX ст.
Вперше цей термін застосував англійський критик Роджер Фрай для означення різних напрямів у мистецтві Франції з 1880 до 1905 р. Це було своєрідною реакцією на імпресіонізм.
Початок постімпресіонізму – криза імпресіонізму в кінці XIX ст. Тоді, в 1886 році, відбулася остання виставка імпресіоністів, де були вперше показані твори постімпресіоністів. Тоді ж був опублікований «Маніфест символізму» французького поета Жана Мореаса.
Деякий час імпресіонізм та постімпресіонізм (попри свою назву), існують паралельно.
Видатні представники: Вінсент Ван Гог, Поль Сезанн, Поль Гоген.
Майже всі вони починали як імпресіоністи, але пізніше відійшли від цього і створили кожен свою власну манеру живопису. При цьому не утворюється спільної творчої групи. Вони працювали окремо. Поль Сезанн жив у провінції, Поль Гоген взагалі покинув Францію та поїхав на Таїті. Пробував всіх об’єднати лише Ван Гог, але це йому так і не вдалося.
Постімпресіонізм містить різні творчі системи і техніки, що об’єднуються лиш тим, що вони відштовхувалися від імпресіонізму. Творчість цих художників вплинула на подальший розвиток образотворчого мистецтва. Їхня діяльність заклали основу для багатьох тенденцій мистецтва ХХ ст.
Художники використовували відкриття імпресіоністів у області кольору, композиції, техніки живопису, роздільного мазку та ін.
Майстри постімпресіонізму шукали більш співзвучні для епохи засоби виразності:
· Сера вивчав проблеми сприйняття світла і кольору;
· Сезанн цікавився стійкими закономірностями кольорових поєднань та форм;
· Гоген створив так званий "синтетизм";
· Ван Гог будує свої твори на яскравій кольоровій гаммі, виразному малюнку і вільних композиційних рішеннях.
На відміну від імпресіоністів – прагнуть втілити не короткі миті, а більш тривалі стани життя.
Застосовують декоративну стилізацію.
Предмети на їхніх картинах лише ззовні нагадують те як вони виглядають в реальності, але не ідентичні їм. Вони перетворюються митцем. Колір, лінії, форми стають засобами для передачі індивідуальності художника, його почуттів та думок.
Для цього об’єкт розкладався на складові частини, які ретельно вивчалися. Потім художник видозмінює їх. Подібний ефект досягався за до техніки грубого мазка.
П. Гоген, порівнюючи мистецтво з дзеркалом, стверджував, що в його творах відбивається не зовнішній вигляд фігур, що зображаються, а духовний стан художника. Тобто, тепер метою стає самовираження, а не наслідування природі. П. Сезанн називав своє мистецтво «роздумами з пензлем в руках». Постімпресіоністи хотіли повернути мистецтву те, від чого відмовилися імпресіоністи – зміст, роздуми, відновити зв’язки з художніми традиціями минулого, в тому числі класичними.
При цьому художники послідовно відмовляються як від ідей імпресіоністів, так і від канонів академічного мистецтва.
Постімпресіоністи випередили свій час і сучасники не розуміли творчості більшості з них. Як правило вони помирали в скруті і визнання приходило до них після смерті.