Одна з найвідоміших комедій Мольєра — комедія «Міщанин-шляхтич». Її герой — такий собі пан Журден, який нажив немало грошей, але був не аристократичного роду. Йому дуже хотілося стати одним із представників вищого світу. Це бажання настільки заволоділо думками пана Журдена і всім його єством, що в очах людей навколо герой став виглядати часом кумедно, часом наївно, а часом виставляв себе справжнім дурнем.
Щоб хоч якось зрівнятися з дворянами, пан Журден винайняв для себе вчителів фехтування, танців і музики. Вчителі швидко зрозуміли недолугість свого наймача і почали цим користуватися. Розмовляючи між собою, вони визнавали, що хоча пан Журден і вдавав із себе галантного шляхтича, але сам абсолютно нічого не тямив у мистецтві та інших науках. Проте він добре платив, а це для них було найголовнішим.
Більшість людей повністю влаштовувало, що пан Журден був «темною» людиною і аплодував кожній нісенітниці, а за його гроші вони були готові прощати пану Журдену будь-яку дурість. Наприклад, вчитель музики наголошував на тому, що пан Журден прославить їх серед вельможного товариства: «він нам плататиме за інших, а вони нас вихвалятимуть за нього».
Не дивно, то такі недолугі багатії, як міщанин Журден, що прагнули будь-якою ціною зрівнятися з шляхтичами, були найлегшою наживою для шахраїв. Тому світському пройдисвіту графу Доранту, який видавав себе за друга пана Журдена, дуже легко було грати на почуттях міщанина, на його захопленні маркізою Доріменою, у яку і сам був закоханий. Граф видурював у пана Журдена гроші і подарунки, які потім дарував маркізі від свого імені.
За законами жанру, у п’єси «Міщанин-шляхтич» щасливий фінал. Вона закінчилася весіллям дочки пана Журдена та її нареченого, а також весіллям маркізи та графа. Турки, які танцювали на весіллі, жартівливо били пана Журдена шаблями і разом з муфтієм промовляли: «Бийте, бийте, не жалійте!», а потім били міщанина ще і ціпками, а муфтій промовляв: «Не стидатись, не кричати, — коли хочеш паном стати».
Отже, Мольєр не тільки висміяв прагнення героя своєї п’єси, а й фізично покарав недолугого Журдена. Коментуючи свій твір, одного разу оптиміст Мольєр висловив такий афоризм: «Що б не говорили, є в людині щось незвичайне – таке, що ніякі вчені не можуть пояснити». І з цією надзвичайно мудрою думкою неможливо не погодитись.
Одна з найвідоміших комедій Мольєра — комедія «Міщанин-шляхтич». Її герой — такий собі пан Журден, який нажив немало грошей, але був не аристократичного роду. Йому дуже хотілося стати одним із представників вищого світу. Це бажання настільки заволоділо думками пана Журдена і всім його єством, що в очах людей навколо герой став виглядати часом кумедно, часом наївно, а часом виставляв себе справжнім дурнем.
Щоб хоч якось зрівнятися з дворянами, пан Журден винайняв для себе вчителів фехтування, танців і музики. Вчителі швидко зрозуміли недолугість свого наймача і почали цим користуватися. Розмовляючи між собою, вони визнавали, що хоча пан Журден і вдавав із себе галантного шляхтича, але сам абсолютно нічого не тямив у мистецтві та інших науках. Проте він добре платив, а це для них було найголовнішим.
Більшість людей повністю влаштовувало, що пан Журден був «темною» людиною і аплодував кожній нісенітниці, а за його гроші вони були готові прощати пану Журдену будь-яку дурість. Наприклад, вчитель музики наголошував на тому, що пан Журден прославить їх серед вельможного товариства: «він нам плататиме за інших, а вони нас вихвалятимуть за нього».
Не дивно, то такі недолугі багатії, як міщанин Журден, що прагнули будь-якою ціною зрівнятися з шляхтичами, були найлегшою наживою для шахраїв. Тому світському пройдисвіту графу Доранту, який видавав себе за друга пана Журдена, дуже легко було грати на почуттях міщанина, на його захопленні маркізою Доріменою, у яку і сам був закоханий. Граф видурював у пана Журдена гроші і подарунки, які потім дарував маркізі від свого імені.
За законами жанру, у п’єси «Міщанин-шляхтич» щасливий фінал. Вона закінчилася весіллям дочки пана Журдена та її нареченого, а також весіллям маркізи та графа. Турки, які танцювали на весіллі, жартівливо били пана Журдена шаблями і разом з муфтієм промовляли: «Бийте, бийте, не жалійте!», а потім били міщанина ще і ціпками, а муфтій промовляв: «Не стидатись, не кричати, — коли хочеш паном стати».
Отже, Мольєр не тільки висміяв прагнення героя своєї п’єси, а й фізично покарав недолугого Журдена. Коментуючи свій твір, одного разу оптиміст Мольєр висловив такий афоризм: «Що б не говорили, є в людині щось незвичайне – таке, що ніякі вчені не можуть пояснити». І з цією надзвичайно мудрою думкою неможливо не погодитись.
Одна з найвідоміших комедій Мольєра — комедія «Міщанин-шляхтич». Її герой — такий собі пан Журден, який нажив немало грошей, але був не аристократичного роду. Йому дуже хотілося стати одним із представників вищого світу. Це бажання настільки заволоділо думками пана Журдена і всім його єством, що в очах людей навколо герой став виглядати часом кумедно, часом наївно, а часом виставляв себе справжнім дурнем.
Щоб хоч якось зрівнятися з дворянами, пан Журден винайняв для себе вчителів фехтування, танців і музики. Вчителі швидко зрозуміли недолугість свого наймача і почали цим користуватися. Розмовляючи між собою, вони визнавали, що хоча пан Журден і вдавав із себе галантного шляхтича, але сам абсолютно нічого не тямив у мистецтві та інших науках. Проте він добре платив, а це для них було найголовнішим.
Більшість людей повністю влаштовувало, що пан Журден був «темною» людиною і аплодував кожній нісенітниці, а за його гроші вони були готові прощати пану Журдену будь-яку дурість. Наприклад, вчитель музики наголошував на тому, що пан Журден прославить їх серед вельможного товариства: «він нам плататиме за інших, а вони нас вихвалятимуть за нього».
Не дивно, то такі недолугі багатії, як міщанин Журден, що прагнули будь-якою ціною зрівнятися з шляхтичами, були найлегшою наживою для шахраїв. Тому світському пройдисвіту графу Доранту, який видавав себе за друга пана Журдена, дуже легко було грати на почуттях міщанина, на його захопленні маркізою Доріменою, у яку і сам був закоханий. Граф видурював у пана Журдена гроші і подарунки, які потім дарував маркізі від свого імені.
За законами жанру, у п’єси «Міщанин-шляхтич» щасливий фінал. Вона закінчилася весіллям дочки пана Журдена та її нареченого, а також весіллям маркізи та графа. Турки, які танцювали на весіллі, жартівливо били пана Журдена шаблями і разом з муфтієм промовляли: «Бийте, бийте, не жалійте!», а потім били міщанина ще і ціпками, а муфтій промовляв: «Не стидатись, не кричати, — коли хочеш паном стати».
Отже, Мольєр не тільки висміяв прагнення героя своєї п’єси, а й фізично покарав недолугого Журдена. Коментуючи свій твір, одного разу оптиміст Мольєр висловив такий афоризм: «Що б не говорили, є в людині щось незвичайне – таке, що ніякі вчені не можуть пояснити». І з цією надзвичайно мудрою думкою неможливо не погодитись.
Объяснение:
Відповідь:
Одна з найвідоміших комедій Мольєра — комедія «Міщанин-шляхтич». Її герой — такий собі пан Журден, який нажив немало грошей, але був не аристократичного роду. Йому дуже хотілося стати одним із представників вищого світу. Це бажання настільки заволоділо думками пана Журдена і всім його єством, що в очах людей навколо герой став виглядати часом кумедно, часом наївно, а часом виставляв себе справжнім дурнем.
Щоб хоч якось зрівнятися з дворянами, пан Журден винайняв для себе вчителів фехтування, танців і музики. Вчителі швидко зрозуміли недолугість свого наймача і почали цим користуватися. Розмовляючи між собою, вони визнавали, що хоча пан Журден і вдавав із себе галантного шляхтича, але сам абсолютно нічого не тямив у мистецтві та інших науках. Проте він добре платив, а це для них було найголовнішим.
Більшість людей повністю влаштовувало, що пан Журден був «темною» людиною і аплодував кожній нісенітниці, а за його гроші вони були готові прощати пану Журдену будь-яку дурість. Наприклад, вчитель музики наголошував на тому, що пан Журден прославить їх серед вельможного товариства: «він нам плататиме за інших, а вони нас вихвалятимуть за нього».
Не дивно, то такі недолугі багатії, як міщанин Журден, що прагнули будь-якою ціною зрівнятися з шляхтичами, були найлегшою наживою для шахраїв. Тому світському пройдисвіту графу Доранту, який видавав себе за друга пана Журдена, дуже легко було грати на почуттях міщанина, на його захопленні маркізою Доріменою, у яку і сам був закоханий. Граф видурював у пана Журдена гроші і подарунки, які потім дарував маркізі від свого імені.
За законами жанру, у п’єси «Міщанин-шляхтич» щасливий фінал. Вона закінчилася весіллям дочки пана Журдена та її нареченого, а також весіллям маркізи та графа. Турки, які танцювали на весіллі, жартівливо били пана Журдена шаблями і разом з муфтієм промовляли: «Бийте, бийте, не жалійте!», а потім били міщанина ще і ціпками, а муфтій промовляв: «Не стидатись, не кричати, — коли хочеш паном стати».
Отже, Мольєр не тільки висміяв прагнення героя своєї п’єси, а й фізично покарав недолугого Журдена. Коментуючи свій твір, одного разу оптиміст Мольєр висловив такий афоризм: «Що б не говорили, є в людині щось незвичайне – таке, що ніякі вчені не можуть пояснити». І з цією надзвичайно мудрою думкою неможливо не погодитись.
Пояснення: