Высота равнобедренного треугольника, проведенная к основанию, равна 30 см и составляет 150 % его. На ней выбрана точка, равноудаленная от всех сторон. Найдите отрезки, на которые эта точка разделяет высоту.
Коли дивишся на запорожця на картині Монастирського, то перш за все починаєш пригадувати, чи бачив ти таких людей у житті: він здається небагатослівним і дуже незвичної зовнішності. Найбільше увага затримується на бритій голові і оселедцю. А потім вже помічаєш і пишні вуса, і козацьку шаблю, на яку оперся запорожець.
Невідомо, чи він високого зросту, але мені здається, що він мав би бути приблизно 180 см. Бачу, що він має широкі плечі і міцні руки.
В одязі вояк дуже акуратний. Біла сорочка виразно відтіняє жупан і хутровий кунтуш. Тут дуже майстерно художник використав поєднання чорного і червоного – кольорів прапору Запорізької Січі, кольорів прапору сучасної ОУН-УПА.
Я не знаю його думок, але вираз вольового обличчя показує: про що б він не думав у цю хвилину, зображену на картині, - ці думки про минуле і майбутнє України. Може, саме у ці хвилини він згадує свою дружину, яку залишив у своєму рідному селі? Може, пригадує свою останню зустріч з батьком, який перед походом давав йому настанови про товариські звичаї на Січі? А, може, перед очима стоїть його рідний син, який сьогодні був у першому своєму бою, і тепер запорожець розмірковує, чи достатньо войовничого козака він виростив? А, може, чоловік, як у молитві, зупинився, щоб подякувати Богові за прожитий день?
Брови зведені так, ніби він хоче у кожного глядача спитати: «Чи пам’ятаєш ти про своїх предків? Про те, як ми боролись за нашу волю? Чи вірний ти своїй державі?» Коли дивишся на нього, то хочеться стати струнко і сказати: «Героям слава!»
Родилась 24 октября 1907 года в Аткарске Саратовской губернии.
В 1934 актриса Саратовского драмтеатра.
В 1944-1945 годах актриса Московского гастрольного театра.
В 1955-1975 актриса Ставропольского театра.
Жила-была девочка Варя. Она очень любила свою маму и всегда хотела быть рядом с ней. Девочка выросла, получила профессию преподавателя английского языка, стала красивой, изысканной женщиной. Ну а ее мать Зинаида Котельникова, необыкновенно женственная, умная, талантливая, всегда казалась человеком загадочным. И в 40, и в 80 лет одна из ведущих актрис Ставропольского драматического театра удивляла зрителей не только обаянием и красотой, но и тем, что называется тайной личности. И мало кто знал, что, королева на сцене, в жизни она перевоплощалась в саму себя – в простого скромного человека, добившегося всего самостоятельно. В Ставрополе она появилась после 20 лет успешной работы в театрах Саратова, Смоленска, Сухуми. На нашу сцену Зинаиду Котельникову привез заслуженный артист РСФСР Борис Дымченко, безоглядно влюбившийся в красавицу. Да ведь и сам он был хорош: синие глаза, русые кудри – такие же, как у ее отца… Вторая дочь Зинаиды Викторовны, тоже актриса, работала в знаменитом московском «Современнике». Ни Зины, светлого таланта, ни дочери Наташи, ни ее мужа, известного московского художника Петра Кириллова, ни Бориса Дымченко на свете уже нет. Но сохранилась память о человеке с безупречной репутацией, нашей любимой ставропольской актрисе, которой ныне исполнилось бы 100 лет. И берегла эту память та самая «девочка Варя», которая так не хотела расставаться со своей матерью.
Подробнее на Кино-Театр.РУ https://www.kino-teatr.ru/teatr/acter/w/sov/339843/bio/
Коли дивишся на запорожця на картині Монастирського, то перш за все починаєш пригадувати, чи бачив ти таких людей у житті: він здається небагатослівним і дуже незвичної зовнішності. Найбільше увага затримується на бритій голові і оселедцю. А потім вже помічаєш і пишні вуса, і козацьку шаблю, на яку оперся запорожець.
Невідомо, чи він високого зросту, але мені здається, що він мав би бути приблизно 180 см. Бачу, що він має широкі плечі і міцні руки.
В одязі вояк дуже акуратний. Біла сорочка виразно відтіняє жупан і хутровий кунтуш. Тут дуже майстерно художник використав поєднання чорного і червоного – кольорів прапору Запорізької Січі, кольорів прапору сучасної ОУН-УПА.
Я не знаю його думок, але вираз вольового обличчя показує: про що б він не думав у цю хвилину, зображену на картині, - ці думки про минуле і майбутнє України. Може, саме у ці хвилини він згадує свою дружину, яку залишив у своєму рідному селі? Може, пригадує свою останню зустріч з батьком, який перед походом давав йому настанови про товариські звичаї на Січі? А, може, перед очима стоїть його рідний син, який сьогодні був у першому своєму бою, і тепер запорожець розмірковує, чи достатньо войовничого козака він виростив? А, може, чоловік, як у молитві, зупинився, щоб подякувати Богові за прожитий день?
Брови зведені так, ніби він хоче у кожного глядача спитати: «Чи пам’ятаєш ти про своїх предків? Про те, як ми боролись за нашу волю? Чи вірний ти своїй державі?» Коли дивишся на нього, то хочеться стати струнко і сказати: «Героям слава!»
КОТЕЛЬНИКОВА ЗИНАИДА ВИКТОРОВНА
Родилась 24 октября 1907 года в Аткарске Саратовской губернии.
В 1934 актриса Саратовского драмтеатра.
В 1944-1945 годах актриса Московского гастрольного театра.
В 1955-1975 актриса Ставропольского театра.
Жила-была девочка Варя. Она очень любила свою маму и всегда хотела быть рядом с ней. Девочка выросла, получила профессию преподавателя английского языка, стала красивой, изысканной женщиной. Ну а ее мать Зинаида Котельникова, необыкновенно женственная, умная, талантливая, всегда казалась человеком загадочным. И в 40, и в 80 лет одна из ведущих актрис Ставропольского драматического театра удивляла зрителей не только обаянием и красотой, но и тем, что называется тайной личности. И мало кто знал, что, королева на сцене, в жизни она перевоплощалась в саму себя – в простого скромного человека, добившегося всего самостоятельно. В Ставрополе она появилась после 20 лет успешной работы в театрах Саратова, Смоленска, Сухуми. На нашу сцену Зинаиду Котельникову привез заслуженный артист РСФСР Борис Дымченко, безоглядно влюбившийся в красавицу. Да ведь и сам он был хорош: синие глаза, русые кудри – такие же, как у ее отца… Вторая дочь Зинаиды Викторовны, тоже актриса, работала в знаменитом московском «Современнике». Ни Зины, светлого таланта, ни дочери Наташи, ни ее мужа, известного московского художника Петра Кириллова, ни Бориса Дымченко на свете уже нет. Но сохранилась память о человеке с безупречной репутацией, нашей любимой ставропольской актрисе, которой ныне исполнилось бы 100 лет. И берегла эту память та самая «девочка Варя», которая так не хотела расставаться со своей матерью.
Подробнее на Кино-Театр.РУ https://www.kino-teatr.ru/teatr/acter/w/sov/339843/bio/
Объяснение: