Людське життя непередбачуване і швидкоплинне. Кожен з нас коли-небудь замислювався, чого ж він хоче досягти у житті. І найперша відповідь, яка приходить – хочу бути щасливим.
Та що ж таке щастя? Багато хто мріє про успішне життя, кар`єру, сім`ю, злагоду і довір`я… Та немало людей прагнуть просто грошей, багатства і влади – це також їхній вибір, і він має право на існування. Як на мене, щастя – це коли в тебе велика родина, лад і добробут у ній, твої близькі живі і здорові… Ось таке повинно бути щастя. Саме про нього я мрію.
Сенс людського життя, призначення людин на землі, її морально-етичний вибір – ці всі питання хвилюють кожного з нас. Ми всі робимо вибір. Для багатьох мрії так і залишаються мріями. Але ж над ними треба працювати, щоб вони втілилися у життя, а не загубилися у часовому просторі. У мене також є мрія, чи, можливо, мета у житті, до якої я прагну. Полягає вона у тому, щоб отримати гарну освіту, влаштуватися на хорошу роботу, створити власну родину і, нарешті, відреставрувати будинок, у якому я народилася і пройшло моє дитинство.
Не буду говорити, що не хочу багатства чи визнання. Кожен з нас мріє про краще життя. Але не хочу, щоб вони стали моєю єдиною життєвою метою. Адже найголвніше – залишатися людиною. Людиною, яка вміє співпереживати і співчувати, яка може безкорисливо до ншому. Також призначення людської істоти я вбачаю в тому,б щоб розвиватися. Звичайно, ми отримуємо освіту, але на цьому не слід зупинятися. Освіту треба продовжувати у вищих навчальних закладах, займатися самоосвітою. Недарма кажуть, що навчатися ніколи не пізно.
Але річ не лише в освіті. Я вважаю, що розвиватися потрібно і в інших галузях життя, мабуть, в усіх. Читати книжки класиків і сучасних авторів, слухати різну музику, знайти своє хоббі, адже воно також допомагає відкрити у собі щось нове, чомусь навчитися. Навіть у роботі за своєю спеціальністю необхідно вдосконалюватися. Недарма вчителів, медиків та фармацевтів кожні п`ять рокі відправляють на курси підвищення кваліфікації – так вони дізнаються про щось нове у своїй професії, поглиблюють і вдосконалюють свої знання. Як кажуть, немає межі досконалості…
Ще я, як і кожен громадянин нашої держави, мрію про мир і спокій у ній. Хочу, щоб моя країна була успішною і процвітаючою і буду намагатися прикласти до цьго всі зусилля. Адже я не усвідомлюю себе без моєї Батьківщини, і все, чого я хочу досягти у житті, пов`язане з нею.
Тож я прагну, щоб світ, у якому я живу, став кращим, прагну самореалізуватися та самовдосконалитися, знайти своє місце у ньому.
Поэма «Мцыри», одна из известнейших поэм Лермонтова, имеет множество неоспоримых художественных достоинств. Одним из них является лаконизм. Во всем произведении участвуют всего два героя, и этого хватает для полного раскрытия идеи. Но, говоря о героях в «Мцыри», не стоит забывать о еще одном важном действующем лице: природе. Описание взаимоотношений Мцыри и природы в этом случае необходимо не только для фона. Это – важнейший аспект раскрытия внутреннего мира героя.Поэма начинается с подробного описания монастыря, стоящего в живописном месте, месте слияния двух рек. От первых строк прямо-таки веет покоем: даже бурные реки Кавказа тут обнимаются как сестры. Это создает контраст с дальнейшими событиями.
Юный послушник, убежавший из монастыря, исчезает осенней ночью. Это время выбрано неспроста, ведь в романтической традиции, к которой относится поэма, осень является символом одиночества, потерянности. Именно так одинок и сам Мцыри, лишенный родных. Описывая осень как время для побега, Лермонтов как бы предсказывает дальнейшую судьбу беглеца. Его ищут, и пейзаж сразу разительно меняется: «Темный лес / Тянулся по горам кругом».Появляются ноты тревожности. В то же время описание «тянулся по горам кругом» передает ощущение свободы, огромного простора, на который убегает Мцыри. Этот простор кажется опасным для монахов, но беглец воспринимает его совершенно по-другому. Вот как говорит об этом сам Мцыри, совершивший желанный побег «от келий душных и молитв / В тот чудный мир тревог и битв, / Где в тучах прячутся скалы, / Где люди вольны, как орлы»…
Так при картины природы в поэме «Мцыри» с первых же строк задается оппозиция «природа – монастырь». Она по-разному понимается монахами и главным героем, и поэтому благодаря простому описанию пейзажа создается конфликт.
Вступление в поэме очень коротко, дальнейшие же строки посвящены трем дням, которые Мцыри прожил на воле. Все, увиденное Мцыри, и составляет по существу его жизнь, самые яркие ее впечатления. Картины природы, на которые он обращает внимание, и тот образ природы, который он передает в своей исповеди, очень важны для понимания его характера. Проследим вслед за Мцыри открывшиеся перед ним пейзажи.Сначала картина мира, распростертого перед героем, прекрасна и безоблачна. Это «пышные поля», деревья, сошедшиеся на поляне, как братья в танце, «причудливые, как мечты» горные хребты. Лермонтов глазами Мцыри описывает живописную природу Кавказа, в которую сложно не влюбиться, хотя бы раз ее увидев. «Мцыри» относится к романтическим поемам и, поскольку для них характерно развитие сюжета на фоне необычного пейзажа, такой выбор автора вполне оправдан. Но природа здесь является не только фоном, она передает все изменения во внутреннем мире героя. Кавказ называли краем вольности, и, действительно, вид его гор и необъятных лесов дарит потрясающее ощущение свободы. Мцыри тоже видит все это, он восхищен и опьянен своими ощущениями: «И было сердцу моему / Легко, не знаю почему»… Красота окружающего его мира дарит ему бесценные воспоминания о его семье, которых он бы лишен в монастыре.
Но Кавказ не только красивый, он дикий и самобытный край. Пейзаж сменяется. Теперь перед взглядом Мцыри бушует гроза. Покорных монахов, боящихся божьего гнева, она непременно напугает, Мцыри же хочет побрататься с ветром и молниями: «О, я как брат / Обняться с бурей был бы рад!
Людське життя непередбачуване і швидкоплинне. Кожен з нас коли-небудь замислювався, чого ж він хоче досягти у житті. І найперша відповідь, яка приходить – хочу бути щасливим.
Та що ж таке щастя? Багато хто мріє про успішне життя, кар`єру, сім`ю, злагоду і довір`я… Та немало людей прагнуть просто грошей, багатства і влади – це також їхній вибір, і він має право на існування. Як на мене, щастя – це коли в тебе велика родина, лад і добробут у ній, твої близькі живі і здорові… Ось таке повинно бути щастя. Саме про нього я мрію.
Сенс людського життя, призначення людин на землі, її морально-етичний вибір – ці всі питання хвилюють кожного з нас. Ми всі робимо вибір. Для багатьох мрії так і залишаються мріями. Але ж над ними треба працювати, щоб вони втілилися у життя, а не загубилися у часовому просторі. У мене також є мрія, чи, можливо, мета у житті, до якої я прагну. Полягає вона у тому, щоб отримати гарну освіту, влаштуватися на хорошу роботу, створити власну родину і, нарешті, відреставрувати будинок, у якому я народилася і пройшло моє дитинство.
Не буду говорити, що не хочу багатства чи визнання. Кожен з нас мріє про краще життя. Але не хочу, щоб вони стали моєю єдиною життєвою метою. Адже найголвніше – залишатися людиною. Людиною, яка вміє співпереживати і співчувати, яка може безкорисливо до ншому. Також призначення людської істоти я вбачаю в тому,б щоб розвиватися. Звичайно, ми отримуємо освіту, але на цьому не слід зупинятися. Освіту треба продовжувати у вищих навчальних закладах, займатися самоосвітою. Недарма кажуть, що навчатися ніколи не пізно.
Але річ не лише в освіті. Я вважаю, що розвиватися потрібно і в інших галузях життя, мабуть, в усіх. Читати книжки класиків і сучасних авторів, слухати різну музику, знайти своє хоббі, адже воно також допомагає відкрити у собі щось нове, чомусь навчитися. Навіть у роботі за своєю спеціальністю необхідно вдосконалюватися. Недарма вчителів, медиків та фармацевтів кожні п`ять рокі відправляють на курси підвищення кваліфікації – так вони дізнаються про щось нове у своїй професії, поглиблюють і вдосконалюють свої знання. Як кажуть, немає межі досконалості…
Ще я, як і кожен громадянин нашої держави, мрію про мир і спокій у ній. Хочу, щоб моя країна була успішною і процвітаючою і буду намагатися прикласти до цьго всі зусилля. Адже я не усвідомлюю себе без моєї Батьківщини, і все, чого я хочу досягти у житті, пов`язане з нею.
Тож я прагну, щоб світ, у якому я живу, став кращим, прагну самореалізуватися та самовдосконалитися, знайти своє місце у ньому.
Поэма «Мцыри», одна из известнейших поэм Лермонтова, имеет множество неоспоримых художественных достоинств. Одним из них является лаконизм. Во всем произведении участвуют всего два героя, и этого хватает для полного раскрытия идеи. Но, говоря о героях в «Мцыри», не стоит забывать о еще одном важном действующем лице: природе. Описание взаимоотношений Мцыри и природы в этом случае необходимо не только для фона. Это – важнейший аспект раскрытия внутреннего мира героя.Поэма начинается с подробного описания монастыря, стоящего в живописном месте, месте слияния двух рек. От первых строк прямо-таки веет покоем: даже бурные реки Кавказа тут обнимаются как сестры. Это создает контраст с дальнейшими событиями.
Юный послушник, убежавший из монастыря, исчезает осенней ночью. Это время выбрано неспроста, ведь в романтической традиции, к которой относится поэма, осень является символом одиночества, потерянности. Именно так одинок и сам Мцыри, лишенный родных. Описывая осень как время для побега, Лермонтов как бы предсказывает дальнейшую судьбу беглеца. Его ищут, и пейзаж сразу разительно меняется: «Темный лес / Тянулся по горам кругом».Появляются ноты тревожности. В то же время описание «тянулся по горам кругом» передает ощущение свободы, огромного простора, на который убегает Мцыри. Этот простор кажется опасным для монахов, но беглец воспринимает его совершенно по-другому. Вот как говорит об этом сам Мцыри, совершивший желанный побег «от келий душных и молитв / В тот чудный мир тревог и битв, / Где в тучах прячутся скалы, / Где люди вольны, как орлы»…
Так при картины природы в поэме «Мцыри» с первых же строк задается оппозиция «природа – монастырь». Она по-разному понимается монахами и главным героем, и поэтому благодаря простому описанию пейзажа создается конфликт.
Вступление в поэме очень коротко, дальнейшие же строки посвящены трем дням, которые Мцыри прожил на воле. Все, увиденное Мцыри, и составляет по существу его жизнь, самые яркие ее впечатления. Картины природы, на которые он обращает внимание, и тот образ природы, который он передает в своей исповеди, очень важны для понимания его характера. Проследим вслед за Мцыри открывшиеся перед ним пейзажи.Сначала картина мира, распростертого перед героем, прекрасна и безоблачна. Это «пышные поля», деревья, сошедшиеся на поляне, как братья в танце, «причудливые, как мечты» горные хребты. Лермонтов глазами Мцыри описывает живописную природу Кавказа, в которую сложно не влюбиться, хотя бы раз ее увидев. «Мцыри» относится к романтическим поемам и, поскольку для них характерно развитие сюжета на фоне необычного пейзажа, такой выбор автора вполне оправдан. Но природа здесь является не только фоном, она передает все изменения во внутреннем мире героя. Кавказ называли краем вольности, и, действительно, вид его гор и необъятных лесов дарит потрясающее ощущение свободы. Мцыри тоже видит все это, он восхищен и опьянен своими ощущениями: «И было сердцу моему / Легко, не знаю почему»… Красота окружающего его мира дарит ему бесценные воспоминания о его семье, которых он бы лишен в монастыре.
Но Кавказ не только красивый, он дикий и самобытный край. Пейзаж сменяется. Теперь перед взглядом Мцыри бушует гроза. Покорных монахов, боящихся божьего гнева, она непременно напугает, Мцыри же хочет побрататься с ветром и молниями: «О, я как брат / Обняться с бурей был бы рад!