Я (што раблю?) ..., (што зраблю?) ...
ты (што робі ш?) ..., (што зробіш?) ...
ён (што робіць?) ..., (што зробіць?) ...
мы (што робі м?) ..., (што зробі м?) ...
вы (што робіце?) ..., (што зробіце?) ...
яны (што робяць?) ..., (што зробяць?) ...
У форме якой асобы і ліку дзеясловы маюць аднолькавыя
канчаткі? У якіх формах яны маюць розныя канчаткі?
ре мажор; си минор. Си мажор; соль диез минор. Соль мажор; ми минор. Ми мажор; до диез минор. Ля мажор; фа-диез минор. Если именно си бекар, то только ля минор. Если си рассматривается без бекара, то до мажор подходит.
Объяснение:
Разрешаете эти интервалы, как тритоны, [это они и есть]. Разрешаете обязательно по полутонам. Где ув 4 -> идет в 6. В этом случае тоника мажорная будет наверху в сексте. От неё малую терцию вниз, чтобы узнать параллельную. Ум 5 -> идет в 3. В этом случае мажорная тоника внизу. От неё малую терцию вниз. И находим тем самым параллельную
Література постмодернізму — це постійний обмін прямими і переносними значеннями слів, провокація письменником читача і навпаки. Цей обмін веде до того, що межа між "своїм" і "чужим" художнім словом стирається, тому текст одного автора перетікає у текст іншого так само, як взаємо перетворюються персонажі мультфільму "Пластилінова ворона". Із єдиного матеріалу (в літературі — художнього тексту) можна створити усе, що автор побажає: етикетку, ліричний вірш чи напис на паркані. (Утім, ліричний вірш так само може бути написаний на огорожі.)
Література перетворюється на гру, в якій беруть участь усі, хто пише і читає. Поєтмодерністські художники полюбляють використовувати ролі і маски; вони не "витають" над текстом, як всюдисущі божества, і не вважають написаний ними твір лише своєю власністю, тому що усвідомлюють, що хистка будова твору складається з тисячі піщинок: зумисних і несвідомих цитувань, алюзій, "чужих" метафор і образів. Така "демократизація" літератури взаємодіє з любов'ю постмодерністів до міфології — адже світ належить усім, і водночас кожний може створювати власну міфологію. Якщо скористатися термінологією К. Маркса, можна сказати, що література (і мистецтво) є принципово не відчужуваним продуктом виробництва: зробивши свій твір набутком усіх, автор не втрачає його.
Зникає і розподіл літературних жанрів на "високі" і "низькі". Таке розмежування існувало ще від часів Аристотеля. Але в епоху постмодернізму жанри і стилі письмового мовлення, що вважалися "низькими" чи недостатньо "літературними" (як, наприклад, коментарі чи словникові статті) стали рівноправними з такими "заслуженими" жанрами, як роман чи поема. Художнім твором може вважатися навіть табличка на дверях або відправлений електронною поштою лист.