Сразу хотелось бы внести уточнение в вопрос: сами по себе "направления" не могут быть "близкими" или "далекими", с каким бы из них (в литературе ли, в искусстве) не приходилось сталкиваться и каким восхищаться. Близкими могут быть те или иные люди - авторы, воплощающие различные идеи, типы ("образы") в своих произведениях, независимо от направления и стилевых особенностей...
Из времен "золотого века" отечественной литературы (XIX в.) многие авторы реалистического направления близки: Пушкин и Лермонтов (поэзия и проза), равно как и Гоголь, Тургенев, Некрасов и Островский, выборочно - Достоевский и Толстой, Лесков и Салтыков-Щедрин, любимейший из всех - Чехов, с его легкостью и "импрессионизмом" (в пьесах особенно)...
Далее, из "серебряного века" - авторы-реалисты: Бунин, Куприн, Горький (в меньшей степени - А. Белый) - все в прозе; в поэзии - "4 Б": Бальмонт, Брюсов, Блок, Белый (и далее - по списку), но привлекает в них не столько "символическая" направленность (если угодно, некая "детская болезнь левизны" в Поэзии), сколько азарт творчества, жажда новаторства, смелость и воодушевленность, желание "стать с веком наравне", быть первопроходцем... (если очень кратко - как-то так, извините)
У проведенні заходів, присвячених Дню пам’яті та примирення, бажано застосовувати фрагменти художніх, публіцистичних, автобіографічних творів. Вони сприятимуть уведенню учнів в історичну обстановку, відтворенню епохи, переживанню атмосфери війни та кризових умов, в яких опинилися люди. Використання яскраво забарвлених розповідей про минуле, що мають приховані суб’єктивні смисли, в невимушеній формі підвищать емоційне сприйняття школярами матеріалу, підсилять його виховний вплив, доповнять формування особистісно-ціннісного ставлення до історичної події.
Для надання заходам “живого” струменя пропонуємо, наприклад, за період кінець 30-х – середина 40-х років ХХ століття використовувати уривки з романів Івана Багряного “Людина біжить над прірвою” та “Огненне коло. Повість про трагедію під Бродами”, “Дума про невмирущого” Павла Загребельного, “Вогняні стовпи” Романа Іваничука. Віра в силу українського народу була основною темою творчості Олеся Гончара. Не слід забувати й про те, що письменник і кінорежисер Олександр Довженко у роки війни фактично постав як самобутній прозаїк і емоційний публіцист. Його оповідання на воєнну тему (“Ніч перед боєм”, “Стій, смерть, зупинись!”, “Відступник”, “На колючому дроті”) яскраво доносять до читача ті буремні події.
Сразу хотелось бы внести уточнение в вопрос: сами по себе "направления" не могут быть "близкими" или "далекими", с каким бы из них (в литературе ли, в искусстве) не приходилось сталкиваться и каким восхищаться. Близкими могут быть те или иные люди - авторы, воплощающие различные идеи, типы ("образы") в своих произведениях, независимо от направления и стилевых особенностей...
Из времен "золотого века" отечественной литературы (XIX в.) многие авторы реалистического направления близки: Пушкин и Лермонтов (поэзия и проза), равно как и Гоголь, Тургенев, Некрасов и Островский, выборочно - Достоевский и Толстой, Лесков и Салтыков-Щедрин, любимейший из всех - Чехов, с его легкостью и "импрессионизмом" (в пьесах особенно)...
Далее, из "серебряного века" - авторы-реалисты: Бунин, Куприн, Горький (в меньшей степени - А. Белый) - все в прозе; в поэзии - "4 Б": Бальмонт, Брюсов, Блок, Белый (и далее - по списку), но привлекает в них не столько "символическая" направленность (если угодно, некая "детская болезнь левизны" в Поэзии), сколько азарт творчества, жажда новаторства, смелость и воодушевленность, желание "стать с веком наравне", быть первопроходцем... (если очень кратко - как-то так, извините)
Объяснение:
У проведенні заходів, присвячених Дню пам’яті та примирення, бажано застосовувати фрагменти художніх, публіцистичних, автобіографічних творів. Вони сприятимуть уведенню учнів в історичну обстановку, відтворенню епохи, переживанню атмосфери війни та кризових умов, в яких опинилися люди. Використання яскраво забарвлених розповідей про минуле, що мають приховані суб’єктивні смисли, в невимушеній формі підвищать емоційне сприйняття школярами матеріалу, підсилять його виховний вплив, доповнять формування особистісно-ціннісного ставлення до історичної події.
Для надання заходам “живого” струменя пропонуємо, наприклад, за період кінець 30-х – середина 40-х років ХХ століття використовувати уривки з романів Івана Багряного “Людина біжить над прірвою” та “Огненне коло. Повість про трагедію під Бродами”, “Дума про невмирущого” Павла Загребельного, “Вогняні стовпи” Романа Іваничука. Віра в силу українського народу була основною темою творчості Олеся Гончара. Не слід забувати й про те, що письменник і кінорежисер Олександр Довженко у роки війни фактично постав як самобутній прозаїк і емоційний публіцист. Його оповідання на воєнну тему (“Ніч перед боєм”, “Стій, смерть, зупинись!”, “Відступник”, “На колючому дроті”) яскраво доносять до читача ті буремні події.