Людське життя непередбачуване і швидкоплинне. Кожен з нас коли-небудь замислювався, чого ж він хоче досягти у житті. І найперша відповідь, яка приходить – хочу бути щасливим.
Та що ж таке щастя? Багато хто мріє про успішне життя, кар`єру, сім`ю, злагоду і довір`я… Та немало людей прагнуть просто грошей, багатства і влади – це також їхній вибір, і він має право на існування. Як на мене, щастя – це коли в тебе велика родина, лад і добробут у ній, твої близькі живі і здорові… Ось таке повинно бути щастя. Саме про нього я мрію.
Сенс людського життя, призначення людин на землі, її морально-етичний вибір – ці всі питання хвилюють кожного з нас. Ми всі робимо вибір. Для багатьох мрії так і залишаються мріями. Але ж над ними треба працювати, щоб вони втілилися у життя, а не загубилися у часовому просторі. У мене також є мрія, чи, можливо, мета у житті, до якої я прагну. Полягає вона у тому, щоб отримати гарну освіту, влаштуватися на хорошу роботу, створити власну родину і, нарешті, відреставрувати будинок, у якому я народилася і пройшло моє дитинство.
Не буду говорити, що не хочу багатства чи визнання. Кожен з нас мріє про краще життя. Але не хочу, щоб вони стали моєю єдиною життєвою метою. Адже найголвніше – залишатися людиною. Людиною, яка вміє співпереживати і співчувати, яка може безкорисливо до ншому. Також призначення людської істоти я вбачаю в тому,б щоб розвиватися. Звичайно, ми отримуємо освіту, але на цьому не слід зупинятися. Освіту треба продовжувати у вищих навчальних закладах, займатися самоосвітою. Недарма кажуть, що навчатися ніколи не пізно.
Але річ не лише в освіті. Я вважаю, що розвиватися потрібно і в інших галузях життя, мабуть, в усіх. Читати книжки класиків і сучасних авторів, слухати різну музику, знайти своє хоббі, адже воно також допомагає відкрити у собі щось нове, чомусь навчитися. Навіть у роботі за своєю спеціальністю необхідно вдосконалюватися. Недарма вчителів, медиків та фармацевтів кожні п`ять рокі відправляють на курси підвищення кваліфікації – так вони дізнаються про щось нове у своїй професії, поглиблюють і вдосконалюють свої знання. Як кажуть, немає межі досконалості…
Ще я, як і кожен громадянин нашої держави, мрію про мир і спокій у ній. Хочу, щоб моя країна була успішною і процвітаючою і буду намагатися прикласти до цьго всі зусилля. Адже я не усвідомлюю себе без моєї Батьківщини, і все, чого я хочу досягти у житті, пов`язане з нею.
Тож я прагну, щоб світ, у якому я живу, став кращим, прагну самореалізуватися та самовдосконалитися, знайти своє місце у ньому.
Мухамметхади Хайруллович Такташев родился 1 января 1901 года в деревне Сыркыды (Сургодь уезда Тамбовской губернии (ныне Торбеевский район Мордовии) в многодетной татарской крестьянской семье[2]. Первоначальное образование получил в медресе родной деревни, затем в соседнем селе Пишля. Во время учёбы начал сочинять стихи в подражание Г. Тукаю. Сохранились родственники в селе Сургодь и посёлке Торбеево.
В 1915 году уезжает в Бухару, работает в доме родственника-купца, затем приказчика[2].
В 1918 году публикует первое стихотворение «Төркстан сахраларында» («В пустынях Туркестана») в газете «Олуг Төркстан» («Великий Туркестан»)[2]. Осенью того же года возвращается в родную деревню, поступает на педагогические курсы; по их окончании работает учителем.
В 1919—1920 годах живёт в Оренбурге, работает редактором в татарской газете «Голос бедноты» (вместе с писателем Афзалом Тагировым); публикует в ней свои стихи на татарском языке.
В 1921—1922 годах живёт в Ташкенте, преподаёт родной язык в Туркестанском рабоче-дехканском коммунистическом университете, много пишет (исследователи обычно называют этот период романтическим, стихи этого периода сам Такташ называет гиссьянистские (от арабского слова «мятеж»)).
Летом 1922 года — в Москве; поступает в Коммунистический университет трудящихся Востока; посещает выступления Маяковского, Есенина и других поэтов. Вскоре переезжает в Казань; в 1927 году выходит первый поэтический сборник «Сыны Земли». Его новые произведения издаются практически ежегодно; пишет пьесы для Татарского драматического театра.
Людське життя непередбачуване і швидкоплинне. Кожен з нас коли-небудь замислювався, чого ж він хоче досягти у житті. І найперша відповідь, яка приходить – хочу бути щасливим.
Та що ж таке щастя? Багато хто мріє про успішне життя, кар`єру, сім`ю, злагоду і довір`я… Та немало людей прагнуть просто грошей, багатства і влади – це також їхній вибір, і він має право на існування. Як на мене, щастя – це коли в тебе велика родина, лад і добробут у ній, твої близькі живі і здорові… Ось таке повинно бути щастя. Саме про нього я мрію.
Сенс людського життя, призначення людин на землі, її морально-етичний вибір – ці всі питання хвилюють кожного з нас. Ми всі робимо вибір. Для багатьох мрії так і залишаються мріями. Але ж над ними треба працювати, щоб вони втілилися у життя, а не загубилися у часовому просторі. У мене також є мрія, чи, можливо, мета у житті, до якої я прагну. Полягає вона у тому, щоб отримати гарну освіту, влаштуватися на хорошу роботу, створити власну родину і, нарешті, відреставрувати будинок, у якому я народилася і пройшло моє дитинство.
Не буду говорити, що не хочу багатства чи визнання. Кожен з нас мріє про краще життя. Але не хочу, щоб вони стали моєю єдиною життєвою метою. Адже найголвніше – залишатися людиною. Людиною, яка вміє співпереживати і співчувати, яка може безкорисливо до ншому. Також призначення людської істоти я вбачаю в тому,б щоб розвиватися. Звичайно, ми отримуємо освіту, але на цьому не слід зупинятися. Освіту треба продовжувати у вищих навчальних закладах, займатися самоосвітою. Недарма кажуть, що навчатися ніколи не пізно.
Але річ не лише в освіті. Я вважаю, що розвиватися потрібно і в інших галузях життя, мабуть, в усіх. Читати книжки класиків і сучасних авторів, слухати різну музику, знайти своє хоббі, адже воно також допомагає відкрити у собі щось нове, чомусь навчитися. Навіть у роботі за своєю спеціальністю необхідно вдосконалюватися. Недарма вчителів, медиків та фармацевтів кожні п`ять рокі відправляють на курси підвищення кваліфікації – так вони дізнаються про щось нове у своїй професії, поглиблюють і вдосконалюють свої знання. Як кажуть, немає межі досконалості…
Ще я, як і кожен громадянин нашої держави, мрію про мир і спокій у ній. Хочу, щоб моя країна була успішною і процвітаючою і буду намагатися прикласти до цьго всі зусилля. Адже я не усвідомлюю себе без моєї Батьківщини, і все, чого я хочу досягти у житті, пов`язане з нею.
Тож я прагну, щоб світ, у якому я живу, став кращим, прагну самореалізуватися та самовдосконалитися, знайти своє місце у ньому.
Мухамметхади Хайруллович Такташев родился 1 января 1901 года в деревне Сыркыды (Сургодь уезда Тамбовской губернии (ныне Торбеевский район Мордовии) в многодетной татарской крестьянской семье[2]. Первоначальное образование получил в медресе родной деревни, затем в соседнем селе Пишля. Во время учёбы начал сочинять стихи в подражание Г. Тукаю. Сохранились родственники в селе Сургодь и посёлке Торбеево.
В 1915 году уезжает в Бухару, работает в доме родственника-купца, затем приказчика[2].
В 1918 году публикует первое стихотворение «Төркстан сахраларында» («В пустынях Туркестана») в газете «Олуг Төркстан» («Великий Туркестан»)[2]. Осенью того же года возвращается в родную деревню, поступает на педагогические курсы; по их окончании работает учителем.
В 1919—1920 годах живёт в Оренбурге, работает редактором в татарской газете «Голос бедноты» (вместе с писателем Афзалом Тагировым); публикует в ней свои стихи на татарском языке.
В 1921—1922 годах живёт в Ташкенте, преподаёт родной язык в Туркестанском рабоче-дехканском коммунистическом университете, много пишет (исследователи обычно называют этот период романтическим, стихи этого периода сам Такташ называет гиссьянистские (от арабского слова «мятеж»)).
Летом 1922 года — в Москве; поступает в Коммунистический университет трудящихся Востока; посещает выступления Маяковского, Есенина и других поэтов. Вскоре переезжает в Казань; в 1927 году выходит первый поэтический сборник «Сыны Земли». Его новые произведения издаются практически ежегодно; пишет пьесы для Татарского драматического театра.
Сыновья — Рафаэль, Аван.