Россия всегда была не только густонаселенным, но и многонациональным государством. В стране постоянно проживает более 145 млн. граждан.
Они представляют более 160 национальностей, говорящих на собственных языках. Большинство народностей малочисленны и живут на ограниченной территории. Только семь народов имеют численность более одного миллиона – русские, татары, украинцы, башкиры, чуваши, чеченцы и армяне.
Россия занимает седьмое место в мире по численности населения после Китая, Индии, США, Индонезии, Бразилии и Пакистана. По плотности населения Россия занимает второе место в мире после США. Почти пятая часть населения страны проживает в 13 городах-«миллионниках»: Москве, Санкт-Петербурге, Новосибирске, Нижнем Новгороде, Екатеринбурге, Самаре, Омске, Казани, Челябинске, Ростове-на-Дону, Уфе, Волгограде, Перми. Численность крупнейших мегаполисов России составила: Москвы – более 10 млн. человек, Санкт-Петербурга – около 5 млн. человек. Столица Российской Федерации по численности жителей входит в число двадцати самых крупных городов мира.
Большую часть населения составляют, конечно, русские – более 80%. Остальной процент составляют – татары (3,8%), украинцы – 3%, чуваши - 1,2%, белорусы – 0,8%, мордва – 0,7%, немцы и чеченцы – по 0,6%, аварцы, армяне, евреи – по 0,4% и др.
Татары – второй по численности народ России, живущий в Поволжье. Вместе с башкирами татары составляют наиболее многочисленную группировку мусульманских народов, расположенную почти в центре России. Чуваши – другой тюркский народ, насчитывает около двух миллионов человек. В Сибири живут алтайцы, хакасы, якуты. На Кавказе живут народы абхазо-адыгейской группы: кабардинцы, адыги и черкесы; нехско-дагестанской группы: чеченцы, ингуши, аварцы, лезгины; осетины, относящиеся к иранской группе.
В России также проживают финно-угорские народы - к ним относятся финны, карелы, саамы и коми на севере европейской России, марийцы и мордва в Поволжье, ханты и манси, занимающиеся охотой и оленеводством - в Западной Сибири.
На Крайнем Севере живут ненцы, занимающиеся оленеводством.
В Восточной Сибири живут эвенки. На Чукотском полуострове - чукчи - оленеводы и рыбаки. К монгольской группе относятся буряты в Сибири и калмыки на Каспии.
Каждый народ стремится к сохранению языка, обычаев и традиций, костюма, традиционных занятий и промыслов. Большинство этих народов сохранило свое своеобразие и традиционные занятия. Богатство национальных культур - достояние всей страны.
Традиции русского народа
Россия – поистине уникальная страна, которая наряду с высокоразвитой современной культурой бережно хранит традиции своей нации, глубоко уходящие корнями не только в православие, но даже в язычество. Россияне продолжают отмечать языческие праздники, верят в многочисленные народные приметы и предания. Подробнее о традициях России...
ст. у Київській Русі в обігу були так звані „київські” гривни, які мали шестикутну форму і важили 150г. срібла — ці гроші існували до татаро-монгольського нашестя. Крім того, існували й „новгородські гривни”. Вони мали вигляд довгих срібних паличок і важили 240г. Перехідною від „київської” до „новгородської” була „чернігівська” гривна, за формою дуже близька до „київської”, а за вагою — до „новгородської”. Але найцікавіша форма у „волзької” гривні: майстри створювали її у вигляді маленького човна. Серед звичайних монет XIV ст. археологи часто знаходять також і „татарські гривні”, що ними Південна Русь сплачувала данину Орді.
Невдовзі після хрещення Володимиром Русі, розпочалося монетне карбування. Так, Володимир Святославич Великий (980–1015) випускав т.зв. „златники” та „срібляники” — золоті та срібні монети, на лицевому боці яких розміщено зображення князя з усіма регаліями, а на зворотньому — княжий герб — тризуб.
Певні зміни у житті гривни виникли у XIII ст., коли для новгородських злитків срібла, поруч із назвою „гривна” почала вживатися назва „рубль”. Рублі були частинами гривні. Назва „рубль” пішла від слова „рубить”, тому що прут серебра вагою в гривню розрубувався на чотири частини, які і називалися рублями. Вже у XV ст. злитки взагалі виходять з обігу, а рубль залишається як грошово-лічильна одиниця. Саме рубль (українська назва — „карбованець”) стає символом російської, а потім і радянської монетної системи.
Першим грошовим знаком Української Народної Республіки 19 грудня 1917 року став карбованець, художником якого був Георгій Нарбут. Вважається, що саме завдяки йому було відновлено пам'ять нашому давньому символу Тризубу, який використовував ще Володимир як символ роду Рюриковичів, і який згодом став Державним Гербом України. Тоді Нарбут використовував Тризуб при оформленні банкнот. Але вже 1 березня 1918 року замість карбованців було введено гривню. Перші гривні (номінали 2,10, 100, 500, 1000, 2000) друкували в Берліні. Гривня дорівнювала 1/2 карбованця і ділилася на 100 шагів. В обігу перебували грошові знаки вартістю 10, 25, 50, 100, 250, 1000 карбованців, а також 2, 5, 100, 500, 1000 і 2000 гривень.
Розмінна монета — шаги, випускались у вигляді поштових марок, номінальною вартістю 10, 20, 30, 40 та 50 шагів за гетьманату П.Скоропадського.
У квітні 1918 року Павло Скоропадський знову ввів карбованці.
Після переходу влади в Україні у грудні 1918 року до рук Директорії на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою основною грошовою одиницею відновленої УНР знову було проголошено гривню.
Під час німецької окупації України у м.Рівному діяв німецький банк „Україна”. Окупаційними грошима на території України служили карбованці Рейхскомісаріату, які перебували в обігу лише на окупованій Рейхом території України паралельно з рейхс- та окупаційними марками.
Історія грошей незалежної України починається в 1991 році з відривних купонів. Після розпаду СРСР Україна залишилася з рублями – грошима вже неіснуючої держави, емісія яких перейшла до Російської Федерації. З вересня 1991 року Центральний банк РФ перестав постачати в Україну готівкові рублі і молода незалежна держава, крім низки економічних проблем, постала перед проблемою відсутності власної грошової одиниці. У січні 1992 року паралельно з рублем в обіг було випущено тимчасову (як планувалося, на 4-6 місяців), грошову одиницю – купоно-карбованець багаторазового використання. Який, втім, перебував в обігу до вересня 1996 року до введення гривні, заповнивши до квітня 1992 року весь готівковий оборот, витіснивши рубль.
Відповідно до Указу Президента України "Про грошову реформу", грошова реформа проводилась з 2 по 16 вересня 1996 року. Початком реформи стало впровадження в обіг гривні, яка обмінювалась у співвідношенні 1 гривня за 100 000 купоно-карбованців.
У 1992 році перші зразки української гривні були виготовлені в Канаді компанією Canadian Bank Note Company (105 контейнерів номіналом до 20 гривень) та британською компанією De La Rue plc, яка розміщувалася на Мальті (номіналами 50, 100 та 200 гривень) за ескізами В. І. Лопати за участю Бориса Максимова. Для виготовлення купюр була використана комбінована техніка - гравюра на сталі і літографія.
У 1994 році на банкнотній фабриці Національного банку України була введена у дію перша лінія по виготовленню банкнот, де їх виготовляють до сьогодні. Банкнотна фабрика відрита у 1994 році, розташована у м.Києві. Монетний двір був заснований у 1998 році. Тоді ж Національний банк України отримав власну виробничу базу з виготовлення монет масового обігу, пам'ятних і ювілейних монет, нагородної продукції.
Россия всегда была не только густонаселенным, но и многонациональным государством. В стране постоянно проживает более 145 млн. граждан.
Они представляют более 160 национальностей, говорящих на собственных языках. Большинство народностей малочисленны и живут на ограниченной территории. Только семь народов имеют численность более одного миллиона – русские, татары, украинцы, башкиры, чуваши, чеченцы и армяне.
Россия занимает седьмое место в мире по численности населения после Китая, Индии, США, Индонезии, Бразилии и Пакистана. По плотности населения Россия занимает второе место в мире после США. Почти пятая часть населения страны проживает в 13 городах-«миллионниках»: Москве, Санкт-Петербурге, Новосибирске, Нижнем Новгороде, Екатеринбурге, Самаре, Омске, Казани, Челябинске, Ростове-на-Дону, Уфе, Волгограде, Перми. Численность крупнейших мегаполисов России составила: Москвы – более 10 млн. человек, Санкт-Петербурга – около 5 млн. человек. Столица Российской Федерации по численности жителей входит в число двадцати самых крупных городов мира.
Большую часть населения составляют, конечно, русские – более 80%. Остальной процент составляют – татары (3,8%), украинцы – 3%, чуваши - 1,2%, белорусы – 0,8%, мордва – 0,7%, немцы и чеченцы – по 0,6%, аварцы, армяне, евреи – по 0,4% и др.
Татары – второй по численности народ России, живущий в Поволжье. Вместе с башкирами татары составляют наиболее многочисленную группировку мусульманских народов, расположенную почти в центре России. Чуваши – другой тюркский народ, насчитывает около двух миллионов человек. В Сибири живут алтайцы, хакасы, якуты. На Кавказе живут народы абхазо-адыгейской группы: кабардинцы, адыги и черкесы; нехско-дагестанской группы: чеченцы, ингуши, аварцы, лезгины; осетины, относящиеся к иранской группе.
В России также проживают финно-угорские народы - к ним относятся финны, карелы, саамы и коми на севере европейской России, марийцы и мордва в Поволжье, ханты и манси, занимающиеся охотой и оленеводством - в Западной Сибири.
На Крайнем Севере живут ненцы, занимающиеся оленеводством.
В Восточной Сибири живут эвенки. На Чукотском полуострове - чукчи - оленеводы и рыбаки. К монгольской группе относятся буряты в Сибири и калмыки на Каспии.
Каждый народ стремится к сохранению языка, обычаев и традиций, костюма, традиционных занятий и промыслов. Большинство этих народов сохранило свое своеобразие и традиционные занятия. Богатство национальных культур - достояние всей страны.
Традиции русского народа
Россия – поистине уникальная страна, которая наряду с высокоразвитой современной культурой бережно хранит традиции своей нации, глубоко уходящие корнями не только в православие, но даже в язычество. Россияне продолжают отмечать языческие праздники, верят в многочисленные народные приметы и предания. Подробнее о традициях России...
ст. у Київській Русі в обігу були так звані „київські” гривни, які мали шестикутну форму і важили 150г. срібла — ці гроші існували до татаро-монгольського нашестя. Крім того, існували й „новгородські гривни”. Вони мали вигляд довгих срібних паличок і важили 240г. Перехідною від „київської” до „новгородської” була „чернігівська” гривна, за формою дуже близька до „київської”, а за вагою — до „новгородської”. Але найцікавіша форма у „волзької” гривні: майстри створювали її у вигляді маленького човна. Серед звичайних монет XIV ст. археологи часто знаходять також і „татарські гривні”, що ними Південна Русь сплачувала данину Орді.
Невдовзі після хрещення Володимиром Русі, розпочалося монетне карбування. Так, Володимир Святославич Великий (980–1015) випускав т.зв. „златники” та „срібляники” — золоті та срібні монети, на лицевому боці яких розміщено зображення князя з усіма регаліями, а на зворотньому — княжий герб — тризуб.
Певні зміни у житті гривни виникли у XIII ст., коли для новгородських злитків срібла, поруч із назвою „гривна” почала вживатися назва „рубль”. Рублі були частинами гривні. Назва „рубль” пішла від слова „рубить”, тому що прут серебра вагою в гривню розрубувався на чотири частини, які і називалися рублями. Вже у XV ст. злитки взагалі виходять з обігу, а рубль залишається як грошово-лічильна одиниця. Саме рубль (українська назва — „карбованець”) стає символом російської, а потім і радянської монетної системи.
Першим грошовим знаком Української Народної Республіки 19 грудня 1917 року став карбованець, художником якого був Георгій Нарбут. Вважається, що саме завдяки йому було відновлено пам'ять нашому давньому символу Тризубу, який використовував ще Володимир як символ роду Рюриковичів, і який згодом став Державним Гербом України. Тоді Нарбут використовував Тризуб при оформленні банкнот. Але вже 1 березня 1918 року замість карбованців було введено гривню. Перші гривні (номінали 2,10, 100, 500, 1000, 2000) друкували в Берліні. Гривня дорівнювала 1/2 карбованця і ділилася на 100 шагів. В обігу перебували грошові знаки вартістю 10, 25, 50, 100, 250, 1000 карбованців, а також 2, 5, 100, 500, 1000 і 2000 гривень.
Розмінна монета — шаги, випускались у вигляді поштових марок, номінальною вартістю 10, 20, 30, 40 та 50 шагів за гетьманату П.Скоропадського.
У квітні 1918 року Павло Скоропадський знову ввів карбованці.
Після переходу влади в Україні у грудні 1918 року до рук Директорії на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою основною грошовою одиницею відновленої УНР знову було проголошено гривню.
Під час німецької окупації України у м.Рівному діяв німецький банк „Україна”. Окупаційними грошима на території України служили карбованці Рейхскомісаріату, які перебували в обігу лише на окупованій Рейхом території України паралельно з рейхс- та окупаційними марками.
Історія грошей незалежної України починається в 1991 році з відривних купонів. Після розпаду СРСР Україна залишилася з рублями – грошима вже неіснуючої держави, емісія яких перейшла до Російської Федерації. З вересня 1991 року Центральний банк РФ перестав постачати в Україну готівкові рублі і молода незалежна держава, крім низки економічних проблем, постала перед проблемою відсутності власної грошової одиниці. У січні 1992 року паралельно з рублем в обіг було випущено тимчасову (як планувалося, на 4-6 місяців), грошову одиницю – купоно-карбованець багаторазового використання. Який, втім, перебував в обігу до вересня 1996 року до введення гривні, заповнивши до квітня 1992 року весь готівковий оборот, витіснивши рубль.
Відповідно до Указу Президента України "Про грошову реформу", грошова реформа проводилась з 2 по 16 вересня 1996 року. Початком реформи стало впровадження в обіг гривні, яка обмінювалась у співвідношенні 1 гривня за 100 000 купоно-карбованців.
У 1992 році перші зразки української гривні були виготовлені в Канаді компанією Canadian Bank Note Company (105 контейнерів номіналом до 20 гривень) та британською компанією De La Rue plc, яка розміщувалася на Мальті (номіналами 50, 100 та 200 гривень) за ескізами В. І. Лопати за участю Бориса Максимова. Для виготовлення купюр була використана комбінована техніка - гравюра на сталі і літографія.
У 1994 році на банкнотній фабриці Національного банку України була введена у дію перша лінія по виготовленню банкнот, де їх виготовляють до сьогодні. Банкнотна фабрика відрита у 1994 році, розташована у м.Києві. Монетний двір був заснований у 1998 році. Тоді ж Національний банк України отримав власну виробничу базу з виготовлення монет масового обігу, пам'ятних і ювілейних монет, нагородної продукції.