Федера́льная резе́рвная систе́ма (Federal Reserve System, ФРС, Федеральный резерв, FED) — специально созданное 23 декабря 1913 года независимое федеральное агентство для выполнения функций центрального банка и осуществления централизованного контроля над коммерческой банковской системой Соединённых Штатов Америки.В ФРС входят 12 федеральных резервных банков, расположенных в крупнейших городах, около трёх тысяч коммерческих так называемых банков-членов, назначаемый президентом Совет управляющих, Федеральный комитет по операциям на открытом рынке и консультационные советы. Основанием для создания является Закон о Федеральном резерве. В управлении ФРС определяющую роль играет государство, хотя форма собственности капитала является частной — акционерная с особым статусом акций.
С точки зрения управления, ФРС является независимым органом в правительстве США. Как национальный центральный банк, ФРС получает полномочия от Конгресса США. Независимость в работе обеспечивается тем, что принимаемые решения о кредитно-денежной политике не должны быть одобрены президентом США или кем-либо иным из исполнительной или законодательной ветвей власти. ФРС не получает финансирование от Конгресса. Срок полномочий членов Совета управляющих Федеральной резервной системы охватывает несколько сроков президентских полномочий и членов Конгресса. В то же время ФРС подконтрольна Конгрессу, который часто анализирует деятельность ФРС и может изменить обязанности ФРС законодательным образом.
С 2006 по 2014 год пост председателя совета управляющих ФРС занимал Бен Бернанке. В феврале 2014 года его сменила Джанет Йеллен, которая в течение двух лет работала его заместителем. С 5 февраля 2018 года главой Федеральной резервной системы является Джером Пауэлл.
История ФРС
Первым учреждением, выполнявшим функции центрального банка США, был Первый банк Соединённых Штатов, созданный Александром Гамильтоном в 1791 году. Его полномочия не были продлены в 1811 году. В 1816 году был образован Второй банк Соединённых Штатов; его полномочия не были продлены в 1836 после того, как он стал объектом критики со стороны президента Эндрю Джексона. С 1837 по 1862 годы центрального банка формально не существовало. Это время называют «эрой свободных банков» в США. С 1862 до 1913 года в США по соответствующему закону действовала система национальных банков. Серия банковских паник — в 1873, 1893 и 1907 годах, — создала серьёзный с на создание централизованной банковской системы.
Хронология центральных банков США:
1791 — 1811: Первый банк Соединённых Штатов
1811 — 1816: Центральный банк отсутствовал
1816 — 1836: Второй банк Соединённых Штатов
1837 — 1862: «Эра свободных банков»
1863 — 1913: Национальные банки
1913 — настоящее время: Федеральная резервная система.
Создание третьего центрального банка
В течение последней четверти XIX века и начала XX века экономика США через череду финансовых паник. Главным импульсом к созданию третьего центрального банка стала банковская паника 1907 года. Многие экономисты и сторонники Федеральной резервной системы утверждали, что предыдущие системы обладали двумя основными недостатками: «не эластичной» валютой и недостатком ликвидности.
Вторая Гаагская конференция 2 (15) июня по 5 (18) октября 1907 года одобрила идею министра финансов России С.Ю.Витте о создании Международной валютной федеральной системы, чтобы обеспечить торговые и финансовые сношения между странами мира, основанные на наднациональной денежной единице, привязанной к золотому стандарту. В том же году представители 48 государств на заседании в Париже утвердили процедуру создания Международной финансовой системы с золотым пулом, в который каждая страна должна была внести определённую массу золота. Местом хранения мирового золота выбрали Нью-Йорк. Свои обязательства по отправке золота выполнили только Российская империя и Китай. Из России за океан было вывезено 48,6 тонны золота в 1908-1913 годах. Китайское золото вывозилось до свержения последнего правителя династии Цин в 1911 году.
В 1908 году, после финансового кризиса 1907 года, Конгресс принял акт Олдрича-Вриланда, по которому создавалась Национальная денежная комиссия с целью проработки возможных вариантов денежной и банковской реформы.
Сьогодні міжнародна міграція виступає важливим ресурсом розвитку приймаючих країн, країн транзиту та призначення. Пріоритетним завданням світового співтовариства є виявлення в здобування з цього глобального явища максимально позитивних ефектів і зведення до мінімуму його негативних наслідків.
Сучасні практичні проблеми соціально-економічного розвитку у світі багато в чому обумовлені міграційними процесами. Вплив міграції на громадське життя завжди був суттєвим, однак приблизно до кінця XX століття міграційні процеси не мали такої самостійної основи, як сьогодні, не були сталими. На рубежі XIX – XX ст. руйнація традиційних інститутів суспільства здобула глобальних масштабів через різке прискорення соціально-економічних процесів індустріалізацією. Постійним супутником індустріального суспільства стала міграція. До початку XX ст. міграція найчастіше викликалася та зупинялася владними розпорядженнями, була керованою, а головними формами міграції були завойовницькі походи (колонізація територій, работоргівля), що переміщували значні маси людей. Відсутність транспортних можливостей обмежувала самостійний міграційний рух людей у Географічне місце перебування людини майже завжди збігалося з певним соціальним тому це явище мало враховувалося під час прийняття державних рішень.
Сучасна міграція за впливом на світовий соціально-економічний, соціокультурний і політичний р порівнянна з “великим переселенням народів”. Однак на відміну від минулих історичних епох змінилася не тільки природа (нерівномірність поширення населення на планеті, різні природні й соціальні умови життя людей) і умови (можливості переміщення: швидкість, інтенсивність міграційних потоків) міграцій, але і її спрямованість – міграція набула доцентровий характер. Якщо традиційні міграційні потоки були завжди спрямовані від центру до периферії (ідея “завоювання”, “змішування”), то в індустріальну епоху напрямки міграцій діаметрально змінилися (переважає ідея “збирання”, “концентрування”).
На сьогодення спроби державного регулювання міграційних процесів не дають очікуваних результатів. Міграційні політики держав відзначаються уривчастістю управлінських дій, недостатністю як ресурсної так і законодавчої бази. На відміну від попередніх століть, сучасна міграція не піддається авторитарним формам впливу, вона вимагає створення системи управління у формі самостійного соціального інституту, здатного вирішувати нові завдання принципово новими Це висуває нові вимоги до діяльності державних органів влади.
Ефективне регулювання міграційними процесами, створення передумов для залучення необхідного людського ресурсу та збереження наявного потенціалу в Україні є запорукою підвищення її конкурентоспроможності на світовому рівні та сталого економічного розвитку.
Федера́льная резе́рвная систе́ма (Federal Reserve System, ФРС, Федеральный резерв, FED) — специально созданное 23 декабря 1913 года независимое федеральное агентство для выполнения функций центрального банка и осуществления централизованного контроля над коммерческой банковской системой Соединённых Штатов Америки.В ФРС входят 12 федеральных резервных банков, расположенных в крупнейших городах, около трёх тысяч коммерческих так называемых банков-членов, назначаемый президентом Совет управляющих, Федеральный комитет по операциям на открытом рынке и консультационные советы. Основанием для создания является Закон о Федеральном резерве. В управлении ФРС определяющую роль играет государство, хотя форма собственности капитала является частной — акционерная с особым статусом акций.
С точки зрения управления, ФРС является независимым органом в правительстве США. Как национальный центральный банк, ФРС получает полномочия от Конгресса США. Независимость в работе обеспечивается тем, что принимаемые решения о кредитно-денежной политике не должны быть одобрены президентом США или кем-либо иным из исполнительной или законодательной ветвей власти. ФРС не получает финансирование от Конгресса. Срок полномочий членов Совета управляющих Федеральной резервной системы охватывает несколько сроков президентских полномочий и членов Конгресса. В то же время ФРС подконтрольна Конгрессу, который часто анализирует деятельность ФРС и может изменить обязанности ФРС законодательным образом.
С 2006 по 2014 год пост председателя совета управляющих ФРС занимал Бен Бернанке. В феврале 2014 года его сменила Джанет Йеллен, которая в течение двух лет работала его заместителем. С 5 февраля 2018 года главой Федеральной резервной системы является Джером Пауэлл.
История ФРС
Первым учреждением, выполнявшим функции центрального банка США, был Первый банк Соединённых Штатов, созданный Александром Гамильтоном в 1791 году. Его полномочия не были продлены в 1811 году. В 1816 году был образован Второй банк Соединённых Штатов; его полномочия не были продлены в 1836 после того, как он стал объектом критики со стороны президента Эндрю Джексона. С 1837 по 1862 годы центрального банка формально не существовало. Это время называют «эрой свободных банков» в США. С 1862 до 1913 года в США по соответствующему закону действовала система национальных банков. Серия банковских паник — в 1873, 1893 и 1907 годах, — создала серьёзный с на создание централизованной банковской системы.
Хронология центральных банков США:
1791 — 1811: Первый банк Соединённых Штатов
1811 — 1816: Центральный банк отсутствовал
1816 — 1836: Второй банк Соединённых Штатов
1837 — 1862: «Эра свободных банков»
1863 — 1913: Национальные банки
1913 — настоящее время: Федеральная резервная система.
Создание третьего центрального банка
В течение последней четверти XIX века и начала XX века экономика США через череду финансовых паник. Главным импульсом к созданию третьего центрального банка стала банковская паника 1907 года. Многие экономисты и сторонники Федеральной резервной системы утверждали, что предыдущие системы обладали двумя основными недостатками: «не эластичной» валютой и недостатком ликвидности.
Вторая Гаагская конференция 2 (15) июня по 5 (18) октября 1907 года одобрила идею министра финансов России С.Ю.Витте о создании Международной валютной федеральной системы, чтобы обеспечить торговые и финансовые сношения между странами мира, основанные на наднациональной денежной единице, привязанной к золотому стандарту. В том же году представители 48 государств на заседании в Париже утвердили процедуру создания Международной финансовой системы с золотым пулом, в который каждая страна должна была внести определённую массу золота. Местом хранения мирового золота выбрали Нью-Йорк. Свои обязательства по отправке золота выполнили только Российская империя и Китай. Из России за океан было вывезено 48,6 тонны золота в 1908-1913 годах. Китайское золото вывозилось до свержения последнего правителя династии Цин в 1911 году.
В 1908 году, после финансового кризиса 1907 года, Конгресс принял акт Олдрича-Вриланда, по которому создавалась Национальная денежная комиссия с целью проработки возможных вариантов денежной и банковской реформы.
Відповідь:
ндіюсь до Пояснення:
Сьогодні міжнародна міграція виступає важливим ресурсом розвитку приймаючих країн, країн транзиту та призначення. Пріоритетним завданням світового співтовариства є виявлення в здобування з цього глобального явища максимально позитивних ефектів і зведення до мінімуму його негативних наслідків.
Сучасні практичні проблеми соціально-економічного розвитку у світі багато в чому обумовлені міграційними процесами. Вплив міграції на громадське життя завжди був суттєвим, однак приблизно до кінця XX століття міграційні процеси не мали такої самостійної основи, як сьогодні, не були сталими. На рубежі XIX – XX ст. руйнація традиційних інститутів суспільства здобула глобальних масштабів через різке прискорення соціально-економічних процесів індустріалізацією. Постійним супутником індустріального суспільства стала міграція. До початку XX ст. міграція найчастіше викликалася та зупинялася владними розпорядженнями, була керованою, а головними формами міграції були завойовницькі походи (колонізація територій, работоргівля), що переміщували значні маси людей. Відсутність транспортних можливостей обмежувала самостійний міграційний рух людей у Географічне місце перебування людини майже завжди збігалося з певним соціальним тому це явище мало враховувалося під час прийняття державних рішень.
Сучасна міграція за впливом на світовий соціально-економічний, соціокультурний і політичний р порівнянна з “великим переселенням народів”. Однак на відміну від минулих історичних епох змінилася не тільки природа (нерівномірність поширення населення на планеті, різні природні й соціальні умови життя людей) і умови (можливості переміщення: швидкість, інтенсивність міграційних потоків) міграцій, але і її спрямованість – міграція набула доцентровий характер. Якщо традиційні міграційні потоки були завжди спрямовані від центру до периферії (ідея “завоювання”, “змішування”), то в індустріальну епоху напрямки міграцій діаметрально змінилися (переважає ідея “збирання”, “концентрування”).
На сьогодення спроби державного регулювання міграційних процесів не дають очікуваних результатів. Міграційні політики держав відзначаються уривчастістю управлінських дій, недостатністю як ресурсної так і законодавчої бази. На відміну від попередніх століть, сучасна міграція не піддається авторитарним формам впливу, вона вимагає створення системи управління у формі самостійного соціального інституту, здатного вирішувати нові завдання принципово новими Це висуває нові вимоги до діяльності державних органів влади.
Ефективне регулювання міграційними процесами, створення передумов для залучення необхідного людського ресурсу та збереження наявного потенціалу в Україні є запорукою підвищення її конкурентоспроможності на світовому рівні та сталого економічного розвитку.