1.
Составить перечень неисправностей магнитного пускателя
2.
Нарисовать к ак на схемах электрических принципиальных
графически обозначаются катушки магнитных пускателей
3.
Нарисовать как на схемах электрических принципиальных
графически обозначаются главные контакты магнитных
пускателей
•
Определить характеристики магнитного пускателя
•
ПМЕ 212 У2
•
ПА 532 Т1
•
ПАЕ 611 О3
Укажите номера правильных ответов
1. Магнитный пускатель предназначен для:
1) дистанционного управления электродвигателем;
2) предотвращения несанкционированного включения;
3) защиты от малых токов;
4) отключения двигателя при снижении напряжения;
5) защиты от перегрузки;
6) возможности повышения мощности в цепи.
Укажите
номера правильных ответов
2. Элементами конструкции магнитных пускателей являются:
1) электромагнит;
2) трехполюсный контактор;
3) плавкая вставка;
4) замыкающие и размыкающие блок
контакты;
5) электромагнитные
расцепители максимального тока;
6)
дугогасительная камера;
Укажите номер правильного ответа
3.Медный
короткозамкнутый виток, расположенный на конце
сердечника электромагнита пускателя, предназначен для
1) уменьшения вибрации якоря;
2) увеличения прочности сердечника;
3) уменьшения величины потерь в сердечнике.
Укажите
номер правильного ответа
4.Питание
катушки магнитного пускателя осуществляется
1) однофазным переменным током;
2) постоянным током;
3) выпрямленным током;
4) трехфазным переменным током.
Гідростатичний тиск рідини не залежить ані від форми посудини, ані від маси рідини в посудині, ані від площі її дна (за законом Паскаля цей тиск на одному рівні рідини однаково діє і на дно, і на стінки посудини).
Гідростатичний тиск на будь-якій глибині всередині рідини залежить тільки від її густини ρ, висоти рівня h і сталої g (p = gρh).
У1648 р. Блез Паскаль провів цікавий дослід: вставив у закриту дерев'яну бочку, наповнену водою, вузьку довгу трубку; піднявся на балкон другого поверху; там влив у цю трубку кварту (0,9 дм3) води; через малу товщину трубки вода в бочці піднялася на значну висоту, і тиск в бочці збільшився настільки, що кріплення бочки не витримало, і вона лопнула.
Объяснение:
Визначення густини за до ареометрів. Ареометри постійної
маси (інша назва - денсиметри) звичайно є скляними. Вони мають у верхній
частині паперову шкалу із позначенням густини в г/см3
. Нижня частина ареометра
заповнена баластом (свинцеві дробинки), нерухомо закріпленим зв'язувальною
речовиною, яка розм'якшується при температурі не нижче 80 0С. Баласт потрібний
для зниження центра ваги ареометра, щоб останній при зануренні в рідину плавав
у строго вертикальному положенні і перебував при цьому в стійкій рівновазі. На
паперовій смужці у верхній трубці ареометра зазначена температура, при якій він
відкалібрований, - звичайно 20 0С.
Межі вимірів густини рідких середовищ зразковими ареометрами становлять
0,6500-2,0000 г/см3
при ціні поділки 0,0005 г/см3
, а ареометрами загального
призначення - 0,700-1,840 г/см3
при ціні поділки 0,001 г/см3
. Випускають набори,
що містять від 10 до 25 ареометрів, кожний з яких розрахований на свій інтервал
вимірів густини. Перед визначенням густини з набору вибирають ареометр із
потрібною межею вимірів.
ЗАКОН АРХІМЕДА: на всяке тіло, занурене в рідину, діє виштовхуюча
сила, спрямована нагору і рівна вазі витиснутої ним рідини.
При зануренні в рідину ареометр, відповідно до закону Архімеда, зазнає дію
виштовхувальної сили, яка рівна вазі витиснутої ним рідини. У той момент, коли
виштовхувальна сила стає рівна вазі всього ареометра, наступає стан рівноваги, і
ареометр починає плавати в рідині. Чим більше густина рідини, тим на меншу
глибину поринає ареометр. Тому чисельні значення густини на шкалі ареометра
розташовуються в зростаючому порядку зверху вниз.
Рідину для вимірювання густини наливають у скляний циліндр із діаметром,
що вдвічі перевищує діаметр корпуса ареометра, і висотою, більшої, ніж довжина
ареометра. Циліндр перед заповненням рідиною необхідно вимити і висушити.
Заповнений рідиною циліндр витримують у кімнаті доти, поки температура його
вмісту не буде відрізнятися від температури навколишнього повітря на ±2 0С.
Після вирівнювання температур рідини і повітря в неї обережно опускають
ареометр, взявши його двома пальцями за верхній кінець трубки. Ареометр при
опусканні не повинен зачіпати стінки циліндра. Його не випускають із пальців доти,
поки відмітка шкали очікуваної густини не виявиться на 3-5 мм вище рівня рідини і
не з'явиться впевненість у тім, що ареометр плаває. Якщо його відпустити
передчасно, то при швидкому зануренні в рідину він удариться об дно циліндра і
може розбитися. Таке трапляється при неправильному виборі ареометра для
досліджуваної рідини. При зануренні ареометра рідина не повинна змочувати
верхню трубку набагато вище відмітки визначуваної густини. У противному
випадку показання ареометра будуть неточними. Занурений ареометр витримують
у рідині 3-4 хв. для вирівнювання температур і визначають показання по нижньому
краю меніска. Про це повинне бути сказане в паспорті. Якщо такої вказівки не має,
то ареометр варто перевірити або по зразковому ареометру, або за показниками
пікнометричної (табличної) густини відомої рідини.
Якщо температура досліджуваної рідини помітно відрізняється від
температури, зазначеної на ареометрі (20 0С), у показання вводять виправлення,
знайдене зі співвідношення:
Dr t = b ×(t
0 - t)× r ,
де 5 0 1
2,5 10 ( C)
- -
b = × ;
0
t - температура, при якій був відкалібрований ареометр; t
- температура рідини; r - знайдена густина рідини.
Ареометри після використання обмивають водою, а потім етанолом, якщо їх
опускали у водні розчини речовин, або бензином, тетрахлоридом вуглецю і
ацетоном, якщо досліджувана рідина була органічною. Потім ареометри
висушують в сушильній шафі або в ексикаторі і зберігають у закритих посудинах.
Объяснение: