Бе́та-части́нки (рос. бета-частицы, англ. beta particles, нім. Betateilchen) — електрони й позитрони, які вилітають із атомних ядер деяких радіоактивних речовин при радіоактивному бета-розпаді. Напрям руху бета-частинок змінюється магнітними і електричними полями, що свідчить про наявність у них електричного заряду. Швидкості електронів досягають 0,998 швидкості світла. Бета-частинки іонізують гази, викликають люмінесценцію багатьох речовин, діють на фотоплівки. Потік бета-частинок називають бета-випромінюванням.
Бета-частинки — заряджені частинки, а тому інтенсивно взаємодіють з речовиною на всій довжині свого пробігу. Вони залишають за собою трек іонізованих атомів і молекул. При детектуванні в камерах Вільсона й бульбашкових камерах в магнітному полі, трек закручується, що дозволяє ідентифікувати бета-частинки за їхньою масою.
Відомо більш ніж 1500 ядер, що випромінюють бета-частинки при розпаді.
А́льфа-части́нка (α-частинка) — позитивно заряджена частинка, яка випромінюється ядрами деяких радіоактивних атомів. Потік α-частинок іноді називають α-променями. Кожна альфа-частинка складається з 2 нейтронів і 2 протонів, тобто є ядром атома гелію 4He2+.
Альфа-частинки, маючи у своєму складі два протони та два нейтрони, є подвійними магічними ядрами, тобто відзначаються особливою стабільністю.
Альфа-частинки є одним з продуктів спонтанного розпаду радіоактивних ізотопів, таких як радій чи торій. Процес емісії, альфа-розпад, трансформує один хімічний елемент на інший, знижуючи атомне (чи протонне) число на два та атомну масу (чи ядерне число) на чотири. Альфа-розпад можливий завдяки явищу квантового тунелювання. Кінетична енергія альфа-частинок, які утворюються під час альфа-розпаду, зазвичай становить кілька МеВ. При зіткненнях з атомами середовища новоутворена альфа-частинка сповільнюється, і, урешті-решт, приєднує до себе два електрони, перетворюючись на нейтральний атом гелію.
Вскоре после открытия нейтрона Андерсон ( 1932) открыл новую частицу - позитрон.
Вскоре после открытия нейтрона физики получили убедительное ( хотя и косвенное) доказательство существования нейтрино.
Вслед за открытием нейтрона Д. Д. Иваненко и независимо В.
Сразу же после открытия нейтрона Д. Д. Иваненко и Е. Н. Га-пон высказали гипотезу о том, что ядра атомов состоят только из протонов и нейтронов. Этим решалась азотная катастрофа, становился понятным малый магнитный момент ядер, а также вывод о четном числе элементарных частиц в ядре азота: согласно этой гипотезе, ядра N14 содержат 7 протонов и 7 нейтронов.
Сразу же после открытия нейтрона Д. Д. Иваненко и Е. Н. Га-пон высказали гипотезу о том, что ядра атомов состоят только из протонов и нейтронов.
Почти вслед за открытием нейтрона Д. Д. Иваненко сформулировал гипотезу о протонно-нейтронном строении ядра, подробно развитую В. Эта гипотеза, очень быстро получившая всеобщее признание, явилась основой для создания современной теории атомного ядра. Согласно современным представлениям, массовое число Л ядра представляет собой общее число частиц - протонов и нейтронов, находящихся в ядре. Заряд ядра Z определяет число протонов в ядре, а следовательно, разность Л - Z N дает число нейтронов, содержащихся в ядре данного изотопа.
С точки зрения принципиальной открытие нейтрона имеет чрезвычайно большое значение. Оно показало несостоятельность электрической картины строения вещества, которая еще очень недавно безраздельно господствовала в физике, вернее, оно установило границы круга применимости соответствующих представлений. Конечно, в той области, на основе изучения которой создалась электрическая картина строения вещества - в области атомных и электронных явлений - в этой области она продолжает сохранять свою значимость, ибо взаимодействие электронов с ядром, так же как и электронов друг с другом, целиком определяется электрическими силами. Более того, ввиду малости размеров ядра по сравнению с размерами атомов при рассмотрении большинства физических и химических процессов ядро можно трактовать просто как электрический заряд, ибо структура ядра в большинстве случаев на этих процессах не сказывается.
Відповідь:
Бе́та-части́нки (рос. бета-частицы, англ. beta particles, нім. Betateilchen) — електрони й позитрони, які вилітають із атомних ядер деяких радіоактивних речовин при радіоактивному бета-розпаді. Напрям руху бета-частинок змінюється магнітними і електричними полями, що свідчить про наявність у них електричного заряду. Швидкості електронів досягають 0,998 швидкості світла. Бета-частинки іонізують гази, викликають люмінесценцію багатьох речовин, діють на фотоплівки. Потік бета-частинок називають бета-випромінюванням.
Бета-частинки — заряджені частинки, а тому інтенсивно взаємодіють з речовиною на всій довжині свого пробігу. Вони залишають за собою трек іонізованих атомів і молекул. При детектуванні в камерах Вільсона й бульбашкових камерах в магнітному полі, трек закручується, що дозволяє ідентифікувати бета-частинки за їхньою масою.
Відомо більш ніж 1500 ядер, що випромінюють бета-частинки при розпаді.
А́льфа-части́нка (α-частинка) — позитивно заряджена частинка, яка випромінюється ядрами деяких радіоактивних атомів. Потік α-частинок іноді називають α-променями. Кожна альфа-частинка складається з 2 нейтронів і 2 протонів, тобто є ядром атома гелію 4He2+.
Альфа-частинки, маючи у своєму складі два протони та два нейтрони, є подвійними магічними ядрами, тобто відзначаються особливою стабільністю.
Альфа-частинки є одним з продуктів спонтанного розпаду радіоактивних ізотопів, таких як радій чи торій. Процес емісії, альфа-розпад, трансформує один хімічний елемент на інший, знижуючи атомне (чи протонне) число на два та атомну масу (чи ядерне число) на чотири. Альфа-розпад можливий завдяки явищу квантового тунелювання. Кінетична енергія альфа-частинок, які утворюються під час альфа-розпаду, зазвичай становить кілька МеВ. При зіткненнях з атомами середовища новоутворена альфа-частинка сповільнюється, і, урешті-решт, приєднує до себе два електрони, перетворюючись на нейтральний атом гелію.
Пояснення:
Вскоре после открытия нейтрона Андерсон ( 1932) открыл новую частицу - позитрон.
Вскоре после открытия нейтрона физики получили убедительное ( хотя и косвенное) доказательство существования нейтрино.
Вслед за открытием нейтрона Д. Д. Иваненко и независимо В.
Сразу же после открытия нейтрона Д. Д. Иваненко и Е. Н. Га-пон высказали гипотезу о том, что ядра атомов состоят только из протонов и нейтронов. Этим решалась азотная катастрофа, становился понятным малый магнитный момент ядер, а также вывод о четном числе элементарных частиц в ядре азота: согласно этой гипотезе, ядра N14 содержат 7 протонов и 7 нейтронов.
Сразу же после открытия нейтрона Д. Д. Иваненко и Е. Н. Га-пон высказали гипотезу о том, что ядра атомов состоят только из протонов и нейтронов.
Почти вслед за открытием нейтрона Д. Д. Иваненко сформулировал гипотезу о протонно-нейтронном строении ядра, подробно развитую В. Эта гипотеза, очень быстро получившая всеобщее признание, явилась основой для создания современной теории атомного ядра. Согласно современным представлениям, массовое число Л ядра представляет собой общее число частиц - протонов и нейтронов, находящихся в ядре. Заряд ядра Z определяет число протонов в ядре, а следовательно, разность Л - Z N дает число нейтронов, содержащихся в ядре данного изотопа.
С точки зрения принципиальной открытие нейтрона имеет чрезвычайно большое значение. Оно показало несостоятельность электрической картины строения вещества, которая еще очень недавно безраздельно господствовала в физике, вернее, оно установило границы круга применимости соответствующих представлений. Конечно, в той области, на основе изучения которой создалась электрическая картина строения вещества - в области атомных и электронных явлений - в этой области она продолжает сохранять свою значимость, ибо взаимодействие электронов с ядром, так же как и электронов друг с другом, целиком определяется электрическими силами. Более того, ввиду малости размеров ядра по сравнению с размерами атомов при рассмотрении большинства физических и химических процессов ядро можно трактовать просто как электрический заряд, ибо структура ядра в большинстве случаев на этих процессах не сказывается.