определить силы токов во всех ветвях схемы методом законов киргофа и проверить верность решения, составив уравнение баланса мощностей. Дано: E1=E2=25B, R1=R2=4ом, R3=R4=2ом
Загальна характеристика. Най ші тварини поширені по всій земній кулі - в морях, океанах, прісних водоймах, ґрунті або в організмах тварин, рослин і людини. Нині відомо приблизно 25 тис. видів одноклітинних організмів.
Маючи морфологічну подібність у будові клітин з багатоклітинними організмами, най ші відрізняються від них у функціональному плані. Якщо клітини багатоклітинної тварини виконують спеціалізовані функції, то клітина най ших універсальна. Вона є самостійним організмом, якому властиві обмін речовин, подразливість, рух і розмноження.
Най ші - це організми на клітинному рівні організації. В морфологічному відношенні одноклітинний організм рівноцінний клітині, а в фізіологічному - є цілісним самостійним організмом. Переважна більшість їх має мікроскопічне малі розміри (від 2 до 150 мкм). Проте деякі з них досягають 1 см, а раковини викопних корененіжок мають діаметр до 5-6 см.
Будова най ших надзвичайно різноманітна, однак УСІМ їм властиві ознаки, характерні для організації та Функцій клітини. Як і в інших клітинах, основними компонентами клітини най шого є цитоплазма і ядро.
Цитоплазма обмежена зовнішньою мембраною, яка регулює надходження речовин у клітину; у багатьох видів вона ускладнюється додатковими структурами, що збільшують товщину й механічну міцність зовнішнього шару. Таким чином виникають утвори типу пелікули і оболонки, які будуть розглянуті далі.
Цитоплазма най ших, як правило, складається з двох шарів - зовнішнього, світлішого й щільнішого - ектоплазми - і внутрішнього, в якому розміщені органели і включення клітини, - ендоплазми. Крім загально-клітинних органел у цитоплазмі най ших можуть бути різноманітні спеціальні органели.
Особливо представлені тут різні фібрилярні утвори - опорні й скоротливі волоконця, скоротливі вакуолі, травні вакуолі тощо. У най ших є одне або кілька типових клітинних ядер. Ядро най ших має типову двошарову ядерну оболонку. В ядрі містяться розсіяний хроматиновий матеріал і ядерця.
Масса ядра меньше то явление называется "Дефект массы" - уменьшение массы атома по сравнению с суммарной массой всех отдельно взятых составляющих его элементарных частиц, обусловленное энергией их связи в атоме.
Если "разобрать" ядро атома на отдельные протоны и нейтроны (например, с ядерной реакции) , то их масса вновь примет именно те значения, которые нам уже известны: 1,00728 а. е. м. для протона и 1,00867 а. е. м. для нейтрона.
Дефект массы является следствием универсального соотношения E = Mc^2, вытекающего из теории относительности А. Эйнштейна, где E - полная энергия системы, c = 3.1010 см/сек - скорость света в пустоте, M - масса системы (в нашем случае - атома) . Тогда DM = DЕ/c2, где DM - дефект массы, а DE - энергия связи нуклонов в ядре, т. е. энергия, которую необходимо затратить для разделения ядра атома на отдельные протоны и нейтроны. Таким образом, чем больше дефект массы, тем больше энергия связывания нуклонов в ядре и тем устойчивее ядро атома элемента. С увеличением числа протонов в ядре (и массового числа) дефект массы сначала возрастает от нуля (для 1H) до максимума (у 64Ni), а затем постепенно убывает для более тяжелых элементов.
Загальна характеристика. Най ші тварини поширені по всій земній кулі - в морях, океанах, прісних водоймах, ґрунті або в організмах тварин, рослин і людини. Нині відомо приблизно 25 тис. видів одноклітинних організмів.
Маючи морфологічну подібність у будові клітин з багатоклітинними організмами, най ші відрізняються від них у функціональному плані. Якщо клітини багатоклітинної тварини виконують спеціалізовані функції, то клітина най ших універсальна. Вона є самостійним організмом, якому властиві обмін речовин, подразливість, рух і розмноження.
Най ші - це організми на клітинному рівні організації. В морфологічному відношенні одноклітинний організм рівноцінний клітині, а в фізіологічному - є цілісним самостійним організмом. Переважна більшість їх має мікроскопічне малі розміри (від 2 до 150 мкм). Проте деякі з них досягають 1 см, а раковини викопних корененіжок мають діаметр до 5-6 см.
Будова най ших надзвичайно різноманітна, однак УСІМ їм властиві ознаки, характерні для організації та Функцій клітини. Як і в інших клітинах, основними компонентами клітини най шого є цитоплазма і ядро.
Цитоплазма обмежена зовнішньою мембраною, яка регулює надходження речовин у клітину; у багатьох видів вона ускладнюється додатковими структурами, що збільшують товщину й механічну міцність зовнішнього шару. Таким чином виникають утвори типу пелікули і оболонки, які будуть розглянуті далі.
Цитоплазма най ших, як правило, складається з двох шарів - зовнішнього, світлішого й щільнішого - ектоплазми - і внутрішнього, в якому розміщені органели і включення клітини, - ендоплазми. Крім загально-клітинних органел у цитоплазмі най ших можуть бути різноманітні спеціальні органели.
Особливо представлені тут різні фібрилярні утвори - опорні й скоротливі волоконця, скоротливі вакуолі, травні вакуолі тощо. У най ших є одне або кілька типових клітинних ядер. Ядро най ших має типову двошарову ядерну оболонку. В ядрі містяться розсіяний хроматиновий матеріал і ядерця.
Если "разобрать" ядро атома на отдельные протоны и нейтроны (например, с ядерной реакции) , то их масса вновь примет именно те значения, которые нам уже известны: 1,00728 а. е. м. для протона и 1,00867 а. е. м. для нейтрона.
Дефект массы является следствием универсального соотношения
E = Mc^2,
вытекающего из теории относительности А. Эйнштейна, где E - полная энергия системы, c = 3.1010 см/сек - скорость света в пустоте, M - масса системы (в нашем случае - атома) . Тогда DM = DЕ/c2, где DM - дефект массы, а DE - энергия связи нуклонов в ядре, т. е. энергия, которую необходимо затратить для разделения ядра атома на отдельные протоны и нейтроны. Таким образом, чем больше дефект массы, тем больше энергия связывания нуклонов в ядре и тем устойчивее ядро атома элемента. С увеличением числа протонов в ядре (и массового числа) дефект массы сначала возрастает от нуля (для 1H) до максимума (у 64Ni), а затем постепенно убывает для более тяжелых элементов.