Методи дослідження фізичних явищ. З давніх-давен людина ігала за перебігом природних явищ: грозою літнього дня, випаданням снігу взимку, зоряним небом в ясну ніч за Сонячним затемненням тощо. Спочатку вони дивували її, а іноді й лякали, бо людина не могла пояснити, чому те чи інше явище у природі відбувається саме так, а не інакше.
- це пасивний метод наукового дослідження, при якому ігач не впливає на розвиток подій.
Здійснюють за до органів чуття: зору, слуху, дотику, нюху, смаку. Однак, незважаючи на великі можливості відчуттів, вони не завжди дають істинні знання. З часом від звичайного споглядання люди перейшли до цілеспрямованого за природними явищами. Після робилися узагальнення, висувалися гіпотези (передбачення), які потребували перевірки.
Гіпотеза - це спроба пояснити, чому і як відбувається явище. Гіпотез може бути скільки завгодно! Візьмемо, наприклад, рух Сонця по небу. Давні єгиптяни вважали, що це бог Ра пропливає по небесній ріці в золотому човні. Давні греки були впевнені, що Сонце - це сяюча колісниця Геліоса. Пізніше з’явилися гіпотези про те, що Сонце, Місяць і зірки - частини величезного механізму, створеного Богом. Сьогодні кожному школяреві відомо, що Земля обертається навколо своєї осі й навколо Сонця, але колись ця ідея здавалася божевільною. Ось тут і приходить на до третій крок - експеримент.
Експеримент - це цілеспрямоване багаторазове відтворення явища у спеціально створених умовах і планомірне вивчення його під час виконання певних дій.
Після ряду експериментів слідує етап розробки наукової теорії та формулювання законів, які будуть використовуватись на практиці для потреб людини. Якщо експеримент підтверджує гіпотезу, вона стає теорією. А якщо ні - вченим доводиться шукати інше пояснення явища, що відбувається.
Експерименти проводять не тільки фізики, хіміки або біологи, але й психологи, мовознавці й навіть історики й мандрівники.
Нажаль під час експерименту в лабораторних умовах не завжди можна провести дослідження явища, яке ігається у природі. У такому випадку застосовують метод наукового пізнання - моделювання.
Моделювання — це особливий пізнавальний процес, коли людина замість безпосереднього об'єкта пізнання вибирає чи створює схожу із ним модель, досліджує її, а здобуту інформацію переносить на реальний предмет вивчення.
Наприклад, модель атома, модель людини, модель автомобіля...
Фізичні величини ігаючи різні тіла або явища, легко побачити, що вони мають певні ознаки, за якими їх легко відрізняти один від одного. Ознаки притаманні тілу, або явищу, називають його властивостями. Фізика вивчає такі властивості, які можна оцінити кількісно або виміряти. Вони називаються фізичними величинами. Досліди або експерименти найчастіше супроводжуються вимірюванням фізичних величин.
Фізична величина - це кількісна характеристика фізичних явищ і тіл (час, довжина, маса, температура, градусна міра кута тощо).
Вимірювання фізичної величини — це процес порівняння її з такою самою фізичною величиною, прийнятою за одиницю.
Вимірювання фізичних величин здійснюють спеціальними приладами. Наприклад, вимірювання довжини чи відстані лінійкою, вимірювання маси тіла терезами, вимірювання градусної міри кута транспортиром, вимірювання сили динамометром...
Майже до XVIII ст. кожна країна світу використовувала власні міри довжини, маси, часу тощо. Подальший розвиток міждержавних торгових відносин вимагав упорядкування одиниць вимірювань. Першу метричну систему мір було розроблено у Франції в XVIII ст. Основними одиницями були: метр - одиниця довжини та кілограм - одиниця маси. На території України з 1998 року законодавчо закріплено для застосування в усіх галузях науки, техніки, економіки “Міжнародну систему одиниць СІ”.Міжнародна система одиниць (СІ) — це сучасна форма метричної системи, збудована на базі семи основних одиниць.
Основні одиниці системи СІ: одиниця довжини - метр (м); одиниця часу - секунда (с); одиниця маси - кілограм (кг); одиниця температури - кельвін (К); одиниця сили струму - ампер (А); одиниця сили світла - кандела (Кд); одиниця кількості речовини - моль (Моль).
Средняя Азия — географическое понятие, которое сложилось в дореволюционный период для Русского Туркестана, в пределах которого располагались Туркестанское генерал-губернаторство (в составе Закаспийской, Самаркандской, Семиреченской, Сырдарьинской и Ферганской областей), а также вассальных Бухарского эмирата и Хивинского ханства. В послереволюционный период было произведено национально-территориальное размежевание этих территорий. В результате процесса размежевания, который продлился с 1925 по 1936 год, в составе СССР были образованы четыре союзных республики (Киргизская ССР, Узбекская ССР, Таджикская ССР, Туркменская ССР), которые составили Среднеазиатский экономический район (к нему также применяли обобщённое определение «республики Средней Азии»); часть территории прежних среднеазиатских владений Российской империи при национально-территориальном размежевании была включена в состав Казахской ССР, составив южную часть этой союзной республики, однако в советский период Казахстан не считался частью Средней Азии, регион, представляющий совокупность этих союзных республик, именовали «Казахстан и Средняя Азия». В постсоветский период союзные республики Средней Азии обрели статус независимых государств: Киргизия, Таджикистан, Туркмения и Узбекистан.
Восточный Туркестан (ныне это Синьцзян-Уйгурский автономный район), исторически тесно связанный со среднеазиатским регионом, не включается в понятие «Средняя Азия» так как входит в состав Китая.
Этот огромный регион расположен между Каспийским морем на западе и Памиром на востоке, между горами Копетдага и Гиндукуша на юге и низовьями Амударьи и Сырдарьи на севере. В физико-географическом и климатологическом отношении в её состав входят плато Устюрт, Туранская низменность и частично горы: Копетдаг, Памиро-Алай, Тянь-Шань, Джунгарский Алатау, Саур и Тарбагатай.
В географической и исторической научной литературе за ним уже давно укрепилось название Средняя Азия. Взамен ему в начале 1990-х годов вводится новое — Центральная Азия, которое все больше внедряется как в научную литературу, так и в повседневную практику. Зачастую, особенно с начала XXI века, эти названия существуют параллельно, что вносит большую путаницу в понимание конкретного содержания территории, ибо под Центральной Азией в отечественной науке всегда понималась территория Казахстана, Алтая, Монголии, Восточного Туркестана, Западного Китая и Тибета, то есть тот регион, который в европейской науке именуют «Inner Asia» в отличие от «Central Asia».
В 1992 году президент Казахстана Нурсултан Назарбаев на саммите государств Средней Азии предложил отказаться от определения «Средняя Азия и Казахстан» в пользу понятия «Центральная Азия», охватывающего все постсоветские государства указанного региона. Определение «Центральная Азия» нередко используется ныне в СМИ, однако с точки зрения географической науки Центральная Азия — это гораздо более обширный регион, включающий в себя, помимо Средней Азии и Казахстана, также Монголию, западную часть Китая и Южную Сибирь; такого же мнения придерживается и ЮНЕСКО. При использовании в отношении региона «Казахстан и Средняя Азия» понятия «Центральная Азия» возникает географический парадокс: собственно центр Азии располагается за пределами этой «Центральной Азии» у границы Восточной Сибири и Монголии, с другой стороны 14 % территории Казахстана располагается в Европе, что приводит к парадоксу — территория Европы, размером соответствующая ФРГ, относится к «Центральной Азии».
Методи дослідження фізичних явищ. З давніх-давен людина ігала за перебігом природних явищ: грозою літнього дня, випаданням снігу взимку, зоряним небом в ясну ніч за Сонячним затемненням тощо. Спочатку вони дивували її, а іноді й лякали, бо людина не могла пояснити, чому те чи інше явище у природі відбувається саме так, а не інакше.
- це пасивний метод наукового дослідження, при якому ігач не впливає на розвиток подій.
Здійснюють за до органів чуття: зору, слуху, дотику, нюху, смаку. Однак, незважаючи на великі можливості відчуттів, вони не завжди дають істинні знання. З часом від звичайного споглядання люди перейшли до цілеспрямованого за природними явищами. Після робилися узагальнення, висувалися гіпотези (передбачення), які потребували перевірки.
Гіпотеза - це спроба пояснити, чому і як відбувається явище. Гіпотез може бути скільки завгодно! Візьмемо, наприклад, рух Сонця по небу. Давні єгиптяни вважали, що це бог Ра пропливає по небесній ріці в золотому човні. Давні греки були впевнені, що Сонце - це сяюча колісниця Геліоса. Пізніше з’явилися гіпотези про те, що Сонце, Місяць і зірки - частини величезного механізму, створеного Богом. Сьогодні кожному школяреві відомо, що Земля обертається навколо своєї осі й навколо Сонця, але колись ця ідея здавалася божевільною. Ось тут і приходить на до третій крок - експеримент.
Експеримент - це цілеспрямоване багаторазове відтворення явища у спеціально створених умовах і планомірне вивчення його під час виконання певних дій.
Після ряду експериментів слідує етап розробки наукової теорії та формулювання законів, які будуть використовуватись на практиці для потреб людини. Якщо експеримент підтверджує гіпотезу, вона стає теорією. А якщо ні - вченим доводиться шукати інше пояснення явища, що відбувається.
Експерименти проводять не тільки фізики, хіміки або біологи, але й психологи, мовознавці й навіть історики й мандрівники.
Нажаль під час експерименту в лабораторних умовах не завжди можна провести дослідження явища, яке ігається у природі. У такому випадку застосовують метод наукового пізнання - моделювання.
Моделювання — це особливий пізнавальний процес, коли людина замість безпосереднього об'єкта пізнання вибирає чи створює схожу із ним модель, досліджує її, а здобуту інформацію переносить на реальний предмет вивчення.
Наприклад, модель атома, модель людини, модель автомобіля...
Фізичні величини ігаючи різні тіла або явища, легко побачити, що вони мають певні ознаки, за якими їх легко відрізняти один від одного. Ознаки притаманні тілу, або явищу, називають його властивостями. Фізика вивчає такі властивості, які можна оцінити кількісно або виміряти. Вони називаються фізичними величинами. Досліди або експерименти найчастіше супроводжуються вимірюванням фізичних величин.
Фізична величина - це кількісна характеристика фізичних явищ і тіл (час, довжина, маса, температура, градусна міра кута тощо).
Вимірювання фізичної величини — це процес порівняння її з такою самою фізичною величиною, прийнятою за одиницю.
Вимірювання фізичних величин здійснюють спеціальними приладами. Наприклад, вимірювання довжини чи відстані лінійкою, вимірювання маси тіла терезами, вимірювання градусної міри кута транспортиром, вимірювання сили динамометром...
Майже до XVIII ст. кожна країна світу використовувала власні міри довжини, маси, часу тощо. Подальший розвиток міждержавних торгових відносин вимагав упорядкування одиниць вимірювань. Першу метричну систему мір було розроблено у Франції в XVIII ст. Основними одиницями були: метр - одиниця довжини та кілограм - одиниця маси. На території України з 1998 року законодавчо закріплено для застосування в усіх галузях науки, техніки, економіки “Міжнародну систему одиниць СІ”.Міжнародна система одиниць (СІ) — це сучасна форма метричної системи, збудована на базі семи основних одиниць.
Основні одиниці системи СІ: одиниця довжини - метр (м); одиниця часу - секунда (с); одиниця маси - кілограм (кг); одиниця температури - кельвін (К); одиниця сили струму - ампер (А); одиниця сили світла - кандела (Кд); одиниця кількості речовини - моль (Моль).
Объяснение:
Средняя Азия — географическое понятие, которое сложилось в дореволюционный период для Русского Туркестана, в пределах которого располагались Туркестанское генерал-губернаторство (в составе Закаспийской, Самаркандской, Семиреченской, Сырдарьинской и Ферганской областей), а также вассальных Бухарского эмирата и Хивинского ханства. В послереволюционный период было произведено национально-территориальное размежевание этих территорий. В результате процесса размежевания, который продлился с 1925 по 1936 год, в составе СССР были образованы четыре союзных республики (Киргизская ССР, Узбекская ССР, Таджикская ССР, Туркменская ССР), которые составили Среднеазиатский экономический район (к нему также применяли обобщённое определение «республики Средней Азии»); часть территории прежних среднеазиатских владений Российской империи при национально-территориальном размежевании была включена в состав Казахской ССР, составив южную часть этой союзной республики, однако в советский период Казахстан не считался частью Средней Азии, регион, представляющий совокупность этих союзных республик, именовали «Казахстан и Средняя Азия». В постсоветский период союзные республики Средней Азии обрели статус независимых государств: Киргизия, Таджикистан, Туркмения и Узбекистан.
Восточный Туркестан (ныне это Синьцзян-Уйгурский автономный район), исторически тесно связанный со среднеазиатским регионом, не включается в понятие «Средняя Азия» так как входит в состав Китая.
Этот огромный регион расположен между Каспийским морем на западе и Памиром на востоке, между горами Копетдага и Гиндукуша на юге и низовьями Амударьи и Сырдарьи на севере. В физико-географическом и климатологическом отношении в её состав входят плато Устюрт, Туранская низменность и частично горы: Копетдаг, Памиро-Алай, Тянь-Шань, Джунгарский Алатау, Саур и Тарбагатай.
В географической и исторической научной литературе за ним уже давно укрепилось название Средняя Азия. Взамен ему в начале 1990-х годов вводится новое — Центральная Азия, которое все больше внедряется как в научную литературу, так и в повседневную практику. Зачастую, особенно с начала XXI века, эти названия существуют параллельно, что вносит большую путаницу в понимание конкретного содержания территории, ибо под Центральной Азией в отечественной науке всегда понималась территория Казахстана, Алтая, Монголии, Восточного Туркестана, Западного Китая и Тибета, то есть тот регион, который в европейской науке именуют «Inner Asia» в отличие от «Central Asia».
В 1992 году президент Казахстана Нурсултан Назарбаев на саммите государств Средней Азии предложил отказаться от определения «Средняя Азия и Казахстан» в пользу понятия «Центральная Азия», охватывающего все постсоветские государства указанного региона. Определение «Центральная Азия» нередко используется ныне в СМИ, однако с точки зрения географической науки Центральная Азия — это гораздо более обширный регион, включающий в себя, помимо Средней Азии и Казахстана, также Монголию, западную часть Китая и Южную Сибирь; такого же мнения придерживается и ЮНЕСКО. При использовании в отношении региона «Казахстан и Средняя Азия» понятия «Центральная Азия» возникает географический парадокс: собственно центр Азии располагается за пределами этой «Центральной Азии» у границы Восточной Сибири и Монголии, с другой стороны 14 % территории Казахстана располагается в Европе, что приводит к парадоксу — территория Европы, размером соответствующая ФРГ, относится к «Центральной Азии».