Вектор магнітної індукції магнітного поля провідника зі струмом НЕ залежить від: Виберіть одну відповідь: -магнітних властивостей середовища -форми та розмірів провідника -матеріалу провідника -сили струму в провіднику
ПОВЕСТЬ ВРЕМЕННЫХ ЛЕТ ЛЕТОПИСЬ – древнерусская летопись, созданная в 1110-х. Летописи – исторические сочинения, в которых события излагаются по так называемому погодичному принципу, объединены по годовым, или «погодичным » , статьям (их также называют погодными записями) . «Погодичные статьи» , ,в которых объединялись сведения о событиях, произошедших в течение одного года, начинаются словами «В лето такое-то… » («лето» в древнерусском языке означает «год») . В этом отношении летописи, в том числе и Повесть временных лет, принципиально отличаются от известных в Древней Руси византийских хроник, из которых русские составители заимствовали многочисленные сведения из всемирной истории. В переводных византийских хрониках события были распределены не по годам, а по царствованиям императоров.
Самый ранний дошедший до нашего времени список Повести временных лет относится к 14 в. Он получил название Лаврентьевская летопись по имени переписчика, монаха Лаврентия, и был составлен в 1377. Другой древнейший список Повести временных лет сохранился в составе так называемой Ипатьевской летописи (сер. 15 в.) .
Повесть временных лет – первая летопись, текст которой дошел до нас почти в первоначальном виде.
Почти все русские летописи представляют собой своды – соединение нескольких текстов или известий из других источников более раннего времени. Древнерусские летописи 14–16 вв. открываются текстом Повести временных лет.
Название Повесть временных лет (точнее, Повести временных лет – в древнерусском тексте слово «повести» употреблено во множественном числе) обыкновенно переводится как Повесть минувших лет, но существуют и другие толкования: Повесть, в которой повествование распределено по годам или Повествование в отмеренных сроках, Повествование о последних временах – рассказывающее о событиях накануне конца света и Страшного суда.
Летописи, в том числе и Повесть… , – не художественные произведения в строгом смысле слова и не труд ученого-историка. В состав Повести временных лет включены договоры русских князей Олега Вещего, Игоря Рюриковича и Святослава Игоревича с Византией. Сами летописи имели, по-видимому, значение юридического документа.
Летописец обычно не истолковывает события, не ищет их отдаленные причины, а просто описывает их.
Для летописцев важен принцип аналогии, переклички между событиями и настоящего: настоящее мыслится как «эхо» событий и деяний прежде всего деяний и поступков, описанных в Библии.
Повести временных лет чуждо единство стиля, это «открытый» жанр. Самый простой элемент в летописном тексте – краткая погодная запись, лишь сообщающая о событии, но не описывающая ее.
В состав Повести временных лет также включаются предания. Например – рассказ о происхождении названия города Киева от имени князя Кия; сказания о Вещем Олеге, победившем греков и умершем от укуса змеи, спрятавшейся в черепе умершего княжеского коня; о княгине Ольге, хитроумно и жестоко мстящей племени древлян за убийство своего мужа. Летописца неизменно интересуют известия о Русской земли, об основании городов, холмов, рек и о причинах, по которым они получили эти имена. Об этом также сообщают предания. В Повести временных лет доля преданий очень велика, так как описываемые в ней начальные события древнерусской истории отделены от времени работы первых летописцев многими десятилетиями и даже веками. В позднейших летописных сводах, рассказывающих о современных событиях, число преданий невелико, и они также находятся обыкновенно в части летописи, посвященной далекому
В состав Повести временных лет включаются и повествования о святых, написанные особенным житийным стилем. Таков рассказ о братьях-князьях Борисе и Глебе под 1015, которые, подражая смирению и непротивлению Христа, безропотно приняли смерть от руки сводного брата Святополка, и повествование о святых печерских монахах под 1074.
На кожен заряд, розміщений в електричному полі, діє сила, під дією якої він переміщується. При русі заряду електричне поле виконує певну роботу.
Роботу сил електричного поля можна розглядати як зміну потенціальної енергії, яку має кожне заряджене тіло, що перебуває в цьому електричному полі. Якщо позначити потенціальну енергію зарядженого тіла, що переміщується під дією електричних сил, у початковій і кінцевій точках траєкторії відповідно W1 і W2, то робота сил електричного поля визначатиметься за формулою
A = W1 - W2 = - (W2 - W1).
Різні пробні заряди у даній точці поля матимуть різні потенціальні енергії. Водночас відношення потенціальної енергії пробних зарядів до їх значень для даної точки поля є величиною сталою. Фізична величина, яка визначається відношенням потенціальної енергії пробного заряду, що знаходиться у даній точці електричного поля, до значення заряду, називається потенціалом.
Потенціал позначається літерою φ і записується у вигляді
Потенціал є скалярною величиною. Потенціали точок поля позитивно зарядженого тіла мають додатне значення, потенціали ж негативно зарядженого тіла мають від'ємне значення.
Одиницею потенціалу в Сl є 1 вольт (1В):
Потенціал характеризує електричне поле у даній його точці та є його енергетичною характеристикою.
Якщо позначити потенціали точок, в яких перебував пробний заряд до і після виконання роботи силами електричного поля з його переміщення.
відповідно φ, і φ 2 і врахувати, що W = φ q, то можна записати
А = W1 - W2 = q(φ1- φ 2)
Значення цієї роботи пропорційне значенню переміщуваного заряду і залежить від того, з якої в яку точку переміщується заряд.
Електростатичне поле — поле, створене нерухомими в незмінними в часі електричними зарядами (за відсутності електричних струмів). Електричне поле є особливим видом матерії, пов'язаної з електричними зарядами та передає дії зарядів один на одного.
Якщо в система заряджених тіл, то в кожній точці цього снує силове електричне поле. Його визначають силою, що діє на пробний точковий заряд, поміщений в це поле. Пробний заряд повинен бути мізерно малим, щоб не вплинути на характеристику електростатичного поля.
Електричне поле називають однорідним, якщо вектор його напруженості однаковий у всіх точках поля.
Основні характеристики електростатичного поля:
напруженість поля
електростатичний потенціал
Потенціал електричного поля — енергетична характеристика електричного поля; скалярна величина, що дорівнює відношенню потенціальної енергії заряду в полі, до величини цього заряду.
Хождение, Летопись
Объяснение:
ПОВЕСТЬ ВРЕМЕННЫХ ЛЕТ ЛЕТОПИСЬ – древнерусская летопись, созданная в 1110-х. Летописи – исторические сочинения, в которых события излагаются по так называемому погодичному принципу, объединены по годовым, или «погодичным » , статьям (их также называют погодными записями) . «Погодичные статьи» , ,в которых объединялись сведения о событиях, произошедших в течение одного года, начинаются словами «В лето такое-то… » («лето» в древнерусском языке означает «год») . В этом отношении летописи, в том числе и Повесть временных лет, принципиально отличаются от известных в Древней Руси византийских хроник, из которых русские составители заимствовали многочисленные сведения из всемирной истории. В переводных византийских хрониках события были распределены не по годам, а по царствованиям императоров.
Самый ранний дошедший до нашего времени список Повести временных лет относится к 14 в. Он получил название Лаврентьевская летопись по имени переписчика, монаха Лаврентия, и был составлен в 1377. Другой древнейший список Повести временных лет сохранился в составе так называемой Ипатьевской летописи (сер. 15 в.) .
Повесть временных лет – первая летопись, текст которой дошел до нас почти в первоначальном виде.
Почти все русские летописи представляют собой своды – соединение нескольких текстов или известий из других источников более раннего времени. Древнерусские летописи 14–16 вв. открываются текстом Повести временных лет.
Название Повесть временных лет (точнее, Повести временных лет – в древнерусском тексте слово «повести» употреблено во множественном числе) обыкновенно переводится как Повесть минувших лет, но существуют и другие толкования: Повесть, в которой повествование распределено по годам или Повествование в отмеренных сроках, Повествование о последних временах – рассказывающее о событиях накануне конца света и Страшного суда.
Летописи, в том числе и Повесть… , – не художественные произведения в строгом смысле слова и не труд ученого-историка. В состав Повести временных лет включены договоры русских князей Олега Вещего, Игоря Рюриковича и Святослава Игоревича с Византией. Сами летописи имели, по-видимому, значение юридического документа.
Летописец обычно не истолковывает события, не ищет их отдаленные причины, а просто описывает их.
Для летописцев важен принцип аналогии, переклички между событиями и настоящего: настоящее мыслится как «эхо» событий и деяний прежде всего деяний и поступков, описанных в Библии.
Повести временных лет чуждо единство стиля, это «открытый» жанр. Самый простой элемент в летописном тексте – краткая погодная запись, лишь сообщающая о событии, но не описывающая ее.
В состав Повести временных лет также включаются предания. Например – рассказ о происхождении названия города Киева от имени князя Кия; сказания о Вещем Олеге, победившем греков и умершем от укуса змеи, спрятавшейся в черепе умершего княжеского коня; о княгине Ольге, хитроумно и жестоко мстящей племени древлян за убийство своего мужа. Летописца неизменно интересуют известия о Русской земли, об основании городов, холмов, рек и о причинах, по которым они получили эти имена. Об этом также сообщают предания. В Повести временных лет доля преданий очень велика, так как описываемые в ней начальные события древнерусской истории отделены от времени работы первых летописцев многими десятилетиями и даже веками. В позднейших летописных сводах, рассказывающих о современных событиях, число преданий невелико, и они также находятся обыкновенно в части летописи, посвященной далекому
В состав Повести временных лет включаются и повествования о святых, написанные особенным житийным стилем. Таков рассказ о братьях-князьях Борисе и Глебе под 1015, которые, подражая смирению и непротивлению Христа, безропотно приняли смерть от руки сводного брата Святополка, и повествование о святых печерских монахах под 1074.
На кожен заряд, розміщений в електричному полі, діє сила, під дією якої він переміщується. При русі заряду електричне поле виконує певну роботу.
Роботу сил електричного поля можна розглядати як зміну потенціальної енергії, яку має кожне заряджене тіло, що перебуває в цьому електричному полі. Якщо позначити потенціальну енергію зарядженого тіла, що переміщується під дією електричних сил, у початковій і кінцевій точках траєкторії відповідно W1 і W2, то робота сил електричного поля визначатиметься за формулою
A = W1 - W2 = - (W2 - W1).
Різні пробні заряди у даній точці поля матимуть різні потенціальні енергії. Водночас відношення потенціальної енергії пробних зарядів до їх значень для даної точки поля є величиною сталою. Фізична величина, яка визначається відношенням потенціальної енергії пробного заряду, що знаходиться у даній точці електричного поля, до значення заряду, називається потенціалом.
Потенціал позначається літерою φ і записується у вигляді
Потенціал є скалярною величиною. Потенціали точок поля позитивно зарядженого тіла мають додатне значення, потенціали ж негативно зарядженого тіла мають від'ємне значення.
Одиницею потенціалу в Сl є 1 вольт (1В):
Потенціал характеризує електричне поле у даній його точці та є його енергетичною характеристикою.
Якщо позначити потенціали точок, в яких перебував пробний заряд до і після виконання роботи силами електричного поля з його переміщення.
відповідно φ, і φ 2 і врахувати, що W = φ q, то можна записати
А = W1 - W2 = q(φ1- φ 2)
Значення цієї роботи пропорційне значенню переміщуваного заряду і залежить від того, з якої в яку точку переміщується заряд.
Електростатичне поле — поле, створене нерухомими в незмінними в часі електричними зарядами (за відсутності електричних струмів). Електричне поле є особливим видом матерії, пов'язаної з електричними зарядами та передає дії зарядів один на одного.
Якщо в система заряджених тіл, то в кожній точці цього снує силове електричне поле. Його визначають силою, що діє на пробний точковий заряд, поміщений в це поле. Пробний заряд повинен бути мізерно малим, щоб не вплинути на характеристику електростатичного поля.
Електричне поле називають однорідним, якщо вектор його напруженості однаковий у всіх точках поля.
Основні характеристики електростатичного поля:
напруженість поля
електростатичний потенціал
Потенціал електричного поля — енергетична характеристика електричного поля; скалярна величина, що дорівнює відношенню потенціальної енергії заряду в полі, до величини цього заряду.