Развитие и реформирование ТНК в мировой нефтедобывающей промышленности в 1980-х гг. – начале XXI в. проходило по следующим направлениям:
• приватизация национальных нефтяных компаний;
• интернационализация национальных нефтяных компаний;
• открытие доступа для международных нефтяных компаний в ранее закрытых районах, наблюдаемое в последние годы;
• конкуренция между нефтяными компаниями, принимающая новые формы, сочетая чистую конкуренцию и элементы партнерства;
• концентрация в сервисном секторе нефтяной промышленности;
• международный характер капитала – еще одна характерная черта современной нефтяной отрасли;
• все более возрастающая актуальность проблем диверсификации деятельности компаний и проблем охраны окружающей среды.
На мировых рынках нефти и газа слияние ТНК всегда являлось одним из наиболее дешевых замещения запасов и усиления конкуренто Как правило, массовые слияния происходят в периоды экономического подъема. Однако в данном случае именно неблагоприятная конъюнктура на мировом рынке нефти вызвала волну мега-слияний. При низких ценах объединение компаний является чуть ли не необходимым условием выживания. Слияния позволяют компаниям выдерживать конкуренцию не только со стороны более крупных государственных, по и более мелких производителей. Несмотря на противодействие антимонопольных комитетов крупным компаниям легче будет контролировать важнейшие нефтяные месторождения и рынки сбыта нефтепродуктов путем тайного сговора или открыто, с создания альянсов. Так, все три гиганта сотрудничают между собой в США и Европе через различные совместные предприятия.
В 1998 г., когда цена на нефть сорта "Brent" опустилась до 11 долл. за баррель, "British Petroleum" и "Аmосо" объявили о создании транснациональной компании, образующей вместе с "Exxon" и "Royal Dutch/Shcll" некий авангард, "суперлигу", значительно оторвавшуюся по большинству производственных и финансовых показателей от всех остальных негосударственных компаний (табл. 7.3). За последние же годы крупнейшие за всю историю отрасли сделки по слияниям произошли именно в 1999–2000 гг., а в последующие годы волна слияний утихла.
За последние пять лет две трети из полутора десятков крупнейших нефтяных компаний мира в той или иной степени были охвачены процессами слияний и поглощений.
В целом поскольку большая часть нефтяных ТНК в развитых странах мира имеет солидный государственный пакет, это и является определяющим фактором при экспансии указанных компаний в развивающиеся страны, в частности, на Ближний Восток. Иными словами, следствием внешней политики развитых стран является организация многомиллиардных инвестиционных проектов в развивающихся странах. На эти процессы сильно влияют и военно-политические конфликты, что можно наблюдать в последнее время на примере Ирака или Ливии.
В других отраслях мирового ТЭК наиболее представительным является производство электроэнергии, где представлены преимущественно компании развитых стран, но в первую сотню ведущих ТНК входит лишь французская компания "EDF" ("Electricite de France"), оборот которой в 2010 г. составил 87 млрд долл. Эта компания в настоящее время обслуживает электроснабжение 25 млн домов во Франции и имеет на территории страны 18 атомных электростанций. Аналогичные ТНК сформировались и в других странах (например, "Enel" в Италии, "Iberdrola" в Испании, "NTPC" в Индии, но на фоне других, более мощных ТНК их роль незначительна.
Машиностроительный комплекс является одним из крупнейших в мировой промышленности, в него входят десятки подотраслей, но крупнейшие ТНК в нем сформировались всего в нескольких отраслях (табл. 7.4).
Так, основные ТНК в мировом автомобилестроении приходятся на три страны – США, Японию и Германию. Все более важную роль в производстве легковых автомобилей и грузовиков начинают играть Китай и Южная Корея.
В мировой аэрокосмической промышленности доминируют компании из США. Ведущая компания "United Technologies" является диверсифицированной и производит не только авиационную продукцию, но и отчасти военное оборудование.
Відновлення степового біорізноманіття є особливо важливим для України, оскільки порівняно з біорізноманіттям лісів, лук, боліт тощо воно зазнало особливо нищівного впливу. В доагрікультурний період степи займали більше 30% території сучасної України, зараз їх залишки займають менше 1%, а саме вони відзначалися найбільшим багатством генетичного, видового та, особливо, екосистемного різноманіття. Внаслідок інтенсивного використання природних ресурсів степу зруйновано екокаркас території, порушена безперервність її екосистем.
Як вже підкреслювалося, відновлення екосистемної безперервності вимагає вжиття спеціальних заходів, спрямованих на ренатуралізацію деградованих ланок. Стаття 8 КБР містить п. f, в якому сказано, що "Кожна з Договірних Сторін, наскільки це можливо ї доцільно ... вживає заходи щодо реабілітації і відновлення деградованих екосистем та сприяє відновленню видів, які знаходяться під загрозою, зокрема, шляхом розробки і здійснення планів та інших стратегій невиснажливого використання".
Ще донедавна люди намагалися попередити знищення природи двома шляхами: розробляючи і удосконалюючи технології збалансованого використання природних ресурсів та зберігаючи природні ділянки в "недоторканому" стані. Зараз треба визнати, що перший з цих підходів лише затримує деградацію природи на певний час, тоді як для другого на Україні практично вичерпаний резерв територій, особливо в Степовій зоні. Навіть більшість створених за останні роки природно-заповідних об'єктів мають у своєму складі ділянки в тій чи іншій мірі порушених земель. Наприклад, близько 1/3 площі заповідника "Єланецький степ" займають молоді перелоги, збої та насадження білої акації. Такі ділянки потребують проведення спеціальних заходів, спрямованих на виправлення наслідків господарської діяльності. Крім цього, екологічна реставрація довкілля не може обмежуватися лише заповідними територіями. Це випливає з проекту Національної програми охорони земель на 1996-2005 pp., в якій передбачалося зменшення площі орних земель і виключення з сільськогосподарського використання понад 2 млн га деградованих територій з метою відновлення на них трав'янистого або лісового покриву, попередження подальшої ерозії та відновлення природних територій в агроландшафтах.
Таким чином, відновлення деградованих природних екосистем і, в першу чергу, їх рослинної складової повинно стати завданням державної ваги. Нині ця проблема, якоюсь мірою, вирішується лише для лісів і частково луків. Що ж стосується степів, то відновлювальні роботи до цього часу не проводилися. Невідомими залишаються навіть площа та стан степових екосистем, розташованих поза межами заповідних територій. За Земельним фондом України вони, разом з луками та трав'яними болотами, відносяться до сільськогосподарських угідь - сіножатей та пасовищ, площа яких за станом на 1998 р. становила 12,9% від загальної площі держави.
Загальна тенденція щодо степових екосистем в історичний період полягає в наростанні темпів їх прямого знищення, що свідчить про реальну можливість повного зникнення степу як біому і заміщення його агроугрупованнями (Ткаченко, 2002). Порівняно з іншими природними екосистемами - лісовими, водно-болотними, навіть лучними - степові є найвразливішими та найбільш дестабілізованими. У той же час природні степові рослинні угруповання мають надзвичайно важливу здатність позитивно впливати на довкілля, виконують ґрунтозахисну та водозахисну функції. Відомо, що степ на 90-95% зменшує вплив факторів, що викликають водну або вітрову ерозію грунтів. Від інших біомів України вони відрізняються найбільшим багатством біорізноманіття, найвищим процентом ендемізму, а також існуванням в екстремальних для рослинності екологічних умовах, що обумовлює їх знищення вже при незначному антропогенному навантаженні. Степові рослинні угруповання є необхідними компонентами агроландшафтів, які підвищують їх екологічну та економічну цінність.
Развитие и реформирование ТНК в мировой нефтедобывающей промышленности в 1980-х гг. – начале XXI в. проходило по следующим направлениям:
• приватизация национальных нефтяных компаний;
• интернационализация национальных нефтяных компаний;
• открытие доступа для международных нефтяных компаний в ранее закрытых районах, наблюдаемое в последние годы;
• конкуренция между нефтяными компаниями, принимающая новые формы, сочетая чистую конкуренцию и элементы партнерства;
• концентрация в сервисном секторе нефтяной промышленности;
• международный характер капитала – еще одна характерная черта современной нефтяной отрасли;
• все более возрастающая актуальность проблем диверсификации деятельности компаний и проблем охраны окружающей среды.
На мировых рынках нефти и газа слияние ТНК всегда являлось одним из наиболее дешевых замещения запасов и усиления конкуренто Как правило, массовые слияния происходят в периоды экономического подъема. Однако в данном случае именно неблагоприятная конъюнктура на мировом рынке нефти вызвала волну мега-слияний. При низких ценах объединение компаний является чуть ли не необходимым условием выживания. Слияния позволяют компаниям выдерживать конкуренцию не только со стороны более крупных государственных, по и более мелких производителей. Несмотря на противодействие антимонопольных комитетов крупным компаниям легче будет контролировать важнейшие нефтяные месторождения и рынки сбыта нефтепродуктов путем тайного сговора или открыто, с создания альянсов. Так, все три гиганта сотрудничают между собой в США и Европе через различные совместные предприятия.
В 1998 г., когда цена на нефть сорта "Brent" опустилась до 11 долл. за баррель, "British Petroleum" и "Аmосо" объявили о создании транснациональной компании, образующей вместе с "Exxon" и "Royal Dutch/Shcll" некий авангард, "суперлигу", значительно оторвавшуюся по большинству производственных и финансовых показателей от всех остальных негосударственных компаний (табл. 7.3). За последние же годы крупнейшие за всю историю отрасли сделки по слияниям произошли именно в 1999–2000 гг., а в последующие годы волна слияний утихла.
За последние пять лет две трети из полутора десятков крупнейших нефтяных компаний мира в той или иной степени были охвачены процессами слияний и поглощений.
В целом поскольку большая часть нефтяных ТНК в развитых странах мира имеет солидный государственный пакет, это и является определяющим фактором при экспансии указанных компаний в развивающиеся страны, в частности, на Ближний Восток. Иными словами, следствием внешней политики развитых стран является организация многомиллиардных инвестиционных проектов в развивающихся странах. На эти процессы сильно влияют и военно-политические конфликты, что можно наблюдать в последнее время на примере Ирака или Ливии.
В других отраслях мирового ТЭК наиболее представительным является производство электроэнергии, где представлены преимущественно компании развитых стран, но в первую сотню ведущих ТНК входит лишь французская компания "EDF" ("Electricite de France"), оборот которой в 2010 г. составил 87 млрд долл. Эта компания в настоящее время обслуживает электроснабжение 25 млн домов во Франции и имеет на территории страны 18 атомных электростанций. Аналогичные ТНК сформировались и в других странах (например, "Enel" в Италии, "Iberdrola" в Испании, "NTPC" в Индии, но на фоне других, более мощных ТНК их роль незначительна.
Машиностроительный комплекс является одним из крупнейших в мировой промышленности, в него входят десятки подотраслей, но крупнейшие ТНК в нем сформировались всего в нескольких отраслях (табл. 7.4).
Так, основные ТНК в мировом автомобилестроении приходятся на три страны – США, Японию и Германию. Все более важную роль в производстве легковых автомобилей и грузовиков начинают играть Китай и Южная Корея.
В мировой аэрокосмической промышленности доминируют компании из США. Ведущая компания "United Technologies" является диверсифицированной и производит не только авиационную продукцию, но и отчасти военное оборудование.
ответ
Відновлення степового біорізноманіття є особливо важливим для України, оскільки порівняно з біорізноманіттям лісів, лук, боліт тощо воно зазнало особливо нищівного впливу. В доагрікультурний період степи займали більше 30% території сучасної України, зараз їх залишки займають менше 1%, а саме вони відзначалися найбільшим багатством генетичного, видового та, особливо, екосистемного різноманіття. Внаслідок інтенсивного використання природних ресурсів степу зруйновано екокаркас території, порушена безперервність її екосистем.
Як вже підкреслювалося, відновлення екосистемної безперервності вимагає вжиття спеціальних заходів, спрямованих на ренатуралізацію деградованих ланок. Стаття 8 КБР містить п. f, в якому сказано, що "Кожна з Договірних Сторін, наскільки це можливо ї доцільно ... вживає заходи щодо реабілітації і відновлення деградованих екосистем та сприяє відновленню видів, які знаходяться під загрозою, зокрема, шляхом розробки і здійснення планів та інших стратегій невиснажливого використання".
Ще донедавна люди намагалися попередити знищення природи двома шляхами: розробляючи і удосконалюючи технології збалансованого використання природних ресурсів та зберігаючи природні ділянки в "недоторканому" стані. Зараз треба визнати, що перший з цих підходів лише затримує деградацію природи на певний час, тоді як для другого на Україні практично вичерпаний резерв територій, особливо в Степовій зоні. Навіть більшість створених за останні роки природно-заповідних об'єктів мають у своєму складі ділянки в тій чи іншій мірі порушених земель. Наприклад, близько 1/3 площі заповідника "Єланецький степ" займають молоді перелоги, збої та насадження білої акації. Такі ділянки потребують проведення спеціальних заходів, спрямованих на виправлення наслідків господарської діяльності. Крім цього, екологічна реставрація довкілля не може обмежуватися лише заповідними територіями. Це випливає з проекту Національної програми охорони земель на 1996-2005 pp., в якій передбачалося зменшення площі орних земель і виключення з сільськогосподарського використання понад 2 млн га деградованих територій з метою відновлення на них трав'янистого або лісового покриву, попередження подальшої ерозії та відновлення природних територій в агроландшафтах.
Таким чином, відновлення деградованих природних екосистем і, в першу чергу, їх рослинної складової повинно стати завданням державної ваги. Нині ця проблема, якоюсь мірою, вирішується лише для лісів і частково луків. Що ж стосується степів, то відновлювальні роботи до цього часу не проводилися. Невідомими залишаються навіть площа та стан степових екосистем, розташованих поза межами заповідних територій. За Земельним фондом України вони, разом з луками та трав'яними болотами, відносяться до сільськогосподарських угідь - сіножатей та пасовищ, площа яких за станом на 1998 р. становила 12,9% від загальної площі держави.
Загальна тенденція щодо степових екосистем в історичний період полягає в наростанні темпів їх прямого знищення, що свідчить про реальну можливість повного зникнення степу як біому і заміщення його агроугрупованнями (Ткаченко, 2002). Порівняно з іншими природними екосистемами - лісовими, водно-болотними, навіть лучними - степові є найвразливішими та найбільш дестабілізованими. У той же час природні степові рослинні угруповання мають надзвичайно важливу здатність позитивно впливати на довкілля, виконують ґрунтозахисну та водозахисну функції. Відомо, що степ на 90-95% зменшує вплив факторів, що викликають водну або вітрову ерозію грунтів. Від інших біомів України вони відрізняються найбільшим багатством біорізноманіття, найвищим процентом ендемізму, а також існуванням в екстремальних для рослинності екологічних умовах, що обумовлює їх знищення вже при незначному антропогенному навантаженні. Степові рослинні угруповання є необхідними компонентами агроландшафтів, які підвищують їх екологічну та економічну цінність.