Складчаста область (рос. складчатая область, англ. fold area, folded region, orogen; нім. Faltungsgebiet n) – сукупність складчастих споруд, які виникли на місці попередньої геосинклінальної області. Відповідає складчастій гірській країні, від якої утворюється назва С.о.
Складчаста область - ділянка земної кори, в межах якої шари гірських порід зім'яті в складки. Утворення більшої частини С. о. є закономірною стадією розвитку рухливих зон земної кори — геосинклінальних поясів . У зв'язку з нерівномірною інтенсивністю розвитку тектонічних процесів (див. Тектонічні цикли ) формування С. о. приурочене переважно до деяких епох, називається епохами складчастості. Наприклад, для часу з початку палеозою виділяються: Каледонії С. о. (головне ськладкообразованіє відбувалося в ордовіке, силурі і першій половині девона), герцинськие С. о. (в кінці палеозою), мезозойські, або кіммерійські С. о. (у юрі і початку мела), альпійські С. о. (в кінці крейди і кайнозої). Ряд С. о. утворився в докембрії (див. Докембрійські епохи складчастості ) . Окрім складок, С. о. характеризуються наявністю покривів тектонічних, регіональним метаморфізмом порід, посиленим проявом магматичної діяльності. Деяка частина С. о. виникла в результаті того, що зім'яло осадового чохла платформ, або на периферії геосинклінальних областей (наприклад, Юрські гори) або у внутрішньоплатформених складчастих зонах, зокрема авлакогенах (Донбас).
По водообеспеченности Северные материки занимают среднее положение между самым влажным континентом — Южной Америкой и сухими — Африкой и Австралией. Слой стока с территории Евразии составляет около 300 мм в год, Северной Америки — 330 мм. Этот показатель для Южной Америки — 580 мм, для Африки — примерно 180 мм. Как видно, величины стока Северных материков близки между собой и значительно отличаются от показателей Южных континентов. Это объясняется, по-видимому, сходством климатических условий и говорит о важной роли климатов в формировании стока. Существенное значение для особенностей внутренних вод имеют также строение поверхности и история развития природы.Величины стока распределяются по территории материков неравномерно. Особенно это характерно для Евразии и в наибольшей степени — для ее азиатской части.Слой стока на некоторых участках суши достигает 1500-2000 мм в год (в муссонных областях Южной Азии), а местами сток почти отсутствует или величины его ничтожны (в Аравии, во внутренних котловинах Центральной Азии). Районы с годовым слоем стока менее 50 мм занимают огромные территории (вся Средняя и Центральная Азия, бассейн нижнего Инда, Аравия, Иранское нагорье и др.). В Северной Америке сток распределяется более равномерно, хотя есть небольшие районы, где сток велик (более 1500 мм в год — на северо-западе) и мал (менее 50 мм в год — на юго-западе во внутренних котловинах Кордильерской горной системы). На большей части территории материка величина слоя стока составляет 200-600 мм в год.Неравномерность распределения поверхностного стока зависит и от разного количества выпадающих осадков, и от коэффициента увлажнения, связанного с соотношением осадков и испаряемости, и от строения поверхности суши. Так, в Евразии, для которой характерен котловинный рельеф, более 30% площади приходится на области внутреннего стока.Среди котловин немало таких, которые практически лишены поверхностных вод, кроме соленых озер с непостоянным объемом воды. Однако области внутреннего стока есть и в районах с достаточным увлажнением. Например, значительная северная часть бассейна Каспийского моря-озера находится в области влажного и слабо засушливого климата. Здесь густая сеть рек бассейна верхней и средней Волги.В Северной Америке бессточных районов очень мало, они составляют всего несколько процентов территории материка и расположены во внутренних котловинах Кордильерской системы и Мексиканского нагорья.Обширные площади в пределах Северных материков занимают карстующиеся породы. В этих районах поверхностный сток в значительной степени переходит в подземный. Своеобразные условия формирования, циркуляции и режима подземных и поверхностных вод складываются в областях распространения многолетней мерзлоты, которые на Северных материках занимают огромные территории.
Складчаста область (рос. складчатая область, англ. fold area, folded region, orogen; нім. Faltungsgebiet n) – сукупність складчастих споруд, які виникли на місці попередньої геосинклінальної області. Відповідає складчастій гірській країні, від якої утворюється назва С.о.
Складчаста область - ділянка земної кори, в межах якої шари гірських порід зім'яті в складки. Утворення більшої частини С. о. є закономірною стадією розвитку рухливих зон земної кори — геосинклінальних поясів . У зв'язку з нерівномірною інтенсивністю розвитку тектонічних процесів (див. Тектонічні цикли ) формування С. о. приурочене переважно до деяких епох, називається епохами складчастості. Наприклад, для часу з початку палеозою виділяються: Каледонії С. о. (головне ськладкообразованіє відбувалося в ордовіке, силурі і першій половині девона), герцинськие С. о. (в кінці палеозою), мезозойські, або кіммерійські С. о. (у юрі і початку мела), альпійські С. о. (в кінці крейди і кайнозої). Ряд С. о. утворився в докембрії (див. Докембрійські епохи складчастості ) . Окрім складок, С. о. характеризуються наявністю покривів тектонічних, регіональним метаморфізмом порід, посиленим проявом магматичної діяльності. Деяка частина С. о. виникла в результаті того, що зім'яло осадового чохла платформ, або на периферії геосинклінальних областей (наприклад, Юрські гори) або у внутрішньоплатформених складчастих зонах, зокрема авлакогенах (Донбас).
Объяснение: