12 Харчова промисловість у менш розвинених країнах повторює тенденції розвитку, характерні для високорозвинених країн. Зростає виробництво напівфабрикатів через збільшення статків населення, яке не бажає витрачати свій час на тривалий процес первинної підготовки їжі. Саме ці виробництва сьогодні є лідерами в її розвитку у світі. Проте це призводить до збіднення різноманіття страв та їхньої стандартизації, що суттєво впливає на якість продуктів харчування. У багатьох країнах світу набув розвитку рух за здоровий б життя, що зумовлює скорочення споживання та виробництва таких традиційних виробництв у харчовій промисловості, як виноробство й цукрова промисловість.
Найбільші регіони сучасної харчової промисловості — Європа та Північна Америка мають складну структуру. При цьому значну частину сировини вони імпортують з усього світу. Водночас низка традиційних видів виробництва харчової промислової, такі як м’ясна промисловість Данії, маслоробна Нідерландів, виноробна Франції, працюють винятково на місцевій сировині. При цьому вони вивозять за кордон значну частину виробленої продукції, знану в усьому світі завдяки її високій якості та смаковим властивостям. З імпортної сировини у країнах Європи виробляють каву, шоколад та багато інших продуктів харчування.
У США й Канаді, які володіють величезними ресурсами для виробництва сільськогосподарської продукції, харчова промисловість розвивається переважно на місцевій сировині. Водночас вони завозять значну частину продуктів харчування з інших країн світу, наприклад банани.
У більшості країн, що розвиваються, промислову переробку проходить незначна частина сільськогосподарської продукції. Високий рівень розвитку харчової промисловості є в небагатьох країнах, що розвиваються: Аргентині, Бразилії, Уругваї, Індії тощо. В інших країнах є тільки первинні стадії переробки, часто — не промислової, а ручної, завершальні стадії розташовано в розвинених країнах світу.
Все факторы размещения можно подразделить на старые и новые. Первые из них соответственно возникли давно, а вторые - в основном уже в эпоху НТР. Впрочем, такое деление факторов в значительной мере условно. Ведь и те из них, которые возникли давно, в эпоху НТР приобрели во многом новое содержание.
Старые факторы размещения.
К их числу можно отнести факторы территории, экономико-географического положения, природно-ресурсный, транспортный, трудовых ресурсов и территориальной концентрации.
Фактор территории. Территория - один из важных элементов географической среды общества. Как правило, чем больше ее размеры, тем богаче и разнообразнее природные ресурсы, тем больше возникает различных вариантов для размещения населения и производства. Прежде всего, это относится к России, Канаде, Бразилии, Австралии, США, Китаю, Индии. Эти большие по площади страны обычно подразделяются на отдельные крупные части: экономические зоны, макрорегионы, регионы.
В сравнительно небольших по территории странах не так остро стоит проблема дальних перевозок, они быстрее достигают "зрелости" своей территориальной структуры, часто имеют благоприятные предпосылки для экономической интеграции. С другой стороны, многие из них уже начинают испытывать "дефицит" территории.
Иногда немалое влияние на территориальную структуру хозяйства оказывают и конфигурация территории, степень ее компактности.
Фактор экономико-географического положения. Понятие об экономико-географическом положении (ЭГП) было наиболее полно обосновано Н. Н. Баранским. Он выделил четыре главные разновидности ЭГП, которые могут использоваться по отношению к странам, районам, городам: 1) центральное положение, 2) глубинное (периферийное) положение, 3) соседское положение, 4) приморское положение. Центральное и приморское положения обычно выступают в качестве выгодных черт ЭГП. Глубинное (периферийное) положение, напротив, может замедлять экономическое развитие. Влияние соседского положения во многом зависит от отношений между государствами.
1 в
2 б
3 а
4 г
5 г
6 б
7 д в
8 б в
9 б д
10 1-
2-
3-
4 -
11
1-
2-
3-
4-
12 Харчова промисловість у менш розвинених країнах повторює тенденції розвитку, характерні для високорозвинених країн. Зростає виробництво напівфабрикатів через збільшення статків населення, яке не бажає витрачати свій час на тривалий процес первинної підготовки їжі. Саме ці виробництва сьогодні є лідерами в її розвитку у світі. Проте це призводить до збіднення різноманіття страв та їхньої стандартизації, що суттєво впливає на якість продуктів харчування. У багатьох країнах світу набув розвитку рух за здоровий б життя, що зумовлює скорочення споживання та виробництва таких традиційних виробництв у харчовій промисловості, як виноробство й цукрова промисловість.
Найбільші регіони сучасної харчової промисловості — Європа та Північна Америка мають складну структуру. При цьому значну частину сировини вони імпортують з усього світу. Водночас низка традиційних видів виробництва харчової промислової, такі як м’ясна промисловість Данії, маслоробна Нідерландів, виноробна Франції, працюють винятково на місцевій сировині. При цьому вони вивозять за кордон значну частину виробленої продукції, знану в усьому світі завдяки її високій якості та смаковим властивостям. З імпортної сировини у країнах Європи виробляють каву, шоколад та багато інших продуктів харчування.
У США й Канаді, які володіють величезними ресурсами для виробництва сільськогосподарської продукції, харчова промисловість розвивається переважно на місцевій сировині. Водночас вони завозять значну частину продуктів харчування з інших країн світу, наприклад банани.
У більшості країн, що розвиваються, промислову переробку проходить незначна частина сільськогосподарської продукції. Високий рівень розвитку харчової промисловості є в небагатьох країнах, що розвиваються: Аргентині, Бразилії, Уругваї, Індії тощо. В інших країнах є тільки первинні стадії переробки, часто — не промислової, а ручної, завершальні стадії розташовано в розвинених країнах світу.
Все факторы размещения можно подразделить на старые и новые. Первые из них соответственно возникли давно, а вторые - в основном уже в эпоху НТР. Впрочем, такое деление факторов в значительной мере условно. Ведь и те из них, которые возникли давно, в эпоху НТР приобрели во многом новое содержание.
Старые факторы размещения.
К их числу можно отнести факторы территории, экономико-географического положения, природно-ресурсный, транспортный, трудовых ресурсов и территориальной концентрации.
Фактор территории. Территория - один из важных элементов географической среды общества. Как правило, чем больше ее размеры, тем богаче и разнообразнее природные ресурсы, тем больше возникает различных вариантов для размещения населения и производства. Прежде всего, это относится к России, Канаде, Бразилии, Австралии, США, Китаю, Индии. Эти большие по площади страны обычно подразделяются на отдельные крупные части: экономические зоны, макрорегионы, регионы.
В сравнительно небольших по территории странах не так остро стоит проблема дальних перевозок, они быстрее достигают "зрелости" своей территориальной структуры, часто имеют благоприятные предпосылки для экономической интеграции. С другой стороны, многие из них уже начинают испытывать "дефицит" территории.
Иногда немалое влияние на территориальную структуру хозяйства оказывают и конфигурация территории, степень ее компактности.
Фактор экономико-географического положения. Понятие об экономико-географическом положении (ЭГП) было наиболее полно обосновано Н. Н. Баранским. Он выделил четыре главные разновидности ЭГП, которые могут использоваться по отношению к странам, районам, городам: 1) центральное положение, 2) глубинное (периферийное) положение, 3) соседское положение, 4) приморское положение. Центральное и приморское положения обычно выступают в качестве выгодных черт ЭГП. Глубинное (периферийное) положение, напротив, может замедлять экономическое развитие. Влияние соседского положения во многом зависит от отношений между государствами.