Європа відрізняється великою складністю і високим ступенем вивченості геологічної будови. Велик розташовані в межах Східноєвропейської (Російської), або Європейської, платформи, що має складчастий фундамент докембрійського віку. На сході, у межах Російської плити, де він глибоко занурений, і в східній частині Балтійського щита, де він виступає на поверхню. На заході (південь Скандинавії, Данія і Велика Британія) широко розвинуті пізньопротерозойські метаморфічні породи. Після консолідації фундаменту протягом останніх 1200–1600 млн років окремі частини платформи тривалий час занурювалися, покриваючись морями і лагунами. На північ від Східноєвропейської платформи, займаючи північний шельф материка (від Землі Франца-Йосипа до Печорської низовини ться докембрійська платформа Баренцевого моря. Схожа на неї платформа (Еріа) утворює край шельфу на північ від Британських островів. Ісландія та о.Ян-Майєн являють собою неоднорідні вулканічні підняття, що виникли у кайнозої над північною частиною Серединно-Атлантичного хребта.
Гірські споруди півдня Європи (Андалузькі гори, Апенніни, Альпи, Карпати, гори Балканського півострова, Криму та ін.) належать до Альпійської геосинклінальної (складчастої) області. У межах Альпійської складчастої області виникли своєрідні западини, що характеризуються близьким до океанічного типом будови земної кори (частково западина південного Каспію, Чорноморська, Тірренська та ін.). Згідно з даними геофізичних досліджень у них сильно скорочений (або повністю відсутній) «гранітний» шар і земна кора в цілому має товщину близько 20-30 км. Приро́дна зо́на, фізико-географічна зона — частина географічного поясу з однорідними кліматичними умовами. Вона є частиною природної країни. На рівнинних територіях зони зберігають широтне або близьке до нього тобто змінюються від екватора до полюсів (широтна зональність) і від океанів углиб континентів (довготна зональність). Мають близькі умови температур і зволоження, що визначають однорідні ґрунти, рослинність, тваринний світ і інші компоненти природного середовища. Природні зони виражені на суші і в океані, де проявляються менш чітко. Зміна природних зон у горах називається висотною поясністю.
Природні умови кожної з них мають свої відмінності, які залежать від широти місця, співвідношення тепла і вологи, циркулярної атмосфери. Типові в межах зони гідрологічні й теплові умови є вирішальним чинником формування ґрунтів певних типів, рослинності й тваринного світу. Загальні особливості природних умов враховуються в сільськогосподарському виробництві, лісовому господарстві, містобудуванні, під час проєктування інженерно-меліоративних і природоохоронних заходів, планування місць відпочинку.
Європа відрізняється великою складністю і високим ступенем вивченості геологічної будови. Велик розташовані в межах Східноєвропейської (Російської), або Європейської, платформи, що має складчастий фундамент докембрійського віку. На сході, у межах Російської плити, де він глибоко занурений, і в східній частині Балтійського щита, де він виступає на поверхню. На заході (південь Скандинавії, Данія і Велика Британія) широко розвинуті пізньопротерозойські метаморфічні породи. Після консолідації фундаменту протягом останніх 1200–1600 млн років окремі частини платформи тривалий час занурювалися, покриваючись морями і лагунами. На північ від Східноєвропейської платформи, займаючи північний шельф материка (від Землі Франца-Йосипа до Печорської низовини ться докембрійська платформа Баренцевого моря. Схожа на неї платформа (Еріа) утворює край шельфу на північ від Британських островів. Ісландія та о.Ян-Майєн являють собою неоднорідні вулканічні підняття, що виникли у кайнозої над північною частиною Серединно-Атлантичного хребта.
Гірські споруди півдня Європи (Андалузькі гори, Апенніни, Альпи, Карпати, гори Балканського півострова, Криму та ін.) належать до Альпійської геосинклінальної (складчастої) області. У межах Альпійської складчастої області виникли своєрідні западини, що характеризуються близьким до океанічного типом будови земної кори (частково западина південного Каспію, Чорноморська, Тірренська та ін.). Згідно з даними геофізичних досліджень у них сильно скорочений (або повністю відсутній) «гранітний» шар і земна кора в цілому має товщину близько 20-30 км. Приро́дна зо́на, фізико-географічна зона — частина географічного поясу з однорідними кліматичними умовами. Вона є частиною природної країни. На рівнинних територіях зони зберігають широтне або близьке до нього тобто змінюються від екватора до полюсів (широтна зональність) і від океанів углиб континентів (довготна зональність). Мають близькі умови температур і зволоження, що визначають однорідні ґрунти, рослинність, тваринний світ і інші компоненти природного середовища. Природні зони виражені на суші і в океані, де проявляються менш чітко. Зміна природних зон у горах називається висотною поясністю.
Природні умови кожної з них мають свої відмінності, які залежать від широти місця, співвідношення тепла і вологи, циркулярної атмосфери. Типові в межах зони гідрологічні й теплові умови є вирішальним чинником формування ґрунтів певних типів, рослинності й тваринного світу. Загальні особливості природних умов враховуються в сільськогосподарському виробництві, лісовому господарстві, містобудуванні, під час проєктування інженерно-меліоративних і природоохоронних заходів, планування місць відпочинку.
Объяснение: