Эта зона – наиболее густо заселенная и освоенная часть советского Дальнего Востока. Равнинный рельеф, плодородные почвы, теплый климат, сочные луга по долинам рек благоприятны для развития земледелия и животноводства. Территория зоны – важнейший сельскохозяйственный район всего Дальнего Востока. Здесь возделывают яровую пшеницу, овес, рожь, сою, картофель, овощи, бахчевые; в Приханкайско-Уссурийском районе к перечисленным культурам присоединяются рис, сахарная свекла, гаолян, чумиза и перилла.
Замечательно, что две зоны хвойно-широколиственных лесов СССР – Русской равнины и Дальнего Востока – обладают максимальной для умеренного пояса биологической продуктивностью при естественном увлажнении. Биоклиматический потенциал здесь имеет такие же величины – от 1,6 до 2,8 (от 85 до 155 баллов), что и украинская и среднерусская лесостепь. Данное обстоятельство, в сочетании с большими резервами земель для расширения пашни превращает эти зоны в наиболее перспективные регионы по росту посевных площадей.
Грунти.На більшій частині арктичних островів та півночі Канади поширені тундрово-глейові грунти - малопотужні, перезволожені, оглеєні, малородючі. З просуванням на південь вони змінюються підзолистими, серед яких виділяються глейові, а також торфяно-болотні грунти (басейн Маккензі, внутрішні райони Канади). Багаторічна мерзлота погіршує водопроникність цих грунтів і сприяє їх заболочуванню. Південні райони щита займають типові підзолисті грунти, які поступово, східніше Міссісіпі, змінюються дерново-підзолистими, лісовими буроземами, а останні, в свою чергу, змінюються субтропічними жовтоземами та червоноземами.
Зона субтропічних жовтоземів та червоноземів ніде на земній кулі не має такого великого суцільного поширення, як тут. Червоноземи займають переважно підвищені і краще дреновані форми рельєфу. Морські узбережжя та низовинні ділянки зайняті переважно жовтоземами, яких особливо багато на Флоріді.
Південна частина помірного поясу через особливості орографії та клімату характеризується чітко вираженим меридіональним напрямом типів грунтів, які послідовно змінюють одні одного зі сходу на захід. Так, зона чорноземів прерій змінюється в напряму на захід зонами каштанових і бурих пустельно-степових грунтів. Цікаво, що в південних частинах зони грунти мають червонуваті відтінки, що є проявом субтропічних рис у ґрунтоутворенні.
В субтропічному поясі також гається послідовна зміна грунтів зі сходу на захід. Із збільшенням сухості клімату жовтоземи і червоноземи субтропічних лісів переходять у червонувато-чорні грунти субтропічних прерій, а останні - в коричневі і сіро-коричневі грунти сухих та напівпустельних областей Техасу і пустельні сіроземи Мексиканського нагір'я та Каліфорнії.
На Антільських островах переважають червоноземні грунти, які значною мірою латеритизовані.
На схилах Кордільєр чітко помітна вертикальна зональність грунтів.
На півночі цих гір переважають гірські підзолисті та тундрові грунти, а на півдні - коричневі і бурі гірські лісові грунти з плямами гірських лучних грунтів.
Эта зона – наиболее густо заселенная и освоенная часть советского Дальнего Востока. Равнинный рельеф, плодородные почвы, теплый климат, сочные луга по долинам рек благоприятны для развития земледелия и животноводства. Территория зоны – важнейший сельскохозяйственный район всего Дальнего Востока. Здесь возделывают яровую пшеницу, овес, рожь, сою, картофель, овощи, бахчевые; в Приханкайско-Уссурийском районе к перечисленным культурам присоединяются рис, сахарная свекла, гаолян, чумиза и перилла.
Замечательно, что две зоны хвойно-широколиственных лесов СССР – Русской равнины и Дальнего Востока – обладают максимальной для умеренного пояса биологической продуктивностью при естественном увлажнении. Биоклиматический потенциал здесь имеет такие же величины – от 1,6 до 2,8 (от 85 до 155 баллов), что и украинская и среднерусская лесостепь. Данное обстоятельство, в сочетании с большими резервами земель для расширения пашни превращает эти зоны в наиболее перспективные регионы по росту посевных площадей.
Объяснение:
Грунти.На більшій частині арктичних островів та півночі Канади поширені тундрово-глейові грунти - малопотужні, перезволожені, оглеєні, малородючі. З просуванням на південь вони змінюються підзолистими, серед яких виділяються глейові, а також торфяно-болотні грунти (басейн Маккензі, внутрішні райони Канади). Багаторічна мерзлота погіршує водопроникність цих грунтів і сприяє їх заболочуванню. Південні райони щита займають типові підзолисті грунти, які поступово, східніше Міссісіпі, змінюються дерново-підзолистими, лісовими буроземами, а останні, в свою чергу, змінюються субтропічними жовтоземами та червоноземами.
Зона субтропічних жовтоземів та червоноземів ніде на земній кулі не має такого великого суцільного поширення, як тут. Червоноземи займають переважно підвищені і краще дреновані форми рельєфу. Морські узбережжя та низовинні ділянки зайняті переважно жовтоземами, яких особливо багато на Флоріді.
Південна частина помірного поясу через особливості орографії та клімату характеризується чітко вираженим меридіональним напрямом типів грунтів, які послідовно змінюють одні одного зі сходу на захід. Так, зона чорноземів прерій змінюється в напряму на захід зонами каштанових і бурих пустельно-степових грунтів. Цікаво, що в південних частинах зони грунти мають червонуваті відтінки, що є проявом субтропічних рис у ґрунтоутворенні.
В субтропічному поясі також гається послідовна зміна грунтів зі сходу на захід. Із збільшенням сухості клімату жовтоземи і червоноземи субтропічних лісів переходять у червонувато-чорні грунти субтропічних прерій, а останні - в коричневі і сіро-коричневі грунти сухих та напівпустельних областей Техасу і пустельні сіроземи Мексиканського нагір'я та Каліфорнії.
На Антільських островах переважають червоноземні грунти, які значною мірою латеритизовані.
На схилах Кордільєр чітко помітна вертикальна зональність грунтів.
На півночі цих гір переважають гірські підзолисті та тундрові грунти, а на півдні - коричневі і бурі гірські лісові грунти з плямами гірських лучних грунтів.