Сопоставив карты «Строение земной коры» и «физическая карта мира» подчеркнуть формы рельефа, образованные на платформах красным карандашом, а в складчатых поясах синим. Среднесибирьское плоскогорье, Анды, бразильское плоскогорье, альпы, амазонская низменность, гимолаи, восточно-европейская равнина, великие равнины, кордирьеры.
Объяснение:
В континентальной земной коре выделяют 3 слоя. Верхний — осадочный, в котором преобладают осадочные породы. Гранитный слой состоит преимущественно из гранита и метаморфических горных пород. Базальтовый слой — из более плотных пород, плотность которых сравнима с базальтами.
Континентальный и океанический типы земной коры 3.png
Океаническая земная кора состоит из 2 слоёв. Верхний слой — осадочный, нижний слой — базальтовый. Гранитный слой в океанической земной коре отсутствует.
Мощность континентальной коры под равнинами составляет 30 – 50 км, под горами — до 75 км. Мощность океанической коры — от 5 до 10 км.
Кора существует и на некоторых других планетах Солнечной системы, но только у Земли она подразделяется на 2 типа: континентальную и океаническую. На других планетах в большинстве случаев она состоит из базальтов.
Поверхность Мохоровичича
Учёный-геофизик Андрия Мохоровичич, изучая данные о сильном землетрясении 1909 года около города Загреб на Балканском полуострове, обратил внимание на то, что на глубине около 30 км скорость сейсмических волн, распространившихся от землетрясения, резко увеличилась. Андрия предположил, что существует некая граница раздела земной коры и мантии. На ней происходит увеличение скоростей сейсмических волн из-за увеличения плотности вещества.
Эту границу принято называть «поверхность Мохоровичича» («Мохо» или поверхность «М»).
Поверхность Мохоровичича 2.png
Мохоровичич.gif
Андрия Мохоровичич ( 1857 – 1936 ) — хорватский геофизик и сейсмолог. Андрия Мохоровичич родился 23 января 1857 года в городе Истрия (Хорватия). Долгое время преподавал метеорологию в Навигационном училище в Бакре и Загребе. С 1910 года был директором Государственного управления метеорологической службы и обсерватории в Загребе. В 1909 году открыл границу, разделяющую земную кору и мантию, эту поверхность позже назовут в его честь. Андрия также известен тем, что разработал методику регистрации землетрясений и сконструировал ряд геофизических приборов.
Іван Франко в своїх працях приділив багато уваги творчості найвидатнішого українського драматурга — класика Івана Карповича Тобілевича (Карпенка-Карого). Франко розцінював Карпенка-Карого як великого майстра. Про це свідчать численні рецензії і статті. Перші слова Івана Франка про творчість Карпенка-Карого читаємо в його театральних рецензіях для польського щоденника «Кур'єр львовскі», до складу редакції якого Франко належав. До Львова заїздила мандрівна театральна трупа, так званий театр «Руської Бесіди», де вони давали низку вистав. Найдавніші рецензії Франка маємо з 1889 р. Тоді трупа давала вистави в невеличкій залі товариства «Фрозінн» (на цьому місці стоїть тепер готель Інтурист). 7 листопада грали «Хто винен?». Свою рецензію про виставу Франко почав словами: «На вчорашній, першій виставі українського театру “Бесіди”, яка відбулась в залі товариства “Фрозінн”, було доволі мало публіки, хоч як самий вибір п'єси, так і гра артистів з кожного погляду заслуговувала на виняткову увагу. Ставили вперше у Львові “Хто винен?”, драму з народного українського життя Карпенка-Карого. Незалежно від доволі слабої драматичної будови, ця п'єса має в собі стільки краси і сили, що, не зважаючи на значні викреслення, пороблені львівською поліцією, яка виявилась надто дбайливою за стан нервів глядачів, вона може до глибини зворушити кожного, хто тільки має охоту й нахил добачувати в людському житті (тим самим і в його відтворенні на сцені) щось більше ніж звичайний калейдоскоп дотепних ситуацій, усяких нісенітниць і наскрізь тваринних життьових функцій. Автор цієї драми, подібно як і ціла драматична й літературна школа російська, виходить із заложення, що життя простого народу, так само (а може й ще більше), ніж життя упривілейованих верств, багате на глибоко драматичні ситуації та колізії, що й під солом'яною сільською стріхою людські серця б'ються з такою самою силою, людські пристрасті киплять і поборюють себе з такою самою нагальністю, а почуття обов'язку бореться з голосом серця з таким самим завзяттям, як і з людей з іншого середовища. Один з цих життьових проявів задував він відтворити в своїй драмі “Хто винен?”».
Подавши зміст драми, Франко дав такий висновок: «Чи справді тут місце на таке запитання, не знаємо. Властивої, свідомої вини не бачимо ні в однієї з дійових осіб. Натомість ця драма показує нам з якоюсь майже дошкульною пластичністю душну й темну атмосферу сучасного українського села, де безліч сил складається на те, щоб підкопати в людях те, що в них чисте і здорове, а ніщо не розбуджує ні не підтримує в них почуття обов'язку і громадянської свідомості. Можливо, що саме в цій моральній атмосфері хотів автор дошукуватись головного джерела вини і трагічного конфлікту осіб, що виступають в його драмі». Кінець рецензії присвячений заміткам про гру артистів.