Население Центрально-Черноземного района составляет 7,9 млн. чел., или 5,3 % численности населения Российской Федерации. В городах проживает 61,6 % населения, в сельской местности – 38,4 %. По плотности населения (47,0 чел. на км2) регион занимает одно из ведущих мест в России. В связи с интенсивным развитием железорудно-металлургического комплекса в регионе, а также с тем, что в течение долгого времени район поставлял трудовые резервы в другие регионы страны, в Центрально-Черноземном районе была нарушена половозрастная структура, что повлекло за собой снижение рождаемости и увеличение показателя смертности населения. В результате в районе, одном из первых в России, началась естественная убыль населения. Сложная демографическая ситуация наиболее остро сказалась на трудовых ресурсах, занятых в сельскохозяйственном производстве, так как в течение почти двух десятилетий происходил интенсивный отток населения в основном из сельской местности. В последние годы ситуация несколько улучшились за счет небольшого увеличения рождаемости в 1985-1987 гг. и за счет иммигрантов из районов межнациональных конфликтов и русскоязычного населения из стран ближнего зарубежья (коэффициент миграционного прироста в регионе – самый высокий в стране), но продолжает в целом оставаться критичной. Численность трудовых ресурсов имеет тенденцию к снижению и район из разряда трудоизбыточных, возможно, перейдет к разряду трудодефицитных. Сельское хозяйство Центрально-Чернозёмный район относится к основным сельскохозяйственным районам страны. Удельный вес аграрного сектора в районе в валовом общественном продукте составляет почти 25%. Плодородные почвы, обеспеченное на значительной части района увлажнение, теплый длительный период создают возможности для получения здесь высоких урожаев сельскохозяйственных культур. По средней многолетней урожайности зерновых культур район несколько уступает Северному Кавказу, а по валовой продукции на 100 га сельскохозяйственных земель занимает 1-е место в Российской Федерации. Посевная площадь района составляет около 11 млн. га, в том числе зерновыми культурами занято более половины площади, техническими— примерно 5% и кормовыми культурами — свыше 1/4 посевной площади. Главные производственные культуры —озимая пшеница и рожь.На выращивании ее специализируются многие хозяйства района, особенно в Курской, липецкой, Белгородской и Воронежской областях. Центрально-Чернозёмный район даёт около 1/2 валового отечественного сбора сахарной свеклы. В целом ЦЧЭР занимает первое место в России по размерам посевных площадей, сахаристости и объемах заготовок сахарной свеклы. Сахарная свекла используется в России для производства сахара, ботва и отходы ее переработки— ценный корм для скота. Вторая по значению техническая культура Чернозёмного центра —подсолнечник, но ареал его распространения в районе более узкий, чем сахарной свеклы.Во всех областях получило развитие овощеводство и садоводство. Район обладает большими потенциальными возможностями увеличения производства продукции растениеводства за счет внедрения научно обоснованных севооборотов, увеличения доли районированных сортов семян, лучшего использования возможностей агрохимии, проведения мероприятий по сохранению и увеличению, естественного плодородия земель. Основные регионы производства: Северо-Кавказский, Центрально-Чернозёмный и Поволжский экономические районы, выращивается также на Урале и в Сибири. Овес — влаголюбивая, но не требовательная к почвам культура; выращивается он в лесной зоне: в Волго-Вятском экономическом районе, на Урале, в Западной и Восточной Сибири. Гречиха предъявляет повышенные требования к условиям увлажнения, плохо переносит повышенную температуру воздуха. Основные районы се производства— ЦЧЭР, Поволжье, Урал. Рис выращивается в России на Северном Кавказе, в низовьях Волги и в Приморском крае (Дальний Восток) на орошаемых землях.
Антарктичний клімат — клімат Антарктиди й прилеглих до неї океанічних районів Антарктики. За надзвичайно суворий клімат Антарктиду називають "материком вічних холодів". Цьому сприяє не тільки розташування материка за полярним колом, але вплив кліматотвірних чинників.
Надходження сонячної енергії, яка нагріває земну поверхню, відбувається тільки влітку, коли встановлюється полярний день. Проте підстилаюча поверхня Антарктиди не нагрівається. Це зумовлено тим, що майже 90% сонячної енергії крижана білосніжна поверхня материка відбиває назад у космічний простір. Узимку, коли настає полярна ніч, сонячна енергія взагалі майже не надходить, середня температура тоді сягає -60°C.
Середньомісячні температури в глибині континенту від -20°C до -70°C; найвища у прибережній зоні -11,6°C (станція Оаза). На російській станції "Восток" було зафіксовано найнижчу температуру в світі -89,2°С. Температура -40° можлива протягом усього року.
Постійне холодне важке повітря спричиняє над Антарктидою область високого атмосферного тиску із низхідними потоками. З льодового купола в центрі материка маси холодного важкого повітря стікають до країв, утворюючи дуже сильні стокові вітри. Антарктичні повітряні маси, що формуються там, вирізняються не тільки низькими температурами, а й дивовижною прозорістю та сухістю. Прозоре повітря і відсутність хмарності сприяють подальшому охолодженню поверхні, оскільки не затримують тепло.
Незначні опади – у середньому 200 мм на рік (це приблизно так, як у пустелі Сахара) – Антарктида отримує у твердому стані. Річні суми опадів у прибережній смузі досягають 500-600 мм, а у внутрішніх частинах материка 100-150 мм.
На материку виділяють два кліматичних пояси: антарктичний і субантарктичний.
Антарктичний кліматичний пояс. Враховуючи поступову зміну кількісних показників кліматичних умов від центра материка до його окраїн, в антарктичному поясі можна виділити такі кліматичні області: в центрі материка, на висоті понад 2800 м область Центрального (високогірного) антарктичного плато, а навколо неї послідовно - область антарктичного схилу та область антарктичного узбережжя.
Кожна із зазначених кліматичних областей має свій комплекс кліматичних показників.
Так, для області центрального (високогірного) антарктичного плато характерні інтенсивні інверсії, під час яких мінімальні температури досягають -88°С. Середні місячні температури взимку в деяких районах області становлять від -50 °С до -75 °С. Влітку середні місячні температури також від'ємні, причому часто нижчі від -40 °С.
Середня річна кількість атмосферних опадів у кліматичній області високогірного антарктичного плато становить від 35 до 90 мм. Це зумовлено значними висотами, малими запасами вологи в повітрі при низьких температурах і рідкими циклонами на материку. Всі ці причини сприяють також слабким вітрам.
Над центральними районами Антарктиди, у вільній атмосфері бувають температури до -90°С. На висоти 1500-2000 м у центральні райони Антарктиди зрідка потрапляє морське повітря, що супроводжується атмосферними опадами.
У кліматичній області антарктичного схилу переважають великі стокові вітри з хуртовинами, що зумовлюється охолодженням атмосфери над льодовиковим покривом
Надходження сонячної енергії, яка нагріває земну поверхню, відбувається тільки влітку, коли встановлюється полярний день. Проте підстилаюча поверхня Антарктиди не нагрівається. Це зумовлено тим, що майже 90% сонячної енергії крижана білосніжна поверхня материка відбиває назад у космічний простір. Узимку, коли настає полярна ніч, сонячна енергія взагалі майже не надходить, середня температура тоді сягає -60°C.
Середньомісячні температури в глибині континенту від -20°C до -70°C; найвища у прибережній зоні -11,6°C (станція Оаза). На російській станції "Восток" було зафіксовано найнижчу температуру в світі -89,2°С. Температура -40° можлива протягом усього року.
Постійне холодне важке повітря спричиняє над Антарктидою область високого атмосферного тиску із низхідними потоками. З льодового купола в центрі материка маси холодного важкого повітря стікають до країв, утворюючи дуже сильні стокові вітри. Антарктичні повітряні маси, що формуються там, вирізняються не тільки низькими температурами, а й дивовижною прозорістю та сухістю. Прозоре повітря і відсутність хмарності сприяють подальшому охолодженню поверхні, оскільки не затримують тепло.
Незначні опади – у середньому 200 мм на рік (це приблизно так, як у пустелі Сахара) – Антарктида отримує у твердому стані. Річні суми опадів у прибережній смузі досягають 500-600 мм, а у внутрішніх частинах материка 100-150 мм.
На материку виділяють два кліматичних пояси: антарктичний і субантарктичний.
Антарктичний кліматичний пояс. Враховуючи поступову зміну кількісних показників кліматичних умов від центра материка до його окраїн, в антарктичному поясі можна виділити такі кліматичні області: в центрі материка, на висоті понад 2800 м область Центрального (високогірного) антарктичного плато, а навколо неї послідовно - область антарктичного схилу та область антарктичного узбережжя.
Кожна із зазначених кліматичних областей має свій комплекс кліматичних показників.
Так, для області центрального (високогірного) антарктичного плато характерні інтенсивні інверсії, під час яких мінімальні температури досягають -88°С. Середні місячні температури взимку в деяких районах області становлять від -50 °С до -75 °С. Влітку середні місячні температури також від'ємні, причому часто нижчі від -40 °С.
Середня річна кількість атмосферних опадів у кліматичній області високогірного антарктичного плато становить від 35 до 90 мм. Це зумовлено значними висотами, малими запасами вологи в повітрі при низьких температурах і рідкими циклонами на материку. Всі ці причини сприяють також слабким вітрам.
Над центральними районами Антарктиди, у вільній атмосфері бувають температури до -90°С. На висоти 1500-2000 м у центральні райони Антарктиди зрідка потрапляє морське повітря, що супроводжується атмосферними опадами.
У кліматичній області антарктичного схилу переважають великі стокові вітри з хуртовинами, що зумовлюється охолодженням атмосфери над льодовиковим покривом