Установить соответствие. Определить явления и
процессы для какого ПК они характерны?:
1.Плавни.
А)Русская равнина
2.Вулканы.
Б) Кавказ
3.Термокарстовые котловины. В) Урал
4.Урманы.
Г) Западная Сибирь
5. Полесья
Д) Восточная Сибирь
6.Траппы
E) горы Южной Сибири
7) Горы-лакколиты
Ж) Дальний Восток
8) Сарма
9) Температурная инверсия.
10) Цунами
11)Баргузин
12)Бора
13)Гейзеры
14)Колки
15) булгуняхи
Залежно від структури економіки у деяких країнах щільність населення визначається передусім сільським населенням, в інших - міським. Найчастіше на ґрунті чималих ресурсів згодом розвивається обробна промисловість, і щільність населення стає наслідком дії обох факторів. :За впливом факторів розселення Україні ділиться на три регіони, які майже збігаються з економічними районами. Основи економічного районування України створювалися досить давно - спочатку це було фізико-географічне районування.
З кінця XVI й до половини XVII ст. з'явилося ціле гроно польських землеописів, які розглядали й українські території. Оскільки частина українських земель входила також до Московії, а потім Росії, то й тамтешні вчені звернули свою увагу на опис наших країв.
Серед засновників районування був І. Кирилов (1689–1737), укладач першого атласу Росії. У праці «Квітучий стан Всеросійської держави» він дав географічний опис на підставі поділу 12 губерній. В. Татищев (1686–1750) запропонував проект нового поділу на губернії й провінції з урахуванням історичних, економічних та національних ознак. М. Ломоносов (1711–1765) запровадив у Росії термін «економічна географія». :Економічні райони, на його думку, повинні були виокремлюватися не за адміністративними характеристиками, а за особливостями народного господарства та зв'язку з природним середовищем.
У 20-ті роки ХХ ст.. в Радянській Росії економічне районування досліджувалося у зв'язку з планом «ГОЕЛРО». Формування й розвиток економічний районів стали тоді результатом територіального поділу праці.
Економічний принцип полягав у тому, що у вигляді району виокремлювалася своєрідна, по змозі економічно завершена територія, яка, завдяки сполученню природних особливостей, культурної спадщини та населення з його навичками виробничої діяльності, являла собою ланку в загальному ланцюгу народного господарства країни. Отже, економічний район розглядається як спеціалізована територія країни з певним комплексом допоміжних та обслуговуючих виробництв, та його населення.
Ще за часів роботи над мережею економічних районів було описано два різновиди процесів та явищ: тенденція до членування виробництва, що виявлялася у поділі праці, спеціалізації й концентрації, та тенденція до інтеграції початково порізнених частин. Ускладнення територіальної структури народного господарства вимагало подальшого розвитку теорії економічного районування. М. Колосовський запровадив поняття ТВК. Серед нових властивостей ТВК відзначалася впорядкованість внутрішньої структури, де на рівні підсистем утворювалися тривкі сукупності виробництв — енерговиробничі цикли.
Залежно від структури економіки у деяких країнах щільність населення визначається передусім сільським населенням, в інших — міським. Найчастіше на ґрунті чималих ресурсів згодом розвивається обробна промисловість, і щільність населення стає наслідком дії обох факторів.
Національний склад населення не відіграє вирішальної ролі в економіці, хоча деякі національні аспекти треба враховувати у певних економічних ситуаціях.
До них належать:
ступінь етнічної однорідності у країні,
національні традиції у трудовій діяльності,
рівень національної культури б життя,
темперамент тощо.
За впливом факторів розселення Україна ділиться на три регіони, які майже збігаються з економічними районами. Але після здобуття Україною незалежності, її поділ на 3 економічних райони (Південний, Південно-Західний та Донецько-Придніпровський), які входили до СРСР, став недоцільним через їх великі розміри.
Населення на Землі розміщене вкрай нерівномірно. Так, на 7 % площі суходолу зосереджено до 70 % населення світу. Водночас 15 % площі материків і островів займають «білі плями» – зовсім не заселені території. Для формування уявлення про поширення людей по території існує показник густоти населення та відповідна тематична географічна карта.
Густота (щільність) населення – ступінь заселеності певної території, чисельність постійного населення, що припадає на одиницю площі (зазвичай на 1 км²).
У зв’язку зі зростанням кількості населення на планеті зростає й середній показник густоти населення. Зокрема, у 1890 р. він становив 12 осіб/км², у 1950 р. – 18 осіб/км², у 1992 р. – 40 осіб/км², а в наш час – 48 осіб/км². Утім цей показник значно коливається на різних територіях.
Дуже високим вважають показник густоти населення, що становить понад 200 осіб/км². Він характерний для Бельгії, Нідерландів, Великої Британії, Ізраїлю, Шрі-Ланки, Республіки Корея. Найвищою ж у світі густотою населення серед великих країн вирізняється азіатська держава Бангладеш – 1102,8 особи/км².
Дуже низька густота населення в таких країнах, як Австралія, Канада, Монголія, Лівія, Мавританія, Намібія. Тут вона становить менш як 4 особи/км².
Більша частина населення Землі проживає у північній (90 %) та східній (85 %) півкулях. Проте в межах як окремих материків, країн, так і частин світу існують великі контрасти в густоті населення. Що ж їх спричиняє?
Объяснение: