Машинобудування є провідною галуззю промисловості світу як за вартістю виробленої продукції (понад 1/3), так і за кількістю зайнятих (80 млн. чол.). Машинобудування — один з лідерів НТР (в числі «авангардної трійки» галузей). Воно визначає основні напрямки розвитку НТР і водночас урізноманітнюється під її впливом.
Загальні обсяги виробництва світової машинобудівної продукції щорічно зростають. Особливо динамічно розвивається виробництво електронного устаткування (у т. ч. електронно-обчислювальної техніки), засобів і приладів автоматизації (у т. ч. промислових роботів), гнучких виробничих систем, деяких видів металообробного і хіміко-технологічного устаткування, верстатів (у т. ч. з числовим програмним управлінням), телекомунікаційної, авіакосмічної та атомної техніки, автомобілів, побутових електронних і електротехнічних приладів. Ці та інші галузі машинобудування мають тісний зв’язок з науковими дослідженнями та інженерною справою.
Приблизно 9/10 всієї машинобудівної продукції виробляється в економічно розвинених і постсоціалістичних країнах, 1/10 — у країнах, що розвиваються. Серед перших знаходиться невелика група країн, спроможних виробляти всю номенклатуру машинобудування. Це, насамперед, США, Японія, Німеччина, Росія, які володіють найрозгалуженішою і повною структурою галузі, Великобританія, Франція та Китай, які мають незначні «пропуски» в структурі машинобудування, а також Канада, Італія, Україна — з більш суттєвими «пропусками».
Велика група промислово розвинених країн Європи (насамперед, Нідерланди, Бельгія, Іспанія, Швейцарія, Швеція, Австрія, Польща, Чехія, Білорусь), нових індустріальних країн Азії (Південна Корея, Сінгапур, Індія, Туреччина) та Латинської Америки (Мексика, Бразилія) спеціалізуються на виробництві окремих видів машинобудівної продукції, з якими виходять на світовий ринок.
У більшості країн, що розвиваються, машинобудування лише започатковується (прості виробництва чи складальні підприємства, що використовують готові деталі і вузли з інших країн) або взагалі відсутнє. Розвивається здебільшого металообробка (ремонтні майстерні, виробництво найпростішого інвентарю).
Розміщення машинобудування залежить від багатьох чинників. Так, підприємства важкого машинобудування, на яких виробляється технологічне устаткування для різних галузей промисловості, тяжіють до районів чорної металургії (Північний Схід США, Рур у Німеччині, Донбас в Україні, Урал у Росії, Верхня Сілезія в Польщі, Північ у Китаї і т. д.). Приладобудування, виробництво точних машин розміщуються в районах концентрації трудових ресурсів, а радіоелектроніка, авіакосмічна промисловість, інші наукомісткі галузі тяжіють, крім цього, до науково-дослідницьких центрів, якими є, здебільшого, найбільші міста й агломерації. Натомість масове виробництво простих деталей чи вузлів часто створюється в районах і країнах з великою кількістю дешевої робочої сили (наприклад, у країнах Південно-Східної Азії, Латинської Америки). У розміщенні підприємств, що виробляють побутові прилади і машини, велику роль відіграє споживчий чинник, наявність купівельного попиту (а тому поряд з найбільшими економічно розвиненими країнами у світові лідери за цією продукцією вийшов Китай).
Найпотужнішою галуззю машинобудування за вартістю продукції та її обігом є автомобілебудування. Щорічне світове виробництво автомобілів в останній час становить 47–50 млн. шт., у т. ч. 3/4 легкових. Склалося три основні райони їх виробництва: США, Японія і Західна Європа. США і Японія, які можуть виробляти по 10–12 млн. автомобілів щорічно, поперемінно «захоплюють» світове лідерство; у Західній Європі (разом понад 15 млн. шт.) провідні позиції займають Німеччина (понад 5 млн.), Франція (3,5 млн.), Іспанія та Італія.
Розміщення великих автозаводів переважно «кущове»: у центрі знаходиться головний завод, навколо нього більш спеціалізовані підприємства — постачальники деталей, вузлів, а також спеціальних гумових, скляних, пластмасових виробів, фарбників. Такі «кущі» підприємств існують навколо Детройта (США), Вольфсбурга (Німеччина), Тойоди (Японія), Нижнього Новгорода (Росія).
Завдяки потужним автомобільним транснаціональним корпораціям (ТНК), насамперед японським, американським, німецьким, автомобілебудування розосередилося по всіх регіонах світу — у багатьох нових країнах, у т. ч. з числа тих, що розвиваються, з’явилися підприємства-суміжники, зв’язані між собою численними коопераційними поставками. До числа провідних виробників автомобілів увійшли таким чином Іспанія, Канада, Бразилія, а в Південній Кореї виникли свої ТНК, що розпочали «наступ» на ринки різних країн. Натомість різко скоротилося виробництво автомобілів у постсоціалістичних країнах (у т. ч. в Росії, що є лідером серед них). Їх автомобільна промисловість стала об’єктом конкурентного впливу різних ТНК.
Відповідь:
Машинобудування є провідною галуззю промисловості світу як за вартістю виробленої продукції (понад 1/3), так і за кількістю зайнятих (80 млн. чол.). Машинобудування — один з лідерів НТР (в числі «авангардної трійки» галузей). Воно визначає основні напрямки розвитку НТР і водночас урізноманітнюється під її впливом.
Загальні обсяги виробництва світової машинобудівної продукції щорічно зростають. Особливо динамічно розвивається виробництво електронного устаткування (у т. ч. електронно-обчислювальної техніки), засобів і приладів автоматизації (у т. ч. промислових роботів), гнучких виробничих систем, деяких видів металообробного і хіміко-технологічного устаткування, верстатів (у т. ч. з числовим програмним управлінням), телекомунікаційної, авіакосмічної та атомної техніки, автомобілів, побутових електронних і електротехнічних приладів. Ці та інші галузі машинобудування мають тісний зв’язок з науковими дослідженнями та інженерною справою.
Приблизно 9/10 всієї машинобудівної продукції виробляється в економічно розвинених і постсоціалістичних країнах, 1/10 — у країнах, що розвиваються. Серед перших знаходиться невелика група країн, спроможних виробляти всю номенклатуру машинобудування. Це, насамперед, США, Японія, Німеччина, Росія, які володіють найрозгалуженішою і повною структурою галузі, Великобританія, Франція та Китай, які мають незначні «пропуски» в структурі машинобудування, а також Канада, Італія, Україна — з більш суттєвими «пропусками».
Велика група промислово розвинених країн Європи (насамперед, Нідерланди, Бельгія, Іспанія, Швейцарія, Швеція, Австрія, Польща, Чехія, Білорусь), нових індустріальних країн Азії (Південна Корея, Сінгапур, Індія, Туреччина) та Латинської Америки (Мексика, Бразилія) спеціалізуються на виробництві окремих видів машинобудівної продукції, з якими виходять на світовий ринок.
У більшості країн, що розвиваються, машинобудування лише започатковується (прості виробництва чи складальні підприємства, що використовують готові деталі і вузли з інших країн) або взагалі відсутнє. Розвивається здебільшого металообробка (ремонтні майстерні, виробництво найпростішого інвентарю).
Розміщення машинобудування залежить від багатьох чинників. Так, підприємства важкого машинобудування, на яких виробляється технологічне устаткування для різних галузей промисловості, тяжіють до районів чорної металургії (Північний Схід США, Рур у Німеччині, Донбас в Україні, Урал у Росії, Верхня Сілезія в Польщі, Північ у Китаї і т. д.). Приладобудування, виробництво точних машин розміщуються в районах концентрації трудових ресурсів, а радіоелектроніка, авіакосмічна промисловість, інші наукомісткі галузі тяжіють, крім цього, до науково-дослідницьких центрів, якими є, здебільшого, найбільші міста й агломерації. Натомість масове виробництво простих деталей чи вузлів часто створюється в районах і країнах з великою кількістю дешевої робочої сили (наприклад, у країнах Південно-Східної Азії, Латинської Америки). У розміщенні підприємств, що виробляють побутові прилади і машини, велику роль відіграє споживчий чинник, наявність купівельного попиту (а тому поряд з найбільшими економічно розвиненими країнами у світові лідери за цією продукцією вийшов Китай).
Найпотужнішою галуззю машинобудування за вартістю продукції та її обігом є автомобілебудування. Щорічне світове виробництво автомобілів в останній час становить 47–50 млн. шт., у т. ч. 3/4 легкових. Склалося три основні райони їх виробництва: США, Японія і Західна Європа. США і Японія, які можуть виробляти по 10–12 млн. автомобілів щорічно, поперемінно «захоплюють» світове лідерство; у Західній Європі (разом понад 15 млн. шт.) провідні позиції займають Німеччина (понад 5 млн.), Франція (3,5 млн.), Іспанія та Італія.
Розміщення великих автозаводів переважно «кущове»: у центрі знаходиться головний завод, навколо нього більш спеціалізовані підприємства — постачальники деталей, вузлів, а також спеціальних гумових, скляних, пластмасових виробів, фарбників. Такі «кущі» підприємств існують навколо Детройта (США), Вольфсбурга (Німеччина), Тойоди (Японія), Нижнього Новгорода (Росія).
Завдяки потужним автомобільним транснаціональним корпораціям (ТНК), насамперед японським, американським, німецьким, автомобілебудування розосередилося по всіх регіонах світу — у багатьох нових країнах, у т. ч. з числа тих, що розвиваються, з’явилися підприємства-суміжники, зв’язані між собою численними коопераційними поставками. До числа провідних виробників автомобілів увійшли таким чином Іспанія, Канада, Бразилія, а в Південній Кореї виникли свої ТНК, що розпочали «наступ» на ринки різних країн. Натомість різко скоротилося виробництво автомобілів у постсоціалістичних країнах (у т. ч. в Росії, що є лідером серед них). Їх автомобільна промисловість стала об’єктом конкурентного впливу різних ТНК.
Пояснення: