забезпечення людства природними ресурсами - чи не найактуальніша проблема сьогодення. Чи може цю проблему вирішити Світовий океан, що займає 71%площі Землі? Опишіть вивчені природні ресурси Світового океану та вкажіть, які з них будуть використовуватися людством у майбутньому.
Объяснение:
Переважна частина Австралії має тропічний, континентальний, сухий, або вкрай сухий клімат, на сході (поза бар'єром гір) — вологий; північна частина — у зоні екваторіального клімату (на краях Північної території та в північній частині півострова Кейп-Йорк — мусонний різновид); на південно-західному і південно-східному узбережжях, а також на Тасманії — субтропічний морський клімат.
Сумарна сонячна радіація постійно висока: на півночі і півдні — близько 590 кдж/см² на рік, у внутрішніх районах — 750 кдж/см²; радіаційний баланс на більшій частині території — 250—290 кдж/см², на півночі і північному сході — 335 кдж/см². При невеликих висотах рівнин Австралії це обумовлює постійно високі температури на всьому материку. Австралія майже повністю лежить у межах літніх ізотерм 20, 28, зимових 12, 20 °C. Сезонні коливання температур виявляються в основному у внутрішніх районах тропічного поясу та в субтропіках. Жаркий район із січневими температурами вище 40 °C — на північному заході (Марбл-Бар). Абсолютний максимум температур ігався у Клонкаррі (Квінсленд). Абсолютні мінімуми температур у внутрішніх районах Австралії падають до −4, −6 °C. Морози стійкі тільки в Австралійських Альпах, де відзначені температури до −22 °C.
Положення більшої частини Австралії у континентальному секторі тропічного поясу обумовлює сухість клімату, що загострюється розтягнутістю материка з заходу на схід, слабкою розчленованістю берегів, бар'єром Великого Вододільного хребта на шляхах вологих вітрів з океанів. 38 % площі Австралії отримує менше 250 мм опадів на рік. Найнижчі опади в районі озера Ейр (100 мм) і на рівнині Налларбор (50 мм). Періодично виникають посухи, однак тривалих посух не буває, тому що рівнинність материка і невелика довжина з півночі на південь сприяють проникненню всередину вологих вітрів як з півночі, так і з півдня. Посухи спричинюють дуже часті пожежі, боротьба з якими є для австралійців цілком рутинною справою. Влітку (грудень — лютий) над сильно нагрітою Австралією встановлюється Австралійський мінімум тиску, у який із північного заходу і півночі втягується вологий екваторіальний мусон, що приносить опади на узбережжя (понад 1500 мм на рік при 6-7 вологих місяцях). На південь від 22° південної широти вони скорочуються до 300 мм на рік з 4-5 дощовими місяцями, на західному узбережжі — до 250 мм.
На півдні материка проходить ряд антициклонів, що обумовлюють літню сухість південно-західної частини Австралії, рівнини Налларбор і Вікторіанських гір. На рівнинах Муррею і Дарлінга літні посухи пом'якшуються конвективними опадами. На сході вітри з Тихого океану несуть прогріте над теплим Східно-Австралійським плином вологе повітря. Його підняття по схилах гір обумовлює орографічні опади, особливо рясні між 16 і 19° південної широти. У Кернсі випадає найбільша кількість опадів в Австралії — 2243 мм. Літній максимум опадів простежується на півночі від лінії Сідней — мис Північно-Західний. Взимку (червень — серпень) спадні струми висотних антициклонів досягають охолодженої поверхні материка; над Центральною Австралією чітко виражений Австралійський максимум тиску. Вітри, що рухаються від нього, несуть сухе континентальне тропічне повітря на півночі і північному заході, з чим пов'язаний сухий сезон на материку на північ від 15° південної широти.
Над Південною Австралією випадають циклонічні дощі на лінії полярного фронту між помірними і тропічними повітряними масами (у Перті за червень — серпень випадає 494 мм опадів — 55 % річних). На східному узбережжі на південь від Сіднея дощі розподілені рівномірно протягом року, підсилюючись восени з активізацією циклонічної діяльності на полярному фронті.
В геологическом строении Африка характеризуется единством геологического строения и относительным однообразием рельефа. Африка – довольно приподнятый материк, по средней высоте (750м) уступает только Антарктиде и Евразии. Это связано с тем, что в кайнозое весь материк испытал поднятие особенно активные по краям; 70% площади материка приходится на высокие ступенчатые равнины, плато и плоскогорья; 20% - на горные области и лишь 10% занято низменностями, которые занимают прибрежные части. Северная Африка имеет высоты в основном более 200м, а южная и восточная – выше 500 - 1000м. Поэтому по особенностям рельефа Африку принято делить на «низкую» - Северную и Западную и «высокую» - Восточную и Южную.
В основании материка лежит древний осколок Гондваны – древняя докембрийская Африкано-Аравийская платформа, которая включает также остров Мадагаскар с Сейшельскими островами. Фундамент этой Африкано-Аравийской платформы сложен докембрийскими кристаллическими и метаморфическими породами, которые выступают на дневную поверхность во многих районах Африки. В геологии такое положение называют щитом (щит – это выходы на поверхность платформы кристаллического фундамента не перекрытую осадочным чехлом) . В составе фундамента известны породы всех возрастных подразделений докембрий – от нижнего архея (более 3 млрд. лет) до верхов протерозоя.
На северо-западе к докембрийскому основанию платформы примыкает наиболее молодая геосинклинальная область материка – Атласиды. Она относится к зоне мезозойско-третичных горных сооружений, включающий также Южную Европу, Западную и Южную Азию. В строении Атласид принимают участие сооружения каледонского, герцинского, мезозойского и альпийского возраста. Наиболее древними являются южные цепи гор, которые представляют собой окраину платформы, испытавшую поднятие и омоложение рельефа в связи с альпийским циклом. Северные хребты Атласа сформировались в конце альпийского цикла. В конце третичного периода было общее поднятие всей горной системы и произошло отделение её от горных сооружений южной части Пиренейского полуострова. В рельефе горная система Атласа состоит из трёх продольных хребтов протягивающихся с юго-запада на северо-восток более чем на 1000 км при ширине 150 км. Северная часть Атласа, та, которая ближе всего расположена к Атлантическому океану носит название – Телль-Атлас. Это место знаменито тем, что содержит очень большое количество известняка и из-за этого оно занимает первое место в Африке по добыче этой породы. В рельефе это место имеет вид известнякового позвоночника носящее общее название – Дорсаль (от французского «позвоночник») . Телль-Атлас к югу от города Алжира круто обрываются, где переходят в очень узкую предгорную долину – Чапаналь. Ширина этой долины достаточно узка и составляет 5-6 км. Затем эта долина резко переходит в древний горный массив Кабилия. В рельефе этот массив представляет собой древний кратер потухшего вулкана Кабилан. Это очень живописное место! Живописен он тем что кратер достаточно широк до 15 км в диаметре в котором располагается озеро. Это озеро всегда имеет цветную воду, причём в разное время года цвета разные. В холодный период – красный, а в тёплый период – синий. Затем этот горный массив переходит в пологоступенчатую равнину, которая потом переходит в шоты. Шоты – это обширные солончаковые впадины. Западня часть Атласа – это уже собственно Атлас. Это место носит название Высокий Атлас. Здесь располагается высшая точка всего Атласа – гора Тубкаль (4150м) . Эта гора является действующим вулканом.