Магеллан фернан. португальский мореплаватель, экспедиция которого совершила первое кругосветное плавание; первооткрыватель части атлантического побережья южной америки, прохода из атлантики в тихий океан, впервые им пересеченный. дал название тихому океану. магеллан доказал наличие единого мирового океана и представил практическое свидетельство шарообразности земли.картинка 25 из презентации «тихий океан» к урокам на тему «океаны» размеры: 186 х 207 пикселей, формат: png. чтобы бесплатно скачать картинку для урока , щёлкните по изображению правой кнопкой мышки и нажмите «сохранить изображение ». для показа картинок на уроке вы также можете скачать всю презентацию «тихий океан.ppt» с картинками в zip-архиве бесплатно. размер архива - 1079 кб.
Основна мета організації — координація та уніфікація нафтової політики країн-членів організації з тим, щоб забезпечити справедливі і стабільні ціни на нафту на світовому ринку, ефективні економічно обґрунтовані і регулярні поставки нафти країнам-споживачам, а також забезпечити інвесторам, які вклали свій капітал в розвиток нафтовидобувної галузі, справедливу прибутковість вкладень.
Здатність ОПЕК контролювати ціни на нафту дещо знизилася у зв'язку з відкриттям та розвитком великих запасів нафти на Алясці, в Північному морі, Канаді, Мексиканській затоці, Росії та модернізації ринків. Станом на листопад 2010 року, на членів ОПЕК припадає 79 % світових запасів нафти і 44 % видобутку, що дає їм значний контроль над світовим ринком[4]. Наступна за величиною група виробників, що входять до ОЕСР і пострадянські держави видобувають лише 23,8 % та 14,8 % відповідно від загального обсягу видобутку нафти у світі[5]. Однак, уже у 2003 році, побоювання, що ОПЕК мало можливостей збільшення видобування, викликало припущення, що їх вплив на ціну нафти почне скорочуватися[6][7].
Штаб-квартира ОПЕК, де проводяться регулярні зустрічі між міністрами нафти її країн-членів, з 1965 року знаходиться у Відні[8].
ОПЕК+
ОПЕК+ — це домовленість, яка охоплює не тільки країни-члени картелю, але й низку інших: Азербайджан, Бахрейн, Бруней, Казахстан, Малайзію, Оман, Південний Судан, Росію та Судан[9].
У 2021 році Міністерський моніторинговий комітет ОПЕК+ (JMMC) схвалив призначення міністра нафтових ресурсів Нігерії спеціальним представником по роботі з країнами Африки[10].
Історія
ОПЕК як постійно діюча міждержавна організація була створена на конференції в Багдаді 10—14 вересня 1960. Спочатку до складу організації ввійшли Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія й Венесуела. До цих п'ятьох країн, що заснували організацію, пізніше приєдналися ще вісім: Катар (1961), Індонезія (1962), Лівія (1962), Об'єднані Арабські Емірати (1967), Алжир (1969), Нігерія (1971), Еквадор (1973—1992), Габон (1976—1994). В 2007 р. до організації приєдналася Ангола і повернувся Еквадор. У 2008 р. Росія заявила про готовність стати постійним ігачем.
Штаб-квартира ОПЕК у Відні
Баланс експорту та імпорту нафти за країнами світу
Штаб-квартира ОПЕК спочатку перебувала в Женеві (Швейцарія), потім 1 вересня 1965 перемістилася у Відень (Австрія).
Мета ОПЕК — координація діяльності й вироблення загальної політики відносно видобутку нафти серед країн — учасників організації, з метою підтримки стабільних цін на нафту, забезпечення стабільних поставок нафти споживачам, одержання віддачі від інвестицій у нафтову галузь.
Міністри енергетики й нафти держав членів ОПЕК двічі в рік проводять зустрічі для оцінки міжнародного ринку нафти й прогнозу його розвитку на майбутнє. На цих зустрічах приймаються рішення про дії, які необхідно почати для стабілізації ринку. Рішення про зміни обсягу видобутку нафти відповідно до зміни попиту на ринку приймаються на конференціях ОПЕК.
Країни члени ОПЕК контролюють близько 2/3 світових запасів нафти. На їхню частку припадає 40% від всесвітнього видобутку або половина світового експорту нафти.
Нафтове ембарго 1973 року
Ембарго на поставки нафти у 1973 почалося після підтримки Сполученими Штатами і Західною Європою Ізраїлю у Війні Судного дня. Саудівська Аравія та Іран очолили тих, хто був обурений західною підтримкою Ізраїлю. Іран припинив поставки нафти до Сполучених Штатів та Західної Європи. Крім того, король Саудівської Аравії Фейсал ібн Абдель Азіз Аль Сауд ввів нафтове ембарго проти Заходу. Внаслідок цього, ціни на нафту в США піднялася з 3 доларів за барель до 12 доларів за барель, розпочалося нормування пального
Основна мета організації — координація та уніфікація нафтової політики країн-членів організації з тим, щоб забезпечити справедливі і стабільні ціни на нафту на світовому ринку, ефективні економічно обґрунтовані і регулярні поставки нафти країнам-споживачам, а також забезпечити інвесторам, які вклали свій капітал в розвиток нафтовидобувної галузі, справедливу прибутковість вкладень.
Здатність ОПЕК контролювати ціни на нафту дещо знизилася у зв'язку з відкриттям та розвитком великих запасів нафти на Алясці, в Північному морі, Канаді, Мексиканській затоці, Росії та модернізації ринків. Станом на листопад 2010 року, на членів ОПЕК припадає 79 % світових запасів нафти і 44 % видобутку, що дає їм значний контроль над світовим ринком[4]. Наступна за величиною група виробників, що входять до ОЕСР і пострадянські держави видобувають лише 23,8 % та 14,8 % відповідно від загального обсягу видобутку нафти у світі[5]. Однак, уже у 2003 році, побоювання, що ОПЕК мало можливостей збільшення видобування, викликало припущення, що їх вплив на ціну нафти почне скорочуватися[6][7].
Штаб-квартира ОПЕК, де проводяться регулярні зустрічі між міністрами нафти її країн-членів, з 1965 року знаходиться у Відні[8].
ОПЕК+
ОПЕК+ — це домовленість, яка охоплює не тільки країни-члени картелю, але й низку інших: Азербайджан, Бахрейн, Бруней, Казахстан, Малайзію, Оман, Південний Судан, Росію та Судан[9].
У 2021 році Міністерський моніторинговий комітет ОПЕК+ (JMMC) схвалив призначення міністра нафтових ресурсів Нігерії спеціальним представником по роботі з країнами Африки[10].
Історія
ОПЕК як постійно діюча міждержавна організація була створена на конференції в Багдаді 10—14 вересня 1960. Спочатку до складу організації ввійшли Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія й Венесуела. До цих п'ятьох країн, що заснували організацію, пізніше приєдналися ще вісім: Катар (1961), Індонезія (1962), Лівія (1962), Об'єднані Арабські Емірати (1967), Алжир (1969), Нігерія (1971), Еквадор (1973—1992), Габон (1976—1994). В 2007 р. до організації приєдналася Ангола і повернувся Еквадор. У 2008 р. Росія заявила про готовність стати постійним ігачем.
Штаб-квартира ОПЕК у Відні
Баланс експорту та імпорту нафти за країнами світу
Штаб-квартира ОПЕК спочатку перебувала в Женеві (Швейцарія), потім 1 вересня 1965 перемістилася у Відень (Австрія).
Мета ОПЕК — координація діяльності й вироблення загальної політики відносно видобутку нафти серед країн — учасників організації, з метою підтримки стабільних цін на нафту, забезпечення стабільних поставок нафти споживачам, одержання віддачі від інвестицій у нафтову галузь.
Міністри енергетики й нафти держав членів ОПЕК двічі в рік проводять зустрічі для оцінки міжнародного ринку нафти й прогнозу його розвитку на майбутнє. На цих зустрічах приймаються рішення про дії, які необхідно почати для стабілізації ринку. Рішення про зміни обсягу видобутку нафти відповідно до зміни попиту на ринку приймаються на конференціях ОПЕК.
Країни члени ОПЕК контролюють близько 2/3 світових запасів нафти. На їхню частку припадає 40% від всесвітнього видобутку або половина світового експорту нафти.
Нафтове ембарго 1973 року
Ембарго на поставки нафти у 1973 почалося після підтримки Сполученими Штатами і Західною Європою Ізраїлю у Війні Судного дня. Саудівська Аравія та Іран очолили тих, хто був обурений західною підтримкою Ізраїлю. Іран припинив поставки нафти до Сполучених Штатів та Західної Європи. Крім того, король Саудівської Аравії Фейсал ібн Абдель Азіз Аль Сауд ввів нафтове ембарго проти Заходу. Внаслідок цього, ціни на нафту в США піднялася з 3 доларів за барель до 12 доларів за барель, розпочалося нормування пального
Объяснение: