Лісостепова зона ться на схід від широколистянолісової зони до західних відрогів Середньоруської височини. Її північна мережа звивиста, але добре ться за суцільним поширенням північнолісостепових ландшафтів, індикаторами яких служать сірі лісові ґрунти, чорноземи опідзолені, сформовані на лесових породах. У північну частину лісостепу по долинах річок, давніх улоговинах стоку проникають мішанолісові ландшафти.
Південна межа лісостепу проходить по лінії таких населених пунктів: на північ від Великої Михайлівки, Ширяєвого, через Першотравневе, на північ від Новоукраїнки, Кіровограда, через Знам'янку, Онуфрієвку, вздовж р. Ворскла на Кобеляки, Нові Санжари, на північ від Краснограда, через Балаклію, вздовж р. Оскіл до території Росії. Вона ться по лінії суцільного поширення чорноземів глибоких середньогумусних, характерних для південнолісостепових ландшафтів. У цих межах знаходяться Вінницька, Черкаська, Полтавська і Харківська області, південна частина Львівської, Волинської. Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської, більша частина Сумської, північ Одеської і Кіровоградської областей.
Це зона інтенсивного сільськогосподарського виробництва, урбанізації на базі промисловості, великих територіально-виробничих комплексів, переважного розвитку літніх видів оздоровчого і пізнавального відпочинку.
Формування і розвиток лісостепових ландшафтів зумовлені оптимальним балансом тепла і вологи, виявляються в тому, що випаровування вологи за вегетаційний період рослин майже дорівнює кількості атмосферних опадів, що випали, практично повсюдно поширені лесові відклади.
Своєрідність природи лісостепової зони — у поєднанні в її межах різних типів ландшафтів, розвинутих в однакових кліматичних умовах: 1) широколистянолісових із сірими і темно-сірими лісовими ґрунтами, що утворилися на її підвищеннях, високих схилах лівих приток Дніпра; 2) власне лісостепових з чорноземами опідзоленими і реградованими, які представлені фрагментарне збереженими широколистяними лісами, що виділяються на тлі сільськогосподарських угідь; 3) лучно-степових з чорноземами типовими (глибокими, лучно-чорноземними ґрунтами, цілком перетвореними в орні угіддя). У річкових долинах поширені лучні й болотні ландшафти, які займають порівняно з попередніми меншу площу.
Лісостеповий тип ландшафту почав формуватися вже в неогені. Це було пов'язано перш за все з посиленням континентальності клімату, що зумовило зміну колишніх тропічних і субтропічних лісів саванами. Пізніше, у зв'язку з похолоданням клімату, савани (тропічний лісостеп) еволюціонували і перетворились у лісостепові ландшафти помірних широт. Сучасна їх структура визначилась в основному історією розвитку території в антропогені. Лісостепові ландшафти значно змінили свій вигляд за історичний час у процесі їх господарського використання.
Первинні ліси і лучні степи збереглися мало. Залісеність зони становить у середньому 12,5 %. Орні землі займають близько 70-80 % площі сільськогосподарських угідь, де переважають посіви озимої пшениці й цукрового буряку. Лісостепові ландшафти сформувались на повсюдно поширених лесових породах, що легко піддаються розмиву дощовими і талими водами. Тому характерною рисою лісових ландшафтів є широкий розвиток балок і ярів, особливо на підвищеннях і крутих берегах
Сырьевая база легкой промышленности России достаточно развита, она обеспечивает значительную часть потребностей предприятий в льноволокне, шерсти, химическом волокне и нитях, пушно-меховом и кожевенном сырье. Основной поставщик натурального сырья для легкой промышленности - сельское хозяйство. Льноводство - традиционная отрасль в России - находится в очень сложном положении. Размещено льноводство крайне неравномерно: свыше 60% заготавливаемого сырья приходится на Центральный район, 25% - на Северо-Западный и Вологодскую область Северного района и только 15% - на все остальные (Волго-вятский, Уральский, Западно-Сибирский и Восточно-Сибирский). Натуральную шерсть дают преимущественно овцы, очень небольшую долю (менее 1,5%) - козы и др. Основные регионы - поставщики сырья: Северо-Кавказский, Поволжский и Восточно-Сибирский. . .Сырье отечественного производства для производства крученых изделий (шпагата, веревки, канатов) - пенька, производимая из стеблей конопли. Коноплеводство развито в Поволжье, на Северном Кавказе и в других районах, посевы сокращаются начиная с 1960-х гг. Джут и сизаль импортируются из Индии, Бангладеш и других стран. Хлопчатник в России не выращивается, поэтому развитая хлопчатобумажная промышленность страны полностью базируется на импортном сырье. Хлопок-сырец поступает преимущественно из среднеазиатских государств (основная часть из Узбекистана, а также из Туркмении, Таджикистана, Кыргызстана), небольшая часть - из Казахстана, Азербайджана, Египта, Сирии, Судана и др. Хлопчатник в России не выращивается, поэтому развитая хлопчатобумажная промышленность страны полностью базируется на импортном сырье. Хлопок-сырец поступает преимущественно из среднеазиатских государств (основная часть из Узбекистана, а также из Туркмении, Таджикистана, Кыргызстана), небольшая часть - из Казахстана, Азербайджана, Египта,
ответ:Лісостепова зона
Лісостепова зона ться на схід від широколистянолісової зони до західних відрогів Середньоруської височини. Її північна мережа звивиста, але добре ться за суцільним поширенням північнолісостепових ландшафтів, індикаторами яких служать сірі лісові ґрунти, чорноземи опідзолені, сформовані на лесових породах. У північну частину лісостепу по долинах річок, давніх улоговинах стоку проникають мішанолісові ландшафти.
Південна межа лісостепу проходить по лінії таких населених пунктів: на північ від Великої Михайлівки, Ширяєвого, через Першотравневе, на північ від Новоукраїнки, Кіровограда, через Знам'янку, Онуфрієвку, вздовж р. Ворскла на Кобеляки, Нові Санжари, на північ від Краснограда, через Балаклію, вздовж р. Оскіл до території Росії. Вона ться по лінії суцільного поширення чорноземів глибоких середньогумусних, характерних для південнолісостепових ландшафтів. У цих межах знаходяться Вінницька, Черкаська, Полтавська і Харківська області, південна частина Львівської, Волинської. Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської, більша частина Сумської, північ Одеської і Кіровоградської областей.
Це зона інтенсивного сільськогосподарського виробництва, урбанізації на базі промисловості, великих територіально-виробничих комплексів, переважного розвитку літніх видів оздоровчого і пізнавального відпочинку.
Формування і розвиток лісостепових ландшафтів зумовлені оптимальним балансом тепла і вологи, виявляються в тому, що випаровування вологи за вегетаційний період рослин майже дорівнює кількості атмосферних опадів, що випали, практично повсюдно поширені лесові відклади.
Своєрідність природи лісостепової зони — у поєднанні в її межах різних типів ландшафтів, розвинутих в однакових кліматичних умовах: 1) широколистянолісових із сірими і темно-сірими лісовими ґрунтами, що утворилися на її підвищеннях, високих схилах лівих приток Дніпра; 2) власне лісостепових з чорноземами опідзоленими і реградованими, які представлені фрагментарне збереженими широколистяними лісами, що виділяються на тлі сільськогосподарських угідь; 3) лучно-степових з чорноземами типовими (глибокими, лучно-чорноземними ґрунтами, цілком перетвореними в орні угіддя). У річкових долинах поширені лучні й болотні ландшафти, які займають порівняно з попередніми меншу площу.
Лісостеповий тип ландшафту почав формуватися вже в неогені. Це було пов'язано перш за все з посиленням континентальності клімату, що зумовило зміну колишніх тропічних і субтропічних лісів саванами. Пізніше, у зв'язку з похолоданням клімату, савани (тропічний лісостеп) еволюціонували і перетворились у лісостепові ландшафти помірних широт. Сучасна їх структура визначилась в основному історією розвитку території в антропогені. Лісостепові ландшафти значно змінили свій вигляд за історичний час у процесі їх господарського використання.
Первинні ліси і лучні степи збереглися мало. Залісеність зони становить у середньому 12,5 %. Орні землі займають близько 70-80 % площі сільськогосподарських угідь, де переважають посіви озимої пшениці й цукрового буряку. Лісостепові ландшафти сформувались на повсюдно поширених лесових породах, що легко піддаються розмиву дощовими і талими водами. Тому характерною рисою лісових ландшафтів є широкий розвиток балок і ярів, особливо на підвищеннях і крутих берегах
Объяснение:так
Основной поставщик натурального сырья для легкой промышленности - сельское хозяйство. Льноводство - традиционная отрасль в России - находится в очень сложном положении. Размещено льноводство крайне неравномерно: свыше 60% заготавливаемого сырья приходится на Центральный район, 25% - на Северо-Западный и Вологодскую область Северного района и только 15% - на все остальные (Волго-вятский, Уральский, Западно-Сибирский и Восточно-Сибирский).
Натуральную шерсть дают преимущественно овцы, очень небольшую долю (менее 1,5%) - козы и др. Основные регионы - поставщики сырья: Северо-Кавказский, Поволжский и Восточно-Сибирский.
. .Сырье отечественного производства для производства крученых изделий (шпагата, веревки, канатов) - пенька, производимая из стеблей конопли. Коноплеводство развито в Поволжье, на Северном Кавказе и в других районах, посевы сокращаются начиная с 1960-х гг. Джут и сизаль импортируются из Индии, Бангладеш и других стран.
Хлопчатник в России не выращивается, поэтому развитая хлопчатобумажная промышленность страны полностью базируется на импортном сырье. Хлопок-сырец поступает преимущественно из среднеазиатских государств (основная часть из Узбекистана, а также из Туркмении, Таджикистана, Кыргызстана), небольшая часть - из Казахстана, Азербайджана, Египта, Сирии, Судана и др.
Хлопчатник в России не выращивается, поэтому развитая хлопчатобумажная промышленность страны полностью базируется на импортном сырье. Хлопок-сырец поступает преимущественно из среднеазиатских государств (основная часть из Узбекистана, а также из Туркмении, Таджикистана, Кыргызстана), небольшая часть - из Казахстана, Азербайджана, Египта,