Природни́чі нау́ки — галузі науки, що вивчають явища навколишнього світу в живій та неживій природі . До природничих наук не належать дослідження людського суспільства , мов і мистецтв , які заведено об'єднувати під назвою гуманітарні науки. Також не належать до природничих наук точні науки: математика й інформатика , хоча методи й результати цих областей досліджень широко використовуються природознавством. На базис природничих наук спираються прикладні науки . Класифікація До природничих наук зараховують : астрономію — науку про Всесвіт , фізику — науку про склад і структуру матерії, а також про основні явища в неживій природі, хімію — науку про будову й перетворення речовин, біологію — науку про живу природу , науки про Землю (або Землезнавство - це термін, для дисциплін із вивчення планети Земля) — географію , геофізику й геологію, медицину — науку про людське тіло та його хвороби . Це лише основні природничі науки. Насправді сучасне природознавство є розгалужений комплекс, що включає сотні наукових дисциплін. Одна тільки фізика об'єднує ціле сімейство наук (механіка, термодинаміка, оптика, електродинаміка і т. д.). У міру зростання об'єму наукового знання окремі розділи наук набули статусу наукових дисциплін зі своїм понятійним апаратом, специфічними методами дослідження, що робить їх важко доступними для фахівців, що займаються іншими розділами. Подібна диференціація у природничих науках є природним і неминучим наслідком розвитком спеціалізацій, які дедалі звужуються у ході наукових відкриттів і нових досягнень. У той же час природним чином у розвитку науки відбуваються зустрічні процеси, складаються і оформляються природничо-наукові дисципліни, так би мовити, «на стиках» наук: хімічна фізика, біохімія, біофізика, біогеохімія і багато інших. Ці процеси приводять, з одного боку, до подальшого зростання кількості наукових дисциплін, а з іншого — до їхнього зближення і взаємопроникнення. Це є однією із особливостей інтеграції природних наук, що характерно для загальної тенденції в сучасній науці. Основою природничих наук слід вважати природознавство — науку про природні явища. Відповідно, першими представниками природних наук слід вважати великих дослідників природи минулого, таких як Блез Паскаль, Ісаак Ньютон, Михайло Ломоносов. У зв'язку з тим, що людство еволюціонувало від простіших станів до більш складних і удосконалених, то й наука пройшла такий самий шлях еволюції. Існує інша точка зору, що час виникнення природничої науки — кінець першої третини XIX століття, коли відбулося суміщення дослідницької діяльності з вищою освітою. Відповідно цьому, творцями природничої науки (природознавства) вважають Вільгельма Гумбольдта, Юстуса Лібіха. Німецький філософ Карл Ясперс говорить про те, що саме у XVII столітті відбулося те, що дало змогу говорити про наукову революцію, радикальну зміну основних компонентів змістовної структури науки, утворення нових принципів пізнання, категорій, методів. Соціальним стимулом розвитку природознавства стало зростаюче капіталістичне виробництво. Тільки у XVII столітті наука стала розглядатися як б збільшення добробуту населення і забезпечення господарювання людини над природою. Поява сучасних природничих знань пов'язана з діяльністю Френсіса Бекона, який одним із перших почав пропагувати експеримент як головний метод наукового дослідження. Залежно від методів, що лежать в основі досліджень, природничі науки можна поділити на: описові, що досліджують фактичні дані і зв'язки між ними; точні, що будують математичні моделі для вираження встановлених фактів і зв'язків, тобто закономірностей; прикладні, які використовують систематику і моделі описових і точних природних наук для освоєння і перетворення природи. Проте, загальною родовою ознакою усіх наук, що вивчають природу і техніку, являється свідома діяльність професійних працівників науки, спрямована на опис, пояснення і прогнозування характеру явищ, що вивчаються. У наші дні намітилася інтеграція природничого наукового знання, яка проявляється у багатьох формах і стає найбільш вираженою тенденцією його розвитку. Все більшою мірою ця тенденція проявляється і у взаємодії природничих наук з науками гуманітарними. Свідоцтвом цьому є висунення на передній план сучасної науки принципів системності, самоорганізації і глобального еволюціонізму, що відкривають можливість об'єднання найрізноманітніших наукових знань у цілісну і послідовну систему, що об'єднується загальними закономірностями еволюції об'єктів різної природи. Однак, сучасні підходи до класифікації природничих наук дають підстави поділити природничі науки на: фізико-технічні і математичні (математика, інформатика, механіка, фізика і астрономія); хімічні і біологічні науки (хімія, біологія); науки про землю (геологія, географія, геофізика); аграрні науки (ґрунтознавство, рослинництво, зоотехнія, ветеринарна медицина); медичні науки (медицина). Методи Основою наукового методу а в активнішій формі — експеримент .
суспільства , мов і мистецтв , які заведено об'єднувати під назвою гуманітарні науки. Також не належать до природничих наук точні науки: математика й інформатика , хоча методи й результати цих областей досліджень широко використовуються природознавством. На базис природничих наук спираються прикладні науки .
Класифікація
До природничих наук зараховують :
астрономію — науку про Всесвіт ,
фізику — науку про склад і структуру матерії, а також про основні явища в неживій природі,
хімію — науку про будову й перетворення речовин,
біологію — науку про живу природу ,
науки про Землю (або Землезнавство - це термін, для дисциплін із вивчення планети Земля) — географію ,
геофізику й геологію,
медицину — науку про людське тіло та його хвороби .
Це лише основні природничі науки. Насправді сучасне природознавство є розгалужений комплекс, що включає сотні наукових дисциплін. Одна тільки фізика об'єднує ціле сімейство наук (механіка, термодинаміка, оптика, електродинаміка і т. д.).
У міру зростання об'єму наукового знання окремі розділи наук набули статусу наукових дисциплін зі своїм понятійним апаратом, специфічними методами дослідження, що робить їх важко доступними для фахівців, що займаються іншими розділами. Подібна диференціація у природничих науках є природним і неминучим наслідком розвитком спеціалізацій, які дедалі звужуються у ході наукових відкриттів і нових досягнень.
У той же час природним чином у розвитку науки відбуваються зустрічні процеси, складаються і оформляються природничо-наукові дисципліни, так би мовити, «на стиках» наук: хімічна фізика, біохімія, біофізика, біогеохімія і багато інших. Ці процеси приводять, з одного боку, до подальшого зростання кількості наукових дисциплін, а з іншого — до їхнього зближення і взаємопроникнення. Це є однією із особливостей інтеграції природних наук, що характерно для загальної тенденції в сучасній науці.
Основою природничих наук слід вважати природознавство — науку про природні явища. Відповідно, першими представниками природних наук слід вважати великих дослідників природи минулого, таких як Блез Паскаль, Ісаак Ньютон, Михайло Ломоносов. У зв'язку з тим, що людство еволюціонувало від простіших станів до більш складних і удосконалених, то й наука пройшла такий самий шлях еволюції.
Існує інша точка зору, що час виникнення природничої науки — кінець першої третини XIX століття, коли відбулося суміщення дослідницької діяльності з вищою освітою. Відповідно цьому, творцями природничої науки (природознавства) вважають Вільгельма Гумбольдта, Юстуса Лібіха. Німецький філософ Карл Ясперс говорить про те, що саме у XVII столітті відбулося те, що дало змогу говорити про наукову революцію, радикальну зміну основних компонентів змістовної структури науки, утворення нових принципів пізнання, категорій, методів.
Соціальним стимулом розвитку природознавства стало зростаюче капіталістичне виробництво. Тільки у XVII столітті наука стала розглядатися як б збільшення добробуту населення і забезпечення господарювання людини над природою. Поява сучасних природничих знань пов'язана з діяльністю Френсіса Бекона, який одним із перших почав пропагувати експеримент як головний метод наукового дослідження. Залежно від методів, що лежать в основі досліджень, природничі науки можна поділити на:
описові, що досліджують фактичні дані і зв'язки між ними;
точні, що будують математичні моделі для вираження встановлених фактів і зв'язків, тобто закономірностей;
прикладні, які використовують систематику і моделі описових і точних природних наук для освоєння і перетворення природи.
Проте, загальною родовою ознакою усіх наук, що вивчають природу і техніку, являється свідома діяльність професійних працівників науки, спрямована на опис, пояснення і прогнозування характеру явищ, що вивчаються.
У наші дні намітилася інтеграція природничого наукового знання, яка проявляється у багатьох формах і стає найбільш вираженою тенденцією його розвитку. Все більшою мірою ця тенденція проявляється і у взаємодії природничих наук з науками гуманітарними.
Свідоцтвом цьому є висунення на передній план сучасної науки принципів системності, самоорганізації і глобального еволюціонізму, що відкривають можливість об'єднання найрізноманітніших наукових знань у цілісну і послідовну систему, що об'єднується загальними закономірностями еволюції об'єктів різної природи.
Однак, сучасні підходи до класифікації природничих наук дають підстави поділити природничі науки на:
фізико-технічні і математичні (математика, інформатика, механіка, фізика і астрономія);
хімічні і біологічні науки (хімія, біологія);
науки про землю (геологія, географія, геофізика);
аграрні науки (ґрунтознавство, рослинництво, зоотехнія, ветеринарна медицина);
медичні науки (медицина).
Методи
Основою наукового методу а в активнішій формі — експеримент .