1.«..Були привітання, спершу-від закордонних гостей, себто від Юліана Романчука, голови ук- раінської парламентарної репрезентаці... Тільки-но з'явився на сцені Романчук, залунали такі овації, що він довго не міг говорити. Коли ж промовив перші слова:"честь тобі, славний горо- де." - знову овації струсонули залу, й по скінченні привіту- знову буря оплесків. Здавалося, що від гуркоту заваляться стіни!» (Дмитро Дорошенко). 2.«На зізді було до 50 душ з різних кутків України постановлено на йому закласти організацію по пропонованому уставу і висловлено бажання притягнути до організаціїі членів існуючих громад. Рішено заснувати свою книгарню, а що дозвіл на книгарню добути дуже тяжко, то по- становили редакцію "Київської старини, аби вона передала Загальній організації свою книгарню, але під своєю фірмою.» (€. Чикаленко) 3.«Зиму 1903/4 року Рада була зайнята майже виключно програмним питанням і назвою партії, в яку мала перетворитися наша досі безпартійна організація. Тепер вже не було між нами голосів, що були б проти програми і проти внесення соціально-економічних питань, бо зїзд постановив виробити замість платформи детальну програму» (€ Чикаленко). 4.«З резолюції про назву партії. Вважаючи теперішню назву невідповідаючою соціал-демокра- тичній програмі і тактиці партії, II черговий зїзд партії ухвалює назву "Революційна українська партія" змінити назвою "Українська соціал-демократична робітнича партія'» (3 матеріалів I 31зду РУП).Что за события?

Література епохи Відродження - велике напрям в літературі, складова частина всієї культури епохи Відродження . Займає період з XIV по XVI століття. Від середньовічної літератури відрізняється тим, що базується на нових, прогресивних ідеях гуманізму. Синонімом Відродження є термін «Ренесанс», французького походження. Ідеї гуманізму зароджуються вперше в Італії, а потім поширюються по всій Європі. Також і література Відродження поширилася по всій Європі , але придбала в кожній окремій країні свій національний характер. Термін Відродження означає оновлення, звернення художників, письменників, мислителів до культури і мистецтва античності, наслідування її високим ідеалам.

В XVI веке изменился характер землевладения князей, которые, став подданными государя Руси, сохранили право собственности на свои земли. Но эти владения все больше сближались с обычными вотчинами. Взамен части отобранных у них старых земель князья получали вотчины на территории великого Московского и Владимирского княжеств, а также покупали или получали в приданое вотчины. Постепенно с княжеским землевладением сближалось боярское, но закончился этот процесс лишь к середине века. Многие старые феодальные вотчины мельчали в семейных разделах. Фонд вотчинных земель сокращался из-за роста землевладения церквей-монастырей, митрополита и епископов. Они получали часть земли за "упокой души", а часть покупали. Вотчинники зачастую были вынуждены отдавать землю монастырю из-за того, что были опутаны долговыми обязательствами. Измельчение и обезземеливание части вотчинников не соответствовало государственным интересам. В этот период правительство не располагало достаточными денежными средствами, чтобы по примеру некоторых западноевропейских государств содержать армию. Бое войска можно было обеспечить тем, что каждый воин располагал бы земельной собственностью, а также на свои средства мог приобрести вооружение и боевых коней. Потребность в военной силе была велика в силу сложного международного положения страны. С учётом этих обстоятельств, правительство пошло по пути создания государственной поместной системы. Теперь военные слуги государства "испомещались" на земле, за счет которой они главным образом и должны были обеспечивать себя всем необходимым для несения военной и другой государственной службы. Они стали называться помещиками, а их владения - поместьями. Денежное жалование, которое получали служилые люди, не могло их полностью обеспечить, т. к. земля давалась им на праве условного держания. Вскоре помещикам стали раздавать земли черносошных крестьян. К концу XVI в. черносошных земель в центре страны почти не осталось. Развитие поместной системы тяжелым образом сказывалось на положении крестьян, оказавшихся в поместьях. Помещики подвергали их насилию, чтобы сохранить свою государеву службу и связанное с ней владение населенными землями. Помещики стали главной движущей силой развернувшегося в XVI столетии процесса наступления на крестьянство. Характерной особенностью социально-экономического развития средневековой России стало территориальное разделение разных форм феодального землевладения. В центральных густонаселенных районах сложилось устойчивое поместно-вотчинное землевладение различных категорий светских и духовных феодалов. На обширных, слабонаселенных окраинах сохранялись различные формы общинного крестьянского землевладения, постепенно включаемого в сферу усиления зависимости со стороны государства. Общая тенденция социально-экономического развития Российского государства на протяжении XVI в. заключалась в нарастании крепостнических порядков в стране.
Категории крестьянства.
В XVI в. крестьяне делились на:
-владельческих, принадлежавших различным собственникам из числа феодалов;
-дворцовых, находившихся во владении дворцового ведомства московских царей;
-государственных - "черносошных", живших волостными общинами на землях, не принадлежавших какому-либо владельцу, но обязанных выполнять определенные повинности в пользу государства.