1. Чим, на думку сучасного дослідника, зумовлений особливий статус ярмарків в Україні? 2. Як цю особливість утілено у фрагменті літературного твору та на картині? 3. Зробіть висновок про роль ярмарків у повсякденному житті українців 19 ст. 4. Що вас вразило в переліку товарів, якими торгували на ярмарках? Як цей перелік свідчить про побут і традиційну кухню? (За поданим документом)
3. Яку роль у буденному житті українців відігравали ярмарки
Цитований вище С. Макарчук зауважує, що «колоритом громадського побуту стали ярмарки. Вони відбувалися у відповідні пори року. Сюди з’їжджалися купці, продавці й покупці з великої округи. Були ярмарки повітових містечок і нерідко - окремих сіл. Вони відбувалися у визначений день тижня - від понеділка до суботи. Найчастіше збиралися на ярмарок до найближчого містечка або до повітового центру. Однак при потребі селянин їхав на ярмарок у найвіддаленіше містечко. За підрахунками, на межі 19-20 ст. лише на території західноукраїнських земель діяло понад 1 тис. ярмарків і близько 9 тис. торгів. Тут збували продукти землеробства, тваринництва, а місцеві ремісники - різні вироби з дерева, металу, шкіри, вовни та ін. Крім цього, можна було збувати сільськогосподарську продукцію, купувати крам, одяг, взуття, забавки, дрібний сільськогосподарський інвентар, окремі товари... Взагалі ярмарок у селянському побуті сприймався як невід’ємний атрибут життя та виробництва. Без постійного зв’язку з ярмарком не могло функціонувати жодне господарство. Ярмарки стали місцем укладання різних торговельних угод. Водночас вони слугували постійним засобом обміну різноманітною інформацією й знаннями, були великою виставкою товарів, місцем контактування між селянами та міщанами, селянами віддалених сіл» (С. А. Макарчук. «Етнографія України»).
Г. Квітка-Основ’яненко в оповіданні «Салдацький патрет» (1833) так змальовує ярмарок в Україні на початку 19 ст.: «А тим часом позісходилося народу вже чимало! Таки куди оком не глянеш, то усе люди, усе люди... І чого то туди не понаносили або не понавозили! Таки такий ярмарок, що неначе у Харкові об пречистій: усякого товару, якого тільки подумаєш, усе є. Чи груш? Та і на возах груші, і в мішках груші, і купами груші. А там Москва з лаптями та з ликами; були в них і миски, ложки і тарілки розмальовані; були й решета, і ночовки, діжі, лопати, сівці, черевики, чоботи з підковами й німецькі, тільки гвіздочками попідбивані. Тут же... продавалася терта кабака і тютюн у папушах; а там - залізний товар: підкови, гвіздочки, сокири, підіски, ухналі й усе, чого треба. А тут вже - лавки з красним товаром для панів; струковатий перець на нитках, родзинки, хвиги, цибуля, усякії сливи, горіхи, мило, медянички, свічки, тараня, ще по весні з Дону навезеная, і суха, і солона; кав’яр, оселедці, яловичина, ніжки, шпильки, голки, гаплики і для нашого брата свинина. Дьоготь і в шерітвасах, і в мазницях; продавались і самі квачі; а побіля їх стояли бублики, буханці, горохвяники, гречаники; носили у ночовочках печеню, шматками покраяну: на скільки тобі треба, на стільки й бери. А там купами капуста, буряки, морква огородня.
Тут же був хрін, ріпа, картохлі, що вже швидко хліб святий з світу божого зженуть. А тут з Водолаги горшки, кахлі, миски, покришки, глечики, кухлики... Були й свити; були кожухи, усякі пояси, шапки, і козацькі, і каплоухі. Був і дівчачий товар: стрічки, скиндячки, серги, баєві юпки, плахти, шиті рукава і хустки; жіноцькі очіпки, серпанки, запаски, кораблики, рушники, і шиті, і з мережками, щітки, гребні, днища, веретена, сіль товчена, глина жовта, запанки голов’яні; персні, черевики... аж утомишся, розказуючи. Чого-то там не було!
А промеж такої пропасті товару що то народу було! Той купує, той торгує, той божиться, той прицінюється, той спорить, той товариство склика; той на жінку гука, ті лаються, ті йдуть могоричі запивати; жіноцтво щебече, усі разом розказують і ні одна не слуха, старці співають Лазаря, кобили ржуть, колеса скриплять; діти, погубивши матерів, пищать; там скавучить собака, там придушили порося: вижчить на весь базар, а свиня, хрюкаючи, пробирається промеж народом...»
ответ:
государства поволжья, северного причерноморья, сибири в середине 16 века были казанское ханство, астраханское ханство, ногайская орда.
казанское ханство образовалось в 1438 году, когда страна вышла из состава золотой орды. казанское ханство находилось на средней волге, на каме, занимало волжскую булгарию. население в казанском ханстве было многонациональным, там жили тюркские (татары, чуваши, башкиры) и финно-угорские народы (мордва, марийцы, удмурты). на территории этих народов были владения казанской знати, так что на эти народы распространялась ханская власть. казанское ханство возглавляли чингизиды.
астраханское ханство было образовано в 1459 году в южном поволжье, и было возглавлено бывшим ханом махмудом. размер астраханского ханства был самым маленьким. оно состояло из маленьких татарских государств. запад государства проходят по реке кубань и реке дон, а восток рядом с ногайской ордой, юг – река терек. столица ханства – астрахань. во всем ханстве живут около 20 тысяч человек, основная часть которых живет в дельте волги. при этом армия составляла 3 тысячи человек.
ногайская орда – кочевые ногайцы, которые возглавлялись ханом. ногайская орда делилась на улусы, которыми мурзы, назначаемые ханом. у ногайской орды была самая большая армия в 30 тысяч воинов, была конница и ханская гвардия с оружием и амуницией из бухары и самарканда.
при нем построен белокаменный кремль
в 1988 году донской поместным собором православной церкви причислен к лику святых.
кроме белокаменного кремля, были возведены монастыри-крепости (симонов, андроников), прикрывавшие подступы к центру города. при нем в москве была впервые начата чеканка серебряной монеты — раньше, чем в других княжествах и землях.
культурную жизнь княжества времён донского характеризует создание произведений, связанных с победой оружия (ставших позже основой «сказания о мамаевом побоище» и «задонщины», прославлявших успехи оружия на куликовом поле).