1. Почему появилось двоевластие (Шуйский В. и Лжедмитрий2) 2. Что такое интервенция и какие страны участвовали в ней, какие цели и задачи были у них? 3. Почему второе ополчение смогло избавить страну от интервентов?
Більшість американських діячів часів війни за незалежність вважали невід’ємними права людини на життя, свободу, власність.
Право на життя означає гарантовану державою можливість не побоюватися насильницької смерті.Видатні американські діячі були добре знайомі з історією різних держав, тому їх надзвичайно цікавила республіканська форма правління в Стародавньому Римі. За такого правління повноваження уряду походять від народу. Він обирає керівників, які займають певні посади та чиновників, що їх обслуговують.
Засновники США вважали, що республіка здатна забезпечити передумови для справедливості суспільного блага, свободи та процвітання громадян.
Відповідно до прийнятої Конституції в США встановлювалася сильна центральна (федеральна) влада. Штати могли самостійно розв’язувати внутрішні питання, але фінанси, армія та зовнішня політика перебували в руках федеральної влади. За Конституцією Сполучені Штати Америки ставали федеративною республікою: федеративною — тому що складалися з рівноправних штатів, і республікою — тому що вищі посади в державі були виборними.Вищою законодавчою владою в США був Конгрес, що складався з двох палат: верхньої — сенату й нижньої — палати представників. Депутатів палати представників обирали всі, хто був наділений правом голосу. Сенат був створений на вимогу малонаселених штатів для дотримання рівності між штатами. Від кожного штату до Сенату входило по два сенатори. Сенат затверджував закони, прийняті палатою представників, і міг контролювати її діяльність.
Головою виконавчої влади був президент, який обирався на чотири роки. Президент США мав дуже великі повноваження: керував урядом, армією, міг скасовувати закони, прийняті Конгресом.
Владу Конгресу й президента мала обмежувати вища судова влада — Верховний суд, склад якого формував президент за згодою Конгресу. Через те що суддів призначали довічно, вважалося, що вони можуть виступити і проти президента, і проти Конгресу, якщо ті порушать закон. Верховний суд мав право скасовувати вже затверджені президентом закони.
Петр I, проводя модернизацию государственных структур и российской жизни вообще, в числе прочего «по-настоящему открыл ворота страны перед иноземцами», которые до этого занимали в государственном аппарате, армии и при дворе не в пример более скромные места. Важной вехой для карьеры многих из них в России большинство исследователей считает манифест от апреля 1702 г., который призывал иностранцев приезжать в Россию с тем, чтобы поступать на государственную службу и «заведения различных художеств».
В одиннадцати случаях (около 73%) причины выдвижения иноземцев в правящую элиту были исключительно служебного характера (заслуги и проявленные на службе в одном (около 7%) – лишь факторы личного порядка (Екатерина), в трех (20%) – сочетание того и другого.
Таким образом, в 1700-1725 гг. иностранцы попадали в правящую верхушку преимущественно по причинам сугубо служебного характера, причем, военная служба превалировала над статской.
К началу 1700 г. из пяти иностранцев, входивших в правящую верхушку, трое (Брюс, Вейде и Виниус) родились в России, все имели русифицированный вариант имени, Виниус обладал земельными владениями в центральной части России и был православным. Однако ни один из них не был женат на русской.
К началу же 1725 г. из восьми иностранцев в правящей элите все имели русифицированный вариант имени и трое (Брюс и оба Блументроста) родились в России,. Четверо были женаты на русских (Ягужинский, Девиер, Остерман и, разумеется, Екатерина Алексеевна), двое перешли в православие (Ягужинский и императрица), еще двое (Брюс и Ягужинский) имели земельные владения в центральной части России.
Таким образом, в 1700-1725 гг. не наблюдается однозначной тенденции к большей или меньшей интеграции иностранной части правящей элиты в российское общество. С одной стороны, к концу правления Петра увеличилось количество иностранцев, женившихся на русских и перешедших в православие, с другой – уменьшилось количество родившихся в России. Следует отметить, что в данный период стабильно высоким было число иноземцев, называвшихся русскими именами.
Більшість американських діячів часів війни за незалежність вважали невід’ємними права людини на життя, свободу, власність.
Право на життя означає гарантовану державою можливість не побоюватися насильницької смерті.Видатні американські діячі були добре знайомі з історією різних держав, тому їх надзвичайно цікавила республіканська форма правління в Стародавньому Римі. За такого правління повноваження уряду походять від народу. Він обирає керівників, які займають певні посади та чиновників, що їх обслуговують.
Засновники США вважали, що республіка здатна забезпечити передумови для справедливості суспільного блага, свободи та процвітання громадян.
Відповідно до прийнятої Конституції в США встановлювалася сильна центральна (федеральна) влада. Штати могли самостійно розв’язувати внутрішні питання, але фінанси, армія та зовнішня політика перебували в руках федеральної влади. За Конституцією Сполучені Штати Америки ставали федеративною республікою: федеративною — тому що складалися з рівноправних штатів, і республікою — тому що вищі посади в державі були виборними.Вищою законодавчою владою в США був Конгрес, що складався з двох палат: верхньої — сенату й нижньої — палати представників. Депутатів палати представників обирали всі, хто був наділений правом голосу. Сенат був створений на вимогу малонаселених штатів для дотримання рівності між штатами. Від кожного штату до Сенату входило по два сенатори. Сенат затверджував закони, прийняті палатою представників, і міг контролювати її діяльність.
Головою виконавчої влади був президент, який обирався на чотири роки. Президент США мав дуже великі повноваження: керував урядом, армією, міг скасовувати закони, прийняті Конгресом.
Владу Конгресу й президента мала обмежувати вища судова влада — Верховний суд, склад якого формував президент за згодою Конгресу. Через те що суддів призначали довічно, вважалося, що вони можуть виступити і проти президента, і проти Конгресу, якщо ті порушать закон. Верховний суд мав право скасовувати вже затверджені президентом закони.
Петр I, проводя модернизацию государственных структур и российской жизни вообще, в числе прочего «по-настоящему открыл ворота страны перед иноземцами», которые до этого занимали в государственном аппарате, армии и при дворе не в пример более скромные места. Важной вехой для карьеры многих из них в России большинство исследователей считает манифест от апреля 1702 г., который призывал иностранцев приезжать в Россию с тем, чтобы поступать на государственную службу и «заведения различных художеств».
В одиннадцати случаях (около 73%) причины выдвижения иноземцев в правящую элиту были исключительно служебного характера (заслуги и проявленные на службе в одном (около 7%) – лишь факторы личного порядка (Екатерина), в трех (20%) – сочетание того и другого.
Таким образом, в 1700-1725 гг. иностранцы попадали в правящую верхушку преимущественно по причинам сугубо служебного характера, причем, военная служба превалировала над статской.
К началу 1700 г. из пяти иностранцев, входивших в правящую верхушку, трое (Брюс, Вейде и Виниус) родились в России, все имели русифицированный вариант имени, Виниус обладал земельными владениями в центральной части России и был православным. Однако ни один из них не был женат на русской.
К началу же 1725 г. из восьми иностранцев в правящей элите все имели русифицированный вариант имени и трое (Брюс и оба Блументроста) родились в России,. Четверо были женаты на русских (Ягужинский, Девиер, Остерман и, разумеется, Екатерина Алексеевна), двое перешли в православие (Ягужинский и императрица), еще двое (Брюс и Ягужинский) имели земельные владения в центральной части России.
Таким образом, в 1700-1725 гг. не наблюдается однозначной тенденции к большей или меньшей интеграции иностранной части правящей элиты в российское общество. С одной стороны, к концу правления Петра увеличилось количество иностранцев, женившихся на русских и перешедших в православие, с другой – уменьшилось количество родившихся в России. Следует отметить, что в данный период стабильно высоким было число иноземцев, называвшихся русскими именами.
Объяснение: