1. Почему уставы 1822 и 1824 гг. потеряли свою значимость? 2. Какую из нижеперечисленных должностей могли занимать казахи (ге- нерал-губернатор, военный губернатор, уездный начальник, волостной управитель, аульный старшина)? В чем состояла колониальная сущность реформ? Сравните значение реформ и отношение к ним населения. Tam Danamo пля проезда через топкое место
Рыцарские поединки бывали «один на один» или же в них принимали участие по несколько бойцов с каждой стороны. Тогда они выстраивались в шеренги друг напротив друга, и каждый должен был схватиться с определенным противником. Наконец почетный рыцарь подавал знак начала турнира, и звучал третий клич герольдов. Тотчас веревки, разделявшие рыцарей, опускались, и они устремлялись один на другого в оглуши тельном реве труб. За каждым из рыцарей следовали его оруженосцы, готовые поправить ему доспехи, подать, когда будет необходимость, запасное вооружение, или поднять своего господина с земли, если противник окажется удачливее и выбьет его из седла.
Одна первая встреча противников редко решала судьбу поединка. Рыцари съезжались снова и снова, преломляя копья, всадники и кони опрокидывались, чаша весов успеха склонялась то на одну, то на другую сторону. Громко гремели трубы, рыцари выкликали имена своих прекрасных дам, кричали, переживая за своих любимцев, зрители. Турнирные судьи тем временем зорко следили за действиями каждого из противников. Успехом считалось, если рыцарь сломил копье, попав е туловище противника между седлом и шлемом. Чем выше приходился удар, тем выше его и оценивали. Если рыцарь ломал копье, угодив прямо в шлем противника, это считалось особенным проявлением мастерства. Ну, а рыцарь, выбитый из седла, лишался возможности принять участие в следующей схватке.Поэтому менее постыдным на турнире считалось упасть вместе с конем, чем быть выбитым из седла. Тот, кто красиво и твердо держал копье, хоть оно и не ломалось ‘от крепкого удара, заслуживал большей похвалы, чем тот, кто наносил меткий удар, но при этом плохо управлял конем. Состязание прекращалось, когда все рыцари успевали в полной мере проявить свою храбрость и воинское искусство. Устроитель турнира опускал свой жезл, и герольды давали сигнал к окончанию турнира. Теперь почетных гостей и участников ждал пир. Рыцари вступали в зал, где были накрыты столы, под громкие звуки труб, облаченные в яркие одежды, и занимали места под знаменами со своими гербами. Самым храбрым и отличившимся рыцарям отводились и самые почетные места.В разгар пиршества делался перерыв, и герольды торжественно представляли дамам самых достойных рыцарей. При этом та из дам, что была выбрана победителем королевой любви и красоты, раздавала призы коленопреклоненным рыцарям и обращалась к каждому из них с особой похвальной речью. Звучали на пиру и песни менестрелей, прославлявших подвиги храбрых рыцарей. Хоть и стали турниры самыми грандиозными праздниками рыцарских времен, но все же находились у них и влиятельные противники.
У той час як для солдатів тил був, перш за все, зоною для одужання і відпочинку, для цивільних осіб це було зовсім навпаки. Для жителів тилових зон це означало радикальний розрив з їх довоєнною повсякденністю, оскільки вони були порушені безпосередніми наслідками війни.
По обидва боки фронту міста і села в тилу піддавалися регулярним повітряним бомбардуванням. У союзників була дилема: коли вони ударяли по ворогу в цих зонах, вони часто вбивали або ранили цивільних осіб. В цілому, цивільні особи в тилу повинні були витримати мілітаризацію свого повсякденного життя. Місцеве населення повинно було підкорятися військовому командуванню, відкривати свої будинки солдатам, розквартированим в їхніх містах, і надавати всі товари і матеріали, необхідні для утримання військ. Більш того, армійські командири були особливо занепокоєні безпекою своїх військ в цьому чутливому районі за фронтом. Страх перед шпигунством був всюдисущим, і жителі піддавалися комендантського часу і обмеженням на мобільність.
Згідно з логікою військових, цивільні особи в армійських зонах були в основному тягарем. Наприклад, командири британської армії схвалили примусові евакуації цілих сіл, тому що вони хотіли більше місця для своїх військ і побоювалися, що цивільні біженці будуть забивати вулиці, коли вони орють в своїх будинках.
Щодо фронту, то особливу увагу потрібно віднести життю в траншеях. Умови траншей широко варіювалися між різними театрами війни, а також пори року і погодою. Однак життя у будь-якій траншеї життя було важким: обмежений простір, де знаходиться велика кількість людей. Залишки продуктів, порожні банки та інші відходи, присутність вбиральні, загальний бруд, нездатність слідкувати за своєю гігієною, створювало умови серйозного ризику для здоров'я (і це не з урахуванням військових ризиків). Війська в траншеях також страждали від погоди: зима 1916-1917 років у Франції і Фландрії була найхолоднішою в пам'яті; траншеї затоплялися іноді до поясної висоти, всякий раз, коли йшов дощ.