Вумовах становлення української державності, розгортання державотворчих процесів, становлення громадянського суспільства і правової держави, логічним і цілком закономірним виглядає інтерес сучасних дослідників до проблем джерелознавства і історіографії київської русi як першої інституційної форми існування української державності, звернення до напрацювань науковців попередніх поколінь. взагалі до наших днів з історії київської русі нагромаджено величезний масив літератури і в ньому непросто зорієнтуватися навіть фахово підготовленому історику. ситуація ускладнюється ще й тим, що маючи в своєму розпорядженні велику кількість опублікованих думок, концепцій, поглядів і суджень, історик творить черговий, власний синтез, не досліджуючи предмет, а вибираючи з літератури ті думки й факти, які більше узгоджуються з його схемою та його баченням минулого. не можна не враховувати і те, що накопичення історичних думок, концепцій відбувалося впродовж різних епох і в умовах різних ідеологій, інколи корпоративних, інколи офіціозних, від яких наука, хоч би як вона цього прагнула, не завжди могла бути вільною. в зв’язку з цим метою нашого дослідження являється спроба перегляду ідеологічних нашарувань в різних істориків різних епох, розкриття найбільш цінних думок і концепцій, які впливали на стан наукової розробки проблеми князівських з’їздів. об’єктом нашої наукової розвідки виступає складна діалектично взаємопов’язана сукупність інформаційних, правових, ідеологічних, економічних та інших чинників, що детермінували процес історичного пізнання, окреслювали мету, можливості та перспективи наукової розробленості питання князівських з’їздів. предметом нашого дослідження являється проблема наукових досліджень князівських з’їздів в дореволюційній, радянській, діаспорній та сучасній історичній науці, висвітлення основних тенденцій та наукових досягнень кожного етапу історичних досліджень та окреслення перспектив для дослідження даної проблеми в майбутньому. розкриваючи предмет дослідження, ми ставимо перед собою наступні завдання: визначити ступінь наукової розробки даної проблеми; розробити основні тенденції історичних досліджень нашої проблеми в хіх – хх ст.; дослідити внесок у розробку даної проблеми дореволюційних, радянських, діаспорних та сучасних істориків; встановити суб’єктивні та об’єктивні чинники, що впливали на розвиток наукових досліджень проблеми князівських з’їздів; висвітлити суб’єктивні міркування істориків хіх – хх ст. щодо князівських з’їздів та їх значення в процесі формування державності україни-руси; окреслити перспективи наукових досліджень проблеми князівських з’їздів в подальшому. хронологічні межі нашого наукового дослідження охоплюють хіх – поч. ххі ст., так як саме на цей час припадає активний розвиток історичних досліджень князівських з’їздів, виникають народницький, консервативний, націонал-державницький, радянський напрями в українській історичній науці, в рамках яких і ведуться дослідження різних проблем давньої і середньовічної, нової та новітньої історії україни.
1) даниил александрович 1283—1303 года активно занимался строительством, воевал с рязанью, успешно завоевал коломну. считался мудрейшим князем своего времени 2) юрий данилович 1303—1325 года воевал с тверским княжеством, активно вел борьбу с нижегородскими князьями, и в итоге завоевал нижний новгород. поддерживал союзнические отношения с монгольскими князьями. 3) иван калита 1325- 1340 года ходил с на смоленск, когда те отказались платить ордынцам дань. считался одним из самых верующих князей, добился переноса кафедры митрополитов в москве, что укрепило статус столицы. 4) симеон гордый 1340—1353 года конфликтовал с нижним новгородов и литвой. придерживался союзнических отношений с золотой ордой, но рассматривал возможность их скорого свержения. 5) иван красный 1353—1359 года конфликтовал с великим княжеством литовским, а также с нижегородско-суздальским княжеством. пытался добиться уменьшения размера дани. 6) дмитрий донской 1359—1389 года выиграл куликовскую битву и добился освобождения от ордынского правления на пару лет. после нашествия тохтамыша, дмитрий донской сдал свои позиции, и выплаты дани золотой орде возобновились. 7) васалий дмитриевич 1389—1425 года выкупил у золотой орды право распоряжаться нижним новгородом. конфликтовал с великим княжеством литовским, в том числе, принимал участие в стоянии на угре. пытался ослабить ордынское княжество, но безрезультатно. 8) василий васильевич темный 1425—1433 года в период его правления началась междоусобная война за власть в москве, продолжавшаяся до 1453 года. конфликтовал с литвой и с золотой ордой, понимая, что ордынцы ослабли. снизил размер выплачиваемой дани. 9) юрий звенигородский василий косой. дмитрий шемяка 1434 1434 1446—1447 года принимали участие в междоусобной войне в москве, пытались добиться власти, но правили недолго. 10) иван iii великий 1462—1505 года добился освобождения руси от золотой орды в 1480 году, объединил все земли вокруг москвы. вел активную захватническую политику, расширяя территории города. также занимался строительством, сделав москву по-настоящему великим городом. 11) василий iii иванович 1505—1533 года поддерживал иосифлян, издал новый судебник, занимался строительством. продолжил политику отца по объединению земель. конфликтовал с литвой (15007-1508 и 1512—1522 года) 12) иван iv грозный 1533—1584 года ходил на казань, астрахань, воевал со щвецией и ливонским орденом. стал основателем опричнины. считался одним из самых жестоких правителей в руси. вроде бы так)
