1. Прочитайте текст. Напишите не менее 3-х аргументов политической структуры древних Афин. Напишите не менее 3-х условий развитию демократии в Афинах. ( ) Участие Афинских граждан в управлении государством
Верховная власть в Афинах принадлежала Народному собранию, в котором участвовали граждане, мужчины начиная с двадцатилетнего возраста. Народное собрание: принимало законы; объявляло войну; утверждало договоры с другими государствами (о мире, о заключении военного союза); принимало отчеты стратегов, архонтов, казначеев об их деятельности; выбирало стратегов. Народное собрание созывалось 40 раз в году. Любой гражданин мог выступать на собрании, с предложением принять новый закон, мог участвовать в обсуждении любого вопроса. Почти по всем вопросам голосование было тайным: граждане бросали в особый сосуд камешки (белый означал одобрение, черный – несогласие). Стратегов же выбирали открытым голосованием – поднятием рук.

сорочно у меня сор ​

Перший контакт слов'ян із християнством, повністю підтверджений у джерелах, відбувся на початку 7 століття. У ранньому середньовіччі слов'яни заселяли величезні райони Центральної та Східної Європи. Регіон був водночас протягом усього раннього середньовіччя периферійним для двох Імперій: Риму та Візантії. Уродженці, слов'яни та неслов'яни, сусідні з цими цивілізаційними центрами, у ІХ та Х столітті досягли успіху створити власні, нові державні структури. І Римська, і Візантійська церкви розпочали свою місіонерську діяльність, спрямовану на ці держави та нації. Місії, здійснені серед цих народів, співпадали з глибокими перетвореннями їхньої соціальної та політичної структури. Християнізація цього регіону Європи, здається, була тісно пов'язана з появою нових державних організацій.

Візантійські місії здобули стійкий успіх у країнах, ближчих до Візантії, і, таким чином, постійно перебувають під політичним впливом Імперії. Християнські місії вітали в першій слов'янській державі Карантанія, заснованій словенцями в першій половині 8 століття. Слов'янські правителі, намагаючись протидіяти тиску з боку аварів, сприйняли прийняття християнства як дуже корисний крок. Крім Карантанії, рання християнізація цієї частини Європи охоплювала Далмацію та Хорватію.

Слов'янський обряд укорінився найглибше серед сербів та булгар. Серби оселилися на Балканах ще в 6 столітті. У Сербії та Боснії процес християнізації зайняв ще двісті років. У середині 9 століття серби створили власну державу. Правління імператора Василія І мало особливий вплив на зростання християнства. Серби, як і більшість інших слов'янських сусідів Візантії, були зарезервовані щодо грецьких місіонерів як імовірних політичних емісарів Імперії.  

Перші місіонерські походи у Фракію були  лише в 7–8 століттях. Перші монастирські центри виникли поблизу Варни та інших міст. У 8 столітті в богемні території проникли як латинське, так і візантійське християнство. Боривой, перший чеський князь, який прийняв християнство, та його дружина Людмила були охрещені архієпископом святим Мефодієм. У 10 столітті династія Пшемислідів обрала латинський обряд і тісніші зв’язки з Німецькою імперією.  

Мадяри отримали свої знання про християнську віру від слов'ян та їх контактів з Візантією. Під впливом візантійських місіонерів деякі мадярські племена прийняли східне християнство. Перші монастирі в Угорщині були засновані грецькими ченцями.  

Окрім ключової ролі Болгарії та Великої Моравії у культивуванні слов’янської кирило-мефодіївської спадщини, спадкоємцями цієї великої релігійно-культурної традиції стали саме руські землі. Завершив християнізацію Русі Володимир Великий.  

З часів становлення державності та протягом усього середньовіччя Польща зазнавала перехресних впливів Сходу та Заходу. Після того, як Богемія прийняла християнство в 966 р.  Польща увійшла до кола латинської цивілізації.  

Можна зробити висновок, що процеси християнізації в Центральній та Східній Європі завершилися наприкінці Х століття. Ця історична дата прориву визначила цивілізаційні кордони на наступні століття, відзначені діапазоном східного та західного християнства. Латинське християнство переважало у Польщі, Паннонії, Далмації, Угорщині та Богемії, а в ХІІІ столітті - Хорватії.

Объясермином "колон" определяли некрупного фермера-арендатора земельного участка, который формально был свободен, но в то же время с экономической точки зрения находился в зависимости от владельца арендуемой им земли. Экономическое положение Рима обязывало прибегать к такой мере как установка небольшой земельной аренды. Поскольку военные действия закончились, то и поток рабов, который представлял собой граждан завоеванных территорий, иссяк. А те условия, в которых эти рабы находились, были невыносимы и приводили к повышенной смертности среди данного класса. Для возделывания земли необходимо было искать альтернативную рабочую силу.

Если раньше процветало так называемое плантаторское земледелие, где использовался труд рабов, то теперь оно стало невыгодно. Все чаще римские владельцы земельных участков стали сдавать части своей земли. При этом арендаторы не всегда платили деньги за аренду, но и могли расплачиваться частью собранного урожая (арендатор-дольщик), либо обрабатывать оставшиеся участки земли для землевладельца (барщина). Чаще всего мелкие арендаторы в связи с малой мощностью имеющегося у них хозяйства не справлялись и не в силах были обойтись без займов, что загоняло их в долговую зависимость от собственника земли. Ухудшение правого положения колонов стало ещё заметнее в период абсолютной монархии, когда менялась налоговая политика. Колонов обложили обязанностью отдавать часть урожая, а в юридических документах каждому из них приписывали возделываемую часть земельного участка.

В данных условиях и землевладельцам, и государству стало выгодно, чтобы арендатор не смог бросить землю. Государство ждало налоги, которые колона обязан был платить исправно. А собственник земли получал с колонов либо деньги, либо часть его урожая. Таким образом, колоны фактически были бесправны, которое, к тому же, было закреплено юридически постановлениями. Так в IV веке нашей эры римские законы запрещали колонам оставлять арендуемую ими землю, а собственники земли не могли прогнать арендаторов соответствующих участков земли с закрепленных за ними участков. Так формально свободные колоны стали фактически крепостными. В данном отношении колонат считается предвестником феодализма.

Пользование пекулием рабами, которых прикрепляли к определённой земле, часто становилось колонатом, том самым практически убирая различия между двумя слоями: рабами и крепостными колонами. Колон по своему социальному и юридическому статусу обретал все большую схожесть с рабом. Колон не вправе самостоятельно отказаться от участка земли и выгнать его с этого же участка никто не имел права. Конечно правовое положение колону в Римском праве позволяло оформлять брак и приобретать определённое имущество. Однако не только он, но и его дети были прикреплены к соответствующему участку земли. В отдельных случаях колона все же мог освободится от земли и становится свободными, но в то же время они лишались того за счёт чего они кормились и жили. Тем самым отказ от земли обрекал их и членов семьи на голодную смерть.нение: