1. В середине XV века основал дипломатические связи с соседними государствами на заключении родственных отношениях (Монголия, Московское государство ит.д.).
2. Установил дипломатические связи с Российским государством посредством развития торговых путей.
3. Главной целью хана стала защита родной земли от калмыков.
4. Основное направление внешней политики- борьба с джунгарами.
5. Участие в Орбулакском сражении стало вершиной военного искусства хана-полководца.
6. Период правления этого хана известен в истории под названием «Возрождение».
7. Создание свода законов «Жеты жаргы» позволило укрепить ханскую власть в казахском обществе.
8. Реформа «Исконный путь» внедрила систему правления посредством разделения на три жуза с главенствующей ролью гласного хана Старшего жуза.
9. Смог увеличить территорию своего ханства за счет отторжения Ташкентского края у ногайцев.
10. Реформы хана, направленные на укрепление государственности, позволили довести границы Казахского ханства до масштабов, соответсвующих территории современного Казахстана.
Данило Романович чи Данило Галицький (1201 - 1264), правитель князівств Галичини та Волині (тепер відповідно в Польщі та Україні), який став одним із наймогутнішим князів східно-центральної Європи. Останній самостійний великий князь київський (1239—1240). Представник роду Романовичів, гілки Волинських Мономаховічів із династії Рюриковичів.
Сину князя Романа Мстиславича Даниїлу було лише чотири роки, коли його батько, який об’єднав Галичину та Волинь, загинув у битві проти поляків (1205). До 1221 р. Данило не почав скидати інших претендентів на спадщину Романа і стверджувати свою владу над Волинню; і лише в 1238 р. він остаточно здобув контроль над Галичиною. Потім він спрямував свої зусилля на збагачення свого домену, заохочуючи мігрантів поселятися там, будуючи міста, включаючи Львів, та сприяючи розвитку процвітаючої торгівлі через свої землі.
Його характер можна побачити в оцінках істориків, як могутнього правителя, проникливого політика і дипломата, відчайдушно хороброго воїна і талановитого полководця. Він був сміливий, рішучий, щасливий, до того ж мав репутацію безстрашного бійця.
Внутрішня політика:
- Вів боротьбу із феодальними міжусобицями;
- Реформував армію;
- Приборкав амбіції бояр;
- Намагався вестернізувати суспільство;
- Заснував у Галичі православну митрополію;
Щодо зовнішньої політики, то після монгольських набігів (1240–41) він був змушений визнати сюзереність хана. Незважаючи на визнану вірність хану, він налагодив тісні стосунки зі своїми західними сусідами, сподіваючись таким чином забезпечити вірних собі союзників, які підтримають його спробу повалити монгольських панів. Щоб досягти цього плану, він проводив династичну політику одружень з Угорщиною, Австрією та Литвою і пообіцяв визнати папу главою церкви у своєму царстві.
Однак жодної військової до не було, і в 1256 році Данило розпочав власний похід і вигнав монголів з Волині (бл. 1257). Але в 1260 р. інша монгольська сила вступила на Волинь і змусила Данила знищити укріплені ним споруди у своїх великих містах. Данило, відмовившись від планів опору, прожив решту життя як слухняний, але неохочий, васал хана.
Галицько-Волинська держава, проіснувавши понад століття, поширила свою владу на більшість земель нинішньої України. Грушевський вважав це державне утворення найбезпосереднішим спадкоємцем Київської Русі. Своїм успіхам і життєздатності воно завдячувало видатній особистості короля Данила. Після його падіння правонаступниками Київської Русі заявили себе Велике князівство Литовське (з офіційною староукраїнською мовою та православ'ям), а потім і Московська держава.
1)Да, во время Ледового побоища.
2)не могу ответить
3)Русских князей воспитывали с раннего детства , чтобы они много знали и были мудрыми правителями. Так же они посещали занятия по боевому искусству и поэтому были такими сильными.
3)Согласно «канонической» версии Александр Невский сыграл исключительную роль в русской истории. В XIII веке Русь подверглась ударам с трёх сторон — католического Запада, монголо-татар и Литвы. Александр Невский, за всю жизнь не проигравший ни одной битвы, проявил талант полководца и дипломата, заключив мир с наиболее сильным (но при этом более веротерпимым) врагом — Золотой Ордой — и отразив нападение немцев, одновременно защитив православие от католической экспансии. Эта трактовка официально поддерживалась властью как в дореволюционные, так и в советские времена, а также Русской православной церковью. Идеализация Александра достигла зенита перед Великой Отечественной войной, во время и в первые десятилетия после неё. Уже в 1280-х годах во Владимире начинается почитание Александра Невского как святого, позднее он был официально канонизирован Русской православной церковью
4)Он был и военный деятель, и мудрый политик. Он и как строитель Российского государства. Александр Невский навсегда остался в народной памяти. Его чтили современники, им гордятся потомки. После его смерти появилась «Повесть о житии Александра Невского», описывающая жизнь и победы этого великого человека. Смерть князя была большим ударом для всех. Его причисляют к лику святых, а в 1547 году он был канонизирован.