1. Ян Гус не обвинял католическую церковь 1) в продажности и безнравственности католического духовен-
ства и папы римского
2) в недопустимости торговли церковными должностями
3) в невозможности отпущения грехов через продажу индуль-
генций
в несправедливости платы за обряды и таинства
Те 5) в недопустимости проведения богослужений на латинском
языке
tru6) в подчинении чешской церкви чешскому королю
7) в безнравственности накопления богатств
8) в неправомерности владения церковью землёй,
9) в невозможности подчинения папе римскому
10) в несправедливости уплаты десятины и других поборов
Через деякий час після виникнення протестантська церква розділилася. Уже в XVI ст. самостійними відгалуженнями протестантизму були: лютеранська, кальвіністська та королівська реформаційна церкви. Це означало швидке поширення Реформації на Європейському континенті, а пізніше й на інших материках.
Лютеранська церква (отримала назву за іменем Мартіна Лютера) виникла у Північній Німеччині. Князі захоплювали церковні землі, закривали монастирі, домоглися створення "дешевої церкви". У кожному князівстві, де ця церква діяла, її главою був місцевий князь. Суперечності між князями, які дотримувалися лютеранських настанов, і тими, які сповідували католицизм, спричинили початок воєнних дій, кінець яким у 1555 р. поклав Аугсбурзький релігійний мир. З того часу в німецьких князівствах почало діяти правило: "Чия влада, того й віра". Лише правитель визначав, якою має бути віра.
Кальвіністська церква сформувалася у Швейцарії, а згодом поширилася в інших країнах (Нідерландах, Франції, Шотландії тощо). її засновником був француз Жан Кальвін, мешканець Женеви. 1536 р. видано його книжку "Повчання в християнській вірі", в якій систематично викладено основи протестантизму. Кальвіністська церква була також "дешевою", але вона виправдовувала нагромадження багатств, лихварство, рабство в колоніях. Прихильників цієї церкви почали називати кальвіністами.
В Англії, Данії та Швеції відбулася королівська Реформація, ініціаторами якої були королі цих держав, які одночасно очолювали і реформаційну церкву. Значну частину земель, що раніше належали католицькій церкві, одержали дворяни.
Контрреформація
Контрреформація - це наступ у релігійній формі сил, що намагалися відновити підірвані позиції католицької церкви, вивести її з кризи. Захищаючи ці позиції, католицизм був змушений вдатися до внутрішньої організаційної та ідейної перебудови. Неабияке значення мало заснування у 1534 р. і затвердження папою у 1540 р. ордену єзуїтів, що став одним з головних бастіонів Контрреформації.
У1542 р. реорганізовано інквізицію, а 1559 р. уперше надруковано "Індекс заборонених книг" - список видань, згодом неодноразово поновлюваний, що містив назви творів, які не відповідали ученню і практиці католицької церкви. Рішучий перелом в європейській Контрреформації настав після закінчення у 1563 р. Вселенського Собору цієї церкви, який з перервами засідав від 1545 р. в місті Триденті на півночі Італії. Собор закріпив перемогу угруповання на чолі з єзуїтами над течією в католицизмі, котра шукала примирення з протестантством. Він опрацював радикальну програму оновлення католицької спільноти, визначив доктрину і політику католицької церкви. У 1564 р. було обнародувано "Тридентське сповідання віри" - документ, у якому викладено головну суть рішень собору. Засуджувалося протестантське вчення про "виправдання вірою" і про Святе Писання як єдине джерело істини. Було збережено всі положення про верховенство пап, право продажу індульгенцій, поклоніння святим і т. ін.
Інквізиція (з лат. inqumtio- розшук) - трибунал католицької церкви, створений у XIII ст. для боротьби з єретиками. Діяв практично в усіх католицьких країнах протягом багатьох століть. Інквізиція використовувала таємне слідство, залучала доносчиків та лжесвідків, застосовувала тортури, конфіскацію майна засуджених, поширювала засудження на родичів до третього покоління включно тощо. Ці методи застосовувалися також до жінок і дітей. Засудженого одягали в ганебний одяг (санбеніто), він також мав пройти жахливу процедуру аутодафе - урочисту процесію, молебен, оголошення вироку та його здійснення через покарання ударами батога чи спалення на вогнищі. Як покарання використовували також публічне зречення, штраф, тюремне ув'язнення. Інквізиція активізувалася після створення у 1480р. так званої Нової інквізиції на чолі з домініканцем Томасом Торквемадою. У1642р. Папа Павло III заснував "Священну конгрегацію римської і вселенської інквізиції, її священне судилище", жертвами якої стали Джордано Бруно, Галілео Галілей та ін. В європейських країнах та Латинській Америці інквізиція припинила існування на початку XIX ст. Папська інквізиція існувала до 1870 р.
Масово винищували протестантів (так, 1572 р. у Франції під час Варфоломіївської ночі було знищено понад 30 тис. осіб). Застосовуючи різні каральні засоби, католицизм нещадно розправлявся з протестантами. Активно діяла інквізиція. Так, в Іспанії та Португалії поширилися аутодафе - виголошення вироку інквізиції та його здійснення, переважно спаленням. На міській площі у присутності багатьох людей, а часто короля і вельмож, страчували інакомислячих.
< Попер ЗМІСТ Наст >
Навчальні матеріали онлайн (pidru4niki.website)
© 2010 - 2020 info{aт}pidru4niki.com
Світлана
Все же самый интересный вопрос - каким образом сохранив во многом пережитки родоплеменной организации в управлении государством и архаичные черты общественной жизни, в Спарте сложилось сильное рабовладельческое государство, занимавшее значительную территорию и державшее в подчинении население, во много раз превосходившее по своей численности «общину равных» . В VI в. до н. э. Спарта завоевала соседнюю плодородную страну Мессению, а остальные территории Южной Греции постепенно были вынуждены ей подчиниться и вошли в Пелопоннесский союз, ставший самым сильным военным союзом в Греции. Спарта, гегемон в Пелопоннесском союзе, проводила реакционную политику, поддерживая все антидемократические движения в Древней Греции. «Стоя во главе союзников, лакедемоняне не заставляли их платить подати, но заботились, чтобы у тех была всегда выгодная для лакедемонян олигархическая форма правления». 1
Военная мощь и высокая организация спартанских войск не вызывали сомнения, а общественная жизнь Древней Спарты была нацелена на поддержание постоянной боевой готовности всего коллектива спартиатов.
В конце VI в. до н. э. Спарта представляла собою сильнейшее государство Эллады, контролирующее всю территорию Пелопоннеса за исключением, Аргоса и северных городов Аркадии.
Сложившееся как военный лагерь завоевателей, оформившее своё государственное устройство в условиях постоянной необходимости воевать (подавлять восстания илотов или завоевывать новые территории) , создавшее уникальные отношения внутри общества граждан, такое сильное государство, сдерживающее долгое время имущественное расслоение, все же погибло, не выдержав сопротивления естественному ходу исторического развития. Спартанская знать, превратившаяся со временем в плутократическую верхушку, сконцентрировала в своих руках большие денежные средства и земельные владения, а основная масса граждан тем временем обеднела, потеряла свои клеры и являлась только формально гражданами полиса.
Выведение колоний не решило умножающихся проблем. Спартиаты беднели и были недовольны сложившимся порядком. Число спартиатов-граждан сильно сокращалось в результате обнищания и войн. К III в. до н. э. , по данным Берга, приведенным в книге «Социальные движения в древней Спрате» , в Спарте осталось около 600 граждан, остальные являлись ими формально. Процесс разложения классического спартанского строя ускорялся борьбой за власть, цари усиливали свою власть, в результате которой в полисе начались смуты, окончившиеся передачей его одним из первых в Греции под контроль Рима.
Все своеобразие общественной и государственной организации спартанского общества отразилось в истории Спарты архаического периода истории Древней Греции. Начиная с IV в. до н. э. , когда процесс имущественного расслоения набирает силу, Спарта постепенно теряет присущие «общине равных» черты.
К сожалению, по истории древней Спарты очень мало источников. В Спарте литература была неразвита. Из-за военизированного строя государства, приветствующего во всем краткость и четкость, в Спарте отсутствовало искусство ораторства, политические трактаты и т. д. Только стихи на военно-патриотические темы, дошедшие в отрывках до нашего времени, получили популярность среди спартиатов. Археологические материалы по истории Древней Спарты тоже довольно скудные, т. к. материальная культура в Лаконике была бедна.
О начальном периоде сложения спартанского государства известно немногое. Вся ранняя история Спарты недостоверна, современных свидетельств того времени до н. э.