Першими в похід вирушили численні бідні городяни й селяни з Франції і Західної Німеччини. Вони об'єдналися у 5 - 6 загонів, що налічували 60 - 70 тис. осіб. Погано озброєні і без запасів їжі, вони займалися дорогою жебрацтвом і грабежем.
Бідняки дісталися Константинополя і візантійський імператор поспішив переправити пі загони до Малої Азії, які в основному там загинули від турків-сельджуків.
Слідом за бідняками вирушили загони рицарів під керівництвом багатих феодалів ч Франції. Італії, Німеччини. Похід здійснювали в напрямі столиці Візантії, звідки переправилися в Малу Азію, де у вирішальній битві розбили турків-сельджуків. у 1099 р. підійшли до Єрусалима, обложили його і віяли штурмом, вчинили жахливу різанину та погром.
Хрестоносці завоювали все східне узбережжя Середземномор'я, забудували ці території феодальними замками, заснували свої держави:
графство Елеське — у Північній Месопотамії;
Антіохське князівство — в Північній Сирії;
графство Триполітанське — на Сірійському узбережжі;
Єрусалимське королівство — в Південній Сирії та Палестині.
1147-1149 рр.
Другий
хрестовий
похід
Приводом послугувало те, що мусульманський світ почав об'єднувати свої сили для надання відсічі загарбникам — хрестоносцям. У похід вирушили французький король Людовік VII і німецький імператор Конрад НІ. Німців розгромили сельджуки в Малій Азії, а французький король зазнав невдачі під Дамаском, який спробував взяти в облогу, і з рештками своїх військ повернувся додому.
1189-1192 рр.
Третій
хрестовий
похід
У 1147 р. талановитий воєначальник Салах-ад-Дін (Саладін) об'єднав під своєю владою Єгипет
У 1187 р. єгипетські війська взяли в облогу Єрусалим, розгромили війська хрестоносців, що стало приводом для закликів до третього хрестового походу, у якому взяли участь:
• більшість німецьких рицарів на чолі з імператором Фридріхом І Барбаросом;
• французькі війська, які очолив король Філіпп II Август;
• англійські рицарі на чолі з королем Річардом І Левове Серце.
Похід був невдалим:
• під час переправи через гірську річку потонув німецький імператор Фридріх І Барбароса. Німецькі війська залишилися без головнокомандувача;
• Франція і Велика Британія не мали спільного плацу дій і спільної мсти. Французький король згодом повернув назад;
• англійський король потрапив у полон де ерцгерцога австрійського Леопольда і протягом тривалого часу сидів у в'язниці, аж поки його не викупила мати.
1202-1204 рр.
Четвертий
христовий
похід
Був організований римським папою Інокентієм Ш. Він мав на мсті підпорядкування православної церкви і ліквідацію патріаршества у Константинополі.
Хрестоносці вирушили в похід морем, найнявши кораблі у Венеції. Вони штурмом оволоділи Константинополем і пограбували місто (1204 р.). На території Візантії заснували Латинську імперію (проіснувала до 1261 р.
Після падіння Константинополя рух хрестоносців пішов на спад.
У 1,212 р. Інокентій ГІГ оголосив про те, що Єрусалим можуть звільнити лише діти, оскільки вони не обтяжені гріхами. Багато дітей померло в дорозі від холоду і голоду.
У Марселі зібралося майже 10 тис. дітей з усіх областей Франції, яких судновласники почали перевозити на Схід. В Александрії Єгипетській більшість дітей було продано в рабство до турків. Така сама доля спіткала і німецьких дітей. Турки стали комплектувати з хлопчиків загони яничар, а дівчат продавали в гареми емірів.
1216-1217 рр.
П'ятий
хрестовий
похід
Хрестоносці дійшли лише до дельти Нілу й одержали поразку у Дам'єті.
1228-1229 рр.
Шостий
хрестовий
похід
Німецький імператор Фридріх II разом з єгипетським султаном знову оволодів Єрусалимом і домовився з ним про вільне відвідання християнами святих місць протягом 10 років.
1248-1254 рр.
Сьомий
хрестовий
похід
Здійснювався лише французькою армією під командуванням короля Людовика IX Святого. Хрестоносці висадилися в Північній Африці і король потрапив у полон до султана Тунісу, який згодом відпустив його під чесне слово, що той сплатить викуп. Викуп було сплачено вчасно, але після повернення з походу король помер від чуми.
1270 р.
Восьмий
хрестовий
похід
Похід хрестоносців до Північної Африки, який закінчився невдачею. Після восьмого хрестового походу хрестоносці втратили всі свої володіння на Сході.
1291 р.
Єгипетське військо взяло Акру останню фортецю хрестоносців на Близькому Сході.
На юге кочевья казахов примыкали к трем среднеазиатским ханствам — Бухаре, Хиве и Коканду. Наиболее агрессивными из них в 20—30-х годах были Хивинское и Кокандское ханства. Часть Старшего жуза к этому времени была захвачена Кокандом, причем он претендовал и на львиную долю территории Среднего жуза.
Казахские кочевки, примыкающие к нижнему течению Сыр-Дарьи и Аральского моря, а также расположенные в районе Усть-Урта и Мангышлака, были захвачены Хивой.
Наряду с политическими и экономическими мерами воздействия, Хива и Коканд широко использовали средства идеологического воздействия на казахов, в частности мюридизм, являвшийся насквозь реакционным религиозным течением. В захваченной части казахской территории они установили систему феодального гнета, значительно превосходившую по своей тяжести гнет царских колонизаторов.
Для ясного понимания развернувшихся в 30-х годах в казахской степи событий надо коротко остановиться на состоянии среднеазиатских ханств, в первую очередь Хивы и Кокан-да, и на их отношениях к казахам.
С начала XIX в. Хива вела активную наступательную политику. При хане Ильтезере (1800—1806 гг.) были расширены границы Хивинского ханства путем завоевания территории Мервских туркмен.
При его преемнике Мухаммед Рахиме (1806—1824) Хива стала крупным государством. Ведя неустанную борьбу со своими политическими противниками, стремившимися к децентрализации страны, он завершил борьбу за объединение Хивинского ханства, начатую при его предшественнике.
В известной мере, Мухаммед Рахима можно было назвать реформатором. Он пытался навести порядок в управлении государством. Им был упорядочен сбор налогов и основан монетный двор. Он начал чеканить золотую и серебряную монету со своим именем. Наряду с этим, он вел беспощадную борьбу с отдельными феодалами, выступавшими против централизованной власти, и подчинил своей власти ряд мелких самостоятельных бекств. При нем были присоединены к Хивинскому ханству Аральские владения и кочевья каракалпаков.
К 30-м годам XIX в. Ливинское ханство представляло государство, граница которого простиралась от впадения р. Сыр-Дарьи в Аральское море —на севере, до нынешней границы с Афганистаном —на юго-востоке.
«В эпоху смерти Мухаммед Рахима в 1825 году Хивинское ханство,—говорит Ханыков,— представляла уже одно политическое целое, действительно подчиненное Хивинскому владельцу»
По сведениям царских властей, Хива в военное время могла выставить от 20 до 35 тысяч конных ратников, из них только 5 ООО вооруженных ружьями, и располагала 7 орудиями.
По данным Гельмерсена. Хивинский хан располагал 15 пушками, отлитыми самими хивинцами. Из регулярных войск жалованье получали те солдаты, которые исправляли службу на коне. Им давали в год по 25 червонцев. Командный состав получал от 40 до 70 червонцев в год. Кроме того, в армии были нерегулярные войска, они не получали жалованья. Только во время военных действий, если воин доставлял неприятельскую голову и уши, он получал в виде премии от 5 до 10 тенге.
Подать взималась с населения ханства подворно — от 15 до 45 рублей на русские деньги со двора, причем сборщики, не получая никакого жалованья, совершали вопиющие злоупотребления. По данным А. Вамбери. подати в Хиве разделялись на: а) поземельный налог — харадж. С каждого участка земли, годного для обработки, в 10 танаб (один танаб равен 60 квадратным аршинам), хан получал 18 тенге (около 4 руб. 50 коп.— золотом); б) таможенный сбор, на основании которого с каждого ввозимого предмета взимается по 2,5 процента стоимости, с волов, верблюдов и лошадей—по тенге с ГОЛОВЫ. Как сообщает Данилевский, налог. собираемый хивинцами с кочевых племен, давал дохода до 1 миллиона рублей асс., а ежегодный ханский доход составлял до 3 миллионов рублей асс.
Мухаммед Рахим распространил свою власть на казахов, живших в низовьях Сыр-Дарьи. Казахи, до этого не видевшие хивинских сборщиков, оказали вооруженное сопротивление. Три раза: в 1812, 1816 и 1820 годах Мухаммед Рахим подвергал кочевья-казахов страшному разгрому. Наиболее разорительным был набег_1820 года, когда было убито несколько сот казахов, уведено в плен до 1 ООО женщин, угнано 65 тыс. баранов, 15 тыс. верблюдов, свыше 7 000 лошадей И др.
ответ:Дата
Похід
Основні події
1096-1099 рр.
Перший
хрестовин
похід
Першими в похід вирушили численні бідні городяни й селяни з Франції і Західної Німеччини. Вони об'єдналися у 5 - 6 загонів, що налічували 60 - 70 тис. осіб. Погано озброєні і без запасів їжі, вони займалися дорогою жебрацтвом і грабежем.
Бідняки дісталися Константинополя і візантійський імператор поспішив переправити пі загони до Малої Азії, які в основному там загинули від турків-сельджуків.
Слідом за бідняками вирушили загони рицарів під керівництвом багатих феодалів ч Франції. Італії, Німеччини. Похід здійснювали в напрямі столиці Візантії, звідки переправилися в Малу Азію, де у вирішальній битві розбили турків-сельджуків. у 1099 р. підійшли до Єрусалима, обложили його і віяли штурмом, вчинили жахливу різанину та погром.
Хрестоносці завоювали все східне узбережжя Середземномор'я, забудували ці території феодальними замками, заснували свої держави:
графство Елеське — у Північній Месопотамії;
Антіохське князівство — в Північній Сирії;
графство Триполітанське — на Сірійському узбережжі;
Єрусалимське королівство — в Південній Сирії та Палестині.
1147-1149 рр.
Другий
хрестовий
похід
Приводом послугувало те, що мусульманський світ почав об'єднувати свої сили для надання відсічі загарбникам — хрестоносцям. У похід вирушили французький король Людовік VII і німецький імператор Конрад НІ. Німців розгромили сельджуки в Малій Азії, а французький король зазнав невдачі під Дамаском, який спробував взяти в облогу, і з рештками своїх військ повернувся додому.
1189-1192 рр.
Третій
хрестовий
похід
У 1147 р. талановитий воєначальник Салах-ад-Дін (Саладін) об'єднав під своєю владою Єгипет
У 1187 р. єгипетські війська взяли в облогу Єрусалим, розгромили війська хрестоносців, що стало приводом для закликів до третього хрестового походу, у якому взяли участь:
• більшість німецьких рицарів на чолі з імператором Фридріхом І Барбаросом;
• французькі війська, які очолив король Філіпп II Август;
• англійські рицарі на чолі з королем Річардом І Левове Серце.
Похід був невдалим:
• під час переправи через гірську річку потонув німецький імператор Фридріх І Барбароса. Німецькі війська залишилися без головнокомандувача;
• Франція і Велика Британія не мали спільного плацу дій і спільної мсти. Французький король згодом повернув назад;
• англійський король потрапив у полон де ерцгерцога австрійського Леопольда і протягом тривалого часу сидів у в'язниці, аж поки його не викупила мати.
1202-1204 рр.
Четвертий
христовий
похід
Був організований римським папою Інокентієм Ш. Він мав на мсті підпорядкування православної церкви і ліквідацію патріаршества у Константинополі.
Хрестоносці вирушили в похід морем, найнявши кораблі у Венеції. Вони штурмом оволоділи Константинополем і пограбували місто (1204 р.). На території Візантії заснували Латинську імперію (проіснувала до 1261 р.
Після падіння Константинополя рух хрестоносців пішов на спад.
У 1,212 р. Інокентій ГІГ оголосив про те, що Єрусалим можуть звільнити лише діти, оскільки вони не обтяжені гріхами. Багато дітей померло в дорозі від холоду і голоду.
У Марселі зібралося майже 10 тис. дітей з усіх областей Франції, яких судновласники почали перевозити на Схід. В Александрії Єгипетській більшість дітей було продано в рабство до турків. Така сама доля спіткала і німецьких дітей. Турки стали комплектувати з хлопчиків загони яничар, а дівчат продавали в гареми емірів.
1216-1217 рр.
П'ятий
хрестовий
похід
Хрестоносці дійшли лише до дельти Нілу й одержали поразку у Дам'єті.
1228-1229 рр.
Шостий
хрестовий
похід
Німецький імператор Фридріх II разом з єгипетським султаном знову оволодів Єрусалимом і домовився з ним про вільне відвідання християнами святих місць протягом 10 років.
1248-1254 рр.
Сьомий
хрестовий
похід
Здійснювався лише французькою армією під командуванням короля Людовика IX Святого. Хрестоносці висадилися в Північній Африці і король потрапив у полон до султана Тунісу, який згодом відпустив його під чесне слово, що той сплатить викуп. Викуп було сплачено вчасно, але після повернення з походу король помер від чуми.
1270 р.
Восьмий
хрестовий
похід
Похід хрестоносців до Північної Африки, який закінчився невдачею. Після восьмого хрестового походу хрестоносці втратили всі свої володіння на Сході.
1291 р.
Єгипетське військо взяло Акру останню фортецю хрестоносців на Близькому Сході.
Объяснение:
На юге кочевья казахов примыкали к трем среднеазиатским ханствам — Бухаре, Хиве и Коканду. Наиболее агрессивными из них в 20—30-х годах были Хивинское и Кокандское ханства. Часть Старшего жуза к этому времени была захвачена Кокандом, причем он претендовал и на львиную долю территории Среднего жуза.
Казахские кочевки, примыкающие к нижнему течению Сыр-Дарьи и Аральского моря, а также расположенные в районе Усть-Урта и Мангышлака, были захвачены Хивой.
Наряду с политическими и экономическими мерами воздействия, Хива и Коканд широко использовали средства идеологического воздействия на казахов, в частности мюридизм, являвшийся насквозь реакционным религиозным течением. В захваченной части казахской территории они установили систему феодального гнета, значительно превосходившую по своей тяжести гнет царских колонизаторов.
Для ясного понимания развернувшихся в 30-х годах в казахской степи событий надо коротко остановиться на состоянии среднеазиатских ханств, в первую очередь Хивы и Кокан-да, и на их отношениях к казахам.
С начала XIX в. Хива вела активную наступательную политику. При хане Ильтезере (1800—1806 гг.) были расширены границы Хивинского ханства путем завоевания территории Мервских туркмен.
При его преемнике Мухаммед Рахиме (1806—1824) Хива стала крупным государством. Ведя неустанную борьбу со своими политическими противниками, стремившимися к децентрализации страны, он завершил борьбу за объединение Хивинского ханства, начатую при его предшественнике.
В известной мере, Мухаммед Рахима можно было назвать реформатором. Он пытался навести порядок в управлении государством. Им был упорядочен сбор налогов и основан монетный двор. Он начал чеканить золотую и серебряную монету со своим именем. Наряду с этим, он вел беспощадную борьбу с отдельными феодалами, выступавшими против централизованной власти, и подчинил своей власти ряд мелких самостоятельных бекств. При нем были присоединены к Хивинскому ханству Аральские владения и кочевья каракалпаков.
К 30-м годам XIX в. Ливинское ханство представляло государство, граница которого простиралась от впадения р. Сыр-Дарьи в Аральское море —на севере, до нынешней границы с Афганистаном —на юго-востоке.
«В эпоху смерти Мухаммед Рахима в 1825 году Хивинское ханство,—говорит Ханыков,— представляла уже одно политическое целое, действительно подчиненное Хивинскому владельцу»
По сведениям царских властей, Хива в военное время могла выставить от 20 до 35 тысяч конных ратников, из них только 5 ООО вооруженных ружьями, и располагала 7 орудиями.
По данным Гельмерсена. Хивинский хан располагал 15 пушками, отлитыми самими хивинцами. Из регулярных войск жалованье получали те солдаты, которые исправляли службу на коне. Им давали в год по 25 червонцев. Командный состав получал от 40 до 70 червонцев в год. Кроме того, в армии были нерегулярные войска, они не получали жалованья. Только во время военных действий, если воин доставлял неприятельскую голову и уши, он получал в виде премии от 5 до 10 тенге.
Подать взималась с населения ханства подворно — от 15 до 45 рублей на русские деньги со двора, причем сборщики, не получая никакого жалованья, совершали вопиющие злоупотребления. По данным А. Вамбери. подати в Хиве разделялись на: а) поземельный налог — харадж. С каждого участка земли, годного для обработки, в 10 танаб (один танаб равен 60 квадратным аршинам), хан получал 18 тенге (около 4 руб. 50 коп.— золотом); б) таможенный сбор, на основании которого с каждого ввозимого предмета взимается по 2,5 процента стоимости, с волов, верблюдов и лошадей—по тенге с ГОЛОВЫ. Как сообщает Данилевский, налог. собираемый хивинцами с кочевых племен, давал дохода до 1 миллиона рублей асс., а ежегодный ханский доход составлял до 3 миллионов рублей асс.
Мухаммед Рахим распространил свою власть на казахов, живших в низовьях Сыр-Дарьи. Казахи, до этого не видевшие хивинских сборщиков, оказали вооруженное сопротивление. Три раза: в 1812, 1816 и 1820 годах Мухаммед Рахим подвергал кочевья-казахов страшному разгрому. Наиболее разорительным был набег_1820 года, когда было убито несколько сот казахов, уведено в плен до 1 ООО женщин, угнано 65 тыс. баранов, 15 тыс. верблюдов, свыше 7 000 лошадей И др.