Польско-украинские отношения — отношения между Польшей и Украиной, историю развития которых условно можно разделить на три периода: средневековье (до конца XVII века), новая история (с XVIII до начала XX века) и новейшая история и современность (c первой четверти XX века до нашего времени)
Одно из наиболее ранних событий истории отношений древнерусского и польского государств, отмеченных в летописях, относится к 981 году, когда киевский великий князь Владимир Святославич отвоевал у поляков восточнославянские Червенские города (в верховьях Западного Буга).
В 1018 году бежавший из Киева Святополк Окаянный обратился за к польскому королю Болеславу I Храброму, который сумел победить Ярослава Мудрого в битве на реке Буге. Киевский поход Болеслава I увенчался взятием города, однако Болеслав вместо того, чтобы передать власть Святополку, начал править в городе сам. Возмущённые жители Киева подняли восстание, в ходе которого принялись «избивать ляхов». Болеслав бежал с казной и пленными сёстрами Ярослава Мудрого. Червенские города, вновь оказавшиеся под властью Польши, были возвращены Ярославом Мудрым и его братом Мстиславом Храбрым в 1030-1031 годах.
Сходные события имели место в 1069 году, когда великий князь Изяслав Ярославич бежал в Польшу к своему племяннику Болеславу II Смелому и тот, совершив поход на Киев, вмешался в русский династический спор в пользу Изяслава. Согласно легенде, меч-реликвия по имени Щербец, использовавшийся при коронациях польских королей, получил зазубрину при ударе Болеславом I или Болеславом II о Золотые ворота в Киеве. Первый вариант не может быть правдой из-за того, что Золотые ворота были возведены в 1030-е годы, второй не подтверждается углеводородным методом датирования меча, который, по всей видимости, был создан не ранее второй половины XII века.
Позднее, в период феодальной раздробленности, Червенские земли входили в состав Волынского и Галицко-Волынского княжества, а в XIV веке их вновь захватила Польша. В настоящее время эта область, известная также как Червонная Русь, разделена между Польшей, Украиной и Белоруссией.
Казимир III закладывает католический собор в покорённом Львове. Картина Яна Матейко (1888)
Как и Русь, Польша испытала на себе в XIII веке несколько монгольских вторжений, однако, несмотря на разорения, монгольское иго над польскими землями установлено не было, что впоследствии обеспечило Польше преимущество в развитии торговли, культуры и общественных отношений. В 1340 году умер Владимир Львович, последний галицкий престолонаследник из династии Рюриковичей, после чего Галицкое княжество было захвачено войском Казимира III и присоединено к Польскому королевству.
Розвиток української культури другої половини XIX ст. відбувався під великим впливом творчості Т. Шевченка, який підніс культуру свого народу до загальноєвропейського рівня. Однак, щоб втриматися, не зазнати асиміляції, потрібні були натхнення і копітка робота наступних поколінь діячів культури, спрямована на консолідацію усіх інтелектуальних можливостей народу. В цей період розвій української культури неодноразово штучно переривався, оскільки щодо східнослов'янських народів Російської імперії здійснювалася інкорпорація в "єдиний російський народ". У звітах перепису 1897 р. великороси, малороси, білоруси значилися під однією назвою "русские".
Освіта. Лібералізація суспільно-політичного життя Російської імперії в 60—70-х роках спонукала до створення національних шкіл в Україні. (На відміну від українців і білорусів, такі школи були у народів Прибалтики, поляків, татар та ін.) Оцінюючи тяжке становище на освітянській ниві, М. Драгома-нов писав: "зменшити своє горе народ міг би і тепер, якби був письменний, а коли б він був добре освічений наукою, тоді б двох днів не протримались би усі порядки, що тепер доводять народ до стану робочого скоту"1.
Дуже швидко у 1861 — 1862 рр. формується мережа недільних шкіл (кількістю до 110), друкується навчальна література. Для підготовки педагогічних кадрів у Києві було засновано "Временную педагогическую школу". У 1862 р. Петербурзький комітет грамотності клопотався, щоб дозволити впровадити освіту в Україні рідною мовою. Проте ці плани залишились нездійсненими.
Зародки початкової освіти в Україні були придушені Валуєвським циркуляром 1863 р., який наклав важкі пута на українську культуру взагалі: "Більшість малоросів самі вельми ґрунтовно доводять, що ніякої малоросійської мови не було, немає і бути не може, і що наріччя їх, що вжива та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на нього Польщі"2. Циркуляр заборонив друкування підручників, популярної літератури, духовних книг українською мовою.
Цей процес був посилений характером реформи освіти. У другій половині XIX ст. на українських землях залежно від державного підпорядкування викладання велося різними мовами: російською, польською, німецькою. Російська мова панувала в Лівобережній та Степовій Україні. У 1864 р. всі початкові школи дістали єдину назву — початкові народні училища. Вони були проголошені безстановими і мали таку навчальну програму: закон Божий, письмо, читання, 4 дії арифметики, церковний спів. Таких шкіл на кінець XIX ст. було лише 17 тис, внаслідок чого близько 70 % дітей залишилося поза школою.
₽
Официальный сервис-центр КАМАЗ
мотор-мастер.рф
Вас уволили незаконно?
kzn.sovzashchita.ru
У 1864 р. було створено гімназії двох типів: класичні і реальні. Ці ланки середньоосвітньої загальної школи були проголошені безстановими і загальнодоступними, хоч за навчання треба було платити. Третина навчального часу в класичних гімназіях відводилася грецькій і латинській мовам, а природознавство, хімія майже не вивчалися. Випускники цих закладів без іспитів могли здобувати освіту в університетах. У реальних гімназіях давніх мов не було, ширше викладалися природознавство, хімія, фізика, математика, креслення, нові мови. По закінченні учні могли вступати лише до вищих технічних навчальних закладів. Для жінок існували окремі жіночі гімназії, вищі жіночі курси, метою яких була підготовка дівчат — матерів сім'ї. Наприкінці XIX ст. в Україні існувало 29 гімназій, 19 реальних і 17 комерційних училищ.
Вишу освіту в Україні можна було здобути у трьох університетах: Харківському, Київському, Новоросійському, заснованому на базі Рішельєв-ськоголіцею в Одесі в 1865 р. Загальна чисельність студентів була незначною — до 4 тис. чол. Бурхливий розвиток економіки другої половини XIX ст. зумовив потребу в створенні вищих спеціальних закладів, таких як Південноросійський технологічний інститут у Харкові (1865 р.), Київський політехнічний інститут (1898), Вище гірниче училище в Катеринославі та ін. На початку XX ст. в Україні діяло 27 вищих навчальних закладів, де навчалося 35
Польско-украинские отношения — отношения между Польшей и Украиной, историю развития которых условно можно разделить на три периода: средневековье (до конца XVII века), новая история (с XVIII до начала XX века) и новейшая история и современность (c первой четверти XX века до нашего времени)
Одно из наиболее ранних событий истории отношений древнерусского и польского государств, отмеченных в летописях, относится к 981 году, когда киевский великий князь Владимир Святославич отвоевал у поляков восточнославянские Червенские города (в верховьях Западного Буга).
В 1018 году бежавший из Киева Святополк Окаянный обратился за к польскому королю Болеславу I Храброму, который сумел победить Ярослава Мудрого в битве на реке Буге. Киевский поход Болеслава I увенчался взятием города, однако Болеслав вместо того, чтобы передать власть Святополку, начал править в городе сам. Возмущённые жители Киева подняли восстание, в ходе которого принялись «избивать ляхов». Болеслав бежал с казной и пленными сёстрами Ярослава Мудрого. Червенские города, вновь оказавшиеся под властью Польши, были возвращены Ярославом Мудрым и его братом Мстиславом Храбрым в 1030-1031 годах.
Сходные события имели место в 1069 году, когда великий князь Изяслав Ярославич бежал в Польшу к своему племяннику Болеславу II Смелому и тот, совершив поход на Киев, вмешался в русский династический спор в пользу Изяслава. Согласно легенде, меч-реликвия по имени Щербец, использовавшийся при коронациях польских королей, получил зазубрину при ударе Болеславом I или Болеславом II о Золотые ворота в Киеве. Первый вариант не может быть правдой из-за того, что Золотые ворота были возведены в 1030-е годы, второй не подтверждается углеводородным методом датирования меча, который, по всей видимости, был создан не ранее второй половины XII века.
Позднее, в период феодальной раздробленности, Червенские земли входили в состав Волынского и Галицко-Волынского княжества, а в XIV веке их вновь захватила Польша. В настоящее время эта область, известная также как Червонная Русь, разделена между Польшей, Украиной и Белоруссией.
Казимир III закладывает католический собор в покорённом Львове. Картина Яна Матейко (1888)
Как и Русь, Польша испытала на себе в XIII веке несколько монгольских вторжений, однако, несмотря на разорения, монгольское иго над польскими землями установлено не было, что впоследствии обеспечило Польше преимущество в развитии торговли, культуры и общественных отношений. В 1340 году умер Владимир Львович, последний галицкий престолонаследник из династии Рюриковичей, после чего Галицкое княжество было захвачено войском Казимира III и присоединено к Польскому королевству.
Розвиток української культури другої половини XIX ст. відбувався під великим впливом творчості Т. Шевченка, який підніс культуру свого народу до загальноєвропейського рівня. Однак, щоб втриматися, не зазнати асиміляції, потрібні були натхнення і копітка робота наступних поколінь діячів культури, спрямована на консолідацію усіх інтелектуальних можливостей народу. В цей період розвій української культури неодноразово штучно переривався, оскільки щодо східнослов'янських народів Російської імперії здійснювалася інкорпорація в "єдиний російський народ". У звітах перепису 1897 р. великороси, малороси, білоруси значилися під однією назвою "русские".
Освіта. Лібералізація суспільно-політичного життя Російської імперії в 60—70-х роках спонукала до створення національних шкіл в Україні. (На відміну від українців і білорусів, такі школи були у народів Прибалтики, поляків, татар та ін.) Оцінюючи тяжке становище на освітянській ниві, М. Драгома-нов писав: "зменшити своє горе народ міг би і тепер, якби був письменний, а коли б він був добре освічений наукою, тоді б двох днів не протримались би усі порядки, що тепер доводять народ до стану робочого скоту"1.
Дуже швидко у 1861 — 1862 рр. формується мережа недільних шкіл (кількістю до 110), друкується навчальна література. Для підготовки педагогічних кадрів у Києві було засновано "Временную педагогическую школу". У 1862 р. Петербурзький комітет грамотності клопотався, щоб дозволити впровадити освіту в Україні рідною мовою. Проте ці плани залишились нездійсненими.
Зародки початкової освіти в Україні були придушені Валуєвським циркуляром 1863 р., який наклав важкі пута на українську культуру взагалі: "Більшість малоросів самі вельми ґрунтовно доводять, що ніякої малоросійської мови не було, немає і бути не може, і що наріччя їх, що вжива та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на нього Польщі"2. Циркуляр заборонив друкування підручників, популярної літератури, духовних книг українською мовою.
Цей процес був посилений характером реформи освіти. У другій половині XIX ст. на українських землях залежно від державного підпорядкування викладання велося різними мовами: російською, польською, німецькою. Російська мова панувала в Лівобережній та Степовій Україні. У 1864 р. всі початкові школи дістали єдину назву — початкові народні училища. Вони були проголошені безстановими і мали таку навчальну програму: закон Божий, письмо, читання, 4 дії арифметики, церковний спів. Таких шкіл на кінець XIX ст. було лише 17 тис, внаслідок чого близько 70 % дітей залишилося поза школою.
₽
Официальный сервис-центр КАМАЗ
мотор-мастер.рф
Вас уволили незаконно?
kzn.sovzashchita.ru
У 1864 р. було створено гімназії двох типів: класичні і реальні. Ці ланки середньоосвітньої загальної школи були проголошені безстановими і загальнодоступними, хоч за навчання треба було платити. Третина навчального часу в класичних гімназіях відводилася грецькій і латинській мовам, а природознавство, хімія майже не вивчалися. Випускники цих закладів без іспитів могли здобувати освіту в університетах. У реальних гімназіях давніх мов не було, ширше викладалися природознавство, хімія, фізика, математика, креслення, нові мови. По закінченні учні могли вступати лише до вищих технічних навчальних закладів. Для жінок існували окремі жіночі гімназії, вищі жіночі курси, метою яких була підготовка дівчат — матерів сім'ї. Наприкінці XIX ст. в Україні існувало 29 гімназій, 19 реальних і 17 комерційних училищ.
Вишу освіту в Україні можна було здобути у трьох університетах: Харківському, Київському, Новоросійському, заснованому на базі Рішельєв-ськоголіцею в Одесі в 1865 р. Загальна чисельність студентів була незначною — до 4 тис. чол. Бурхливий розвиток економіки другої половини XIX ст. зумовив потребу в створенні вищих спеціальних закладів, таких як Південноросійський технологічний інститут у Харкові (1865 р.), Київський політехнічний інститут (1898), Вище гірниче училище в Катеринославі та ін. На початку XX ст. в Україні діяло 27 вищих навчальних закладів, де навчалося 35