18) В каком году население Вернадского Лепсинского и Пржевальского уезда в семиреченской области выступили против уменьшения закупочных цен на сельскохозяйственную продукцию
Катерина II завершила справу, що її почав на Україні Петро І. Німкеня, котра стала членом династії Романових через шлюб, вона була відданою прибічницею русифікації й централізації.
Як і багато інших правителів доби освіченого абсолютизму, Катерина була переконана, що найбільш розумним і ефективним є уряд, заснований на абсолютистських засадах і позбавлений таких "феодальних реліктів", як особливий статус окремих земель. Звідси її негативне ставлення до української, а також лівонської та фінської автономії. "Ці провінції, - казала вона, - слід русифікувати... Це завдання було б легко здійснити, призначивши губернаторами людей розумних. Коли у Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все, щоб стерти з пам'яті їх та їхню добу". Отож імператриця вибрала на посаду генерал-губернатора Лівобережжя людину розумну - видатного російського полководця й політика Петра Румянцева.
Виконувати свої функції Румянцеву допомагала друга Малоросійська колегія, що складалася з чотирьох російських урядовців та чотирьох довірених представників старшини. У зводі таємних інструкцій Катерина наказувала Румянцеву діяти обережно, "аби не викликати ненависті до росіян". Щоб підготувати ґрунт для скасування української автономії, генерал-губернаторові радилося повторювати селянам, що погіршення їхнього становища було насамперед наслідком відсталості "малоросійських звичаїв".
Водночас до старшини Румянцев мав застосовувати політику кийка і пряника. З одного боку, жорстоко каралися всілякі прояви автономістських тенденцій, а з іншого - тим, "хто не був заражений хворобою сваволі й незалежності", пропонували привабливі посади в імперському уряді, обіцяли зрівняти їх у статусі з російським дворянством і надати більшої влади над селянами. Румянцев виконав свої обов'язки.
Спочатку він уникав проведення глибоких змін, намагаючись завоювати прибічників. До його канцелярії дістали призначення багато українців, було засновано поштову службу, а також здійснено широкий перегляд суспільно-господарського становища земель. Прагнучи показати, яким освіченим є її правління, у 1767 р. Катерина II засновує свою знамениту "Комиссию для сочинения нового уложения".
У Москві зібрали послів від усіх (за винятком селян) верств суспільства з усіх регіонів з метою висловити імператриці свої побажання та погляди. На велику прикрість Катерини й Румянцева ряд українських послів на чолі з Григорієм Полетикою скористалися нагодою, щоб знову заявити про прагнення відновити гетьманство й повернути давні українські вольності. Посли інших порубіжних земель теж викликали занепокоєння уряду. Під приводом близької війни з Туреччиною імператриця назавжди "відклала" засідання комісії. Після російсько-турецької війни 1768-1775 рр. Румянцев удається до рішучих кроків.
Перший удар він спрямовує проти Запорозької Січі, яку в 1775 р. було зруйновано несподіваним нападом російських військ. До самої Гетьманщини черга дійшла в 1781 р., коли у зв'язку з адміністративною реорганізацією всієї імперії на Лівобережжі було скасовано його традиційні 10 полків. Натомість засновувалися три намісництва: Київське, Чернігівське й Новгород-сіверське. За територією та організацією вони були ідентичні решті з 30 губерній імперії. Одночасно українські адміністративні, судові та фінансові установи замінялися відповідними відгалуженнями імперської бюрократичної системи. Потім скасували й славетні козацькі полки.
У 1783 р. їх замінили на регулярні уланські, до яких на шестирічний строк набирали селян і не українців. Відтак перестало існувати окреме козацьке військо. Всупереч тому, що стверджувала царська пропаганда, поширення на Лівобережжя російської імперської системи не полегшило, а ще більше погіршило долю українських селян.
У 1783 р. їх позбавили права лишати своїх панів - саме так, як де колись зробили з російськими селянами. Інакше кажучи, тепер лівобережне селянство ставало юридичне закріпаченим. Зате українська знать від цих змін виграла. Селяни нарешті потрапили під її цілковиту владу. В 1785 р. за "Жалуваною грамотою дворянству", виданою Катериною II, знать звільнялася від усякої військової служби для уряду, зрівнявшись у правах із російським дворянством.
Із цих причин верхівка колишньої Гетьманщини без будь-якого ремствування погодилася з ліквідацією автономії. Траплялися лише поодинокі випадки протесту: так, у 1791 р. Василь Капніст спробував таємно заручитися підтримкою Пруссії в намаганнях відновити Гетьманщину. Але таких дій було недостатньо, щоб запобігти поглиненню Козацької України Російською імперією.
Протягом майже століття Гетьманщина була центром політичного життя України. Хоч росіяни контролювали її зовнішні стосунки та воєнні кампанії, а також постійно втручалися у внутрішні справи, все ж управління та соціально-економічна політика Гетьманщини здійснювалися українцями, їм належали ключові позиції в судах, фінансах, армії.
1) В IV тысячелетии до н.э. в долине Нила по обеим его берегам образовалось сорок областей (номов). Есть все основания думать. что эти административные формирования образовались на основе того или иного племени.
2) Битва при Херонее (2 августа 338 до н. э.) — сражение в Греции под селением Херонея в Беотии, в ходе которого македонский царь Филипп II разгромил объединенную армию греческих городов-государств.
Билет 2
1) Асси́рия араб. арам. древнемесопотамское государство с метропольной территорией на севере современного ИракаПерейти к разделу «Коренная Ассирия», которое населяли древние ассирийцы и покорённые ими народы
2) сражение в сентябре (предположительно с 17 по 19 число) 480 года до н. э. ... в ущелье Фермопилы. Персидской армии, численность которой современные историки оценивают в 200—250 тысяч человек, противостояло, по различным данным, от 5200 до 7700 греков.
Билет 3
1) Вавило́ния— древняя область и царство между Тигром и Евфратом, на юге Месопотамии (территория современного Ирака), возникшее в начале 2-го тысячелетия до н. э. и утратившее независимость в 539 году до н. э.
2) Строительство первых участков стены началось в III веке до н. э. в период Воюющих царств (475—221 гг. до н.
Билет 4
1) УРАРТУ – могущественное рабовладельческое государство Древнего мира в IX–VI вв. до н. э. Располагалось на территории Армянского нагорья, в районе озер Ван
2) Саламинское сражение представляет собой греко-персидское морское сражение, которое происходило в рамках Греко-персидских войн. ... Дело в том, что персидское войско заняло Афины, и начало его разрушение. Из-за того, что персы наносили городу разрушения, то афиняне поспешно эвакуировались на остров Саламин.
Билет 5
1) ревнегреческий полис, город-государство в Аттике, игравшее с V века до н. э. наряду со Спартой ведущую роль в истории Древней Греции. ... Основным литературным источником по истории Афин периода формирования государства является «Афинская полития» Аристотеля (IV век до н.
2) Христианство зародилось в I веке в Палестине, первоначально в среде иудеев и арамеоязычного населения в контексте мессианских движений ветхозаветного иудаизма, и уже в первые десятилетия своего существования получило распространение среди греко-римлян Сирии и других провинций, а позже — среди других этнических групп.
Катерина II завершила справу, що її почав на Україні Петро І. Німкеня, котра стала членом династії Романових через шлюб, вона була відданою прибічницею русифікації й централізації.
Як і багато інших правителів доби освіченого абсолютизму, Катерина була переконана, що найбільш розумним і ефективним є уряд, заснований на абсолютистських засадах і позбавлений таких "феодальних реліктів", як особливий статус окремих земель. Звідси її негативне ставлення до української, а також лівонської та фінської автономії. "Ці провінції, - казала вона, - слід русифікувати... Це завдання було б легко здійснити, призначивши губернаторами людей розумних. Коли у Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все, щоб стерти з пам'яті їх та їхню добу". Отож імператриця вибрала на посаду генерал-губернатора Лівобережжя людину розумну - видатного російського полководця й політика Петра Румянцева.
Виконувати свої функції Румянцеву допомагала друга Малоросійська колегія, що складалася з чотирьох російських урядовців та чотирьох довірених представників старшини. У зводі таємних інструкцій Катерина наказувала Румянцеву діяти обережно, "аби не викликати ненависті до росіян". Щоб підготувати ґрунт для скасування української автономії, генерал-губернаторові радилося повторювати селянам, що погіршення їхнього становища було насамперед наслідком відсталості "малоросійських звичаїв".
Водночас до старшини Румянцев мав застосовувати політику кийка і пряника. З одного боку, жорстоко каралися всілякі прояви автономістських тенденцій, а з іншого - тим, "хто не був заражений хворобою сваволі й незалежності", пропонували привабливі посади в імперському уряді, обіцяли зрівняти їх у статусі з російським дворянством і надати більшої влади над селянами. Румянцев виконав свої обов'язки.
Спочатку він уникав проведення глибоких змін, намагаючись завоювати прибічників. До його канцелярії дістали призначення багато українців, було засновано поштову службу, а також здійснено широкий перегляд суспільно-господарського становища земель. Прагнучи показати, яким освіченим є її правління, у 1767 р. Катерина II засновує свою знамениту "Комиссию для сочинения нового уложения".
У Москві зібрали послів від усіх (за винятком селян) верств суспільства з усіх регіонів з метою висловити імператриці свої побажання та погляди. На велику прикрість Катерини й Румянцева ряд українських послів на чолі з Григорієм Полетикою скористалися нагодою, щоб знову заявити про прагнення відновити гетьманство й повернути давні українські вольності. Посли інших порубіжних земель теж викликали занепокоєння уряду. Під приводом близької війни з Туреччиною імператриця назавжди "відклала" засідання комісії. Після російсько-турецької війни 1768-1775 рр. Румянцев удається до рішучих кроків.
Перший удар він спрямовує проти Запорозької Січі, яку в 1775 р. було зруйновано несподіваним нападом російських військ. До самої Гетьманщини черга дійшла в 1781 р., коли у зв'язку з адміністративною реорганізацією всієї імперії на Лівобережжі було скасовано його традиційні 10 полків. Натомість засновувалися три намісництва: Київське, Чернігівське й Новгород-сіверське. За територією та організацією вони були ідентичні решті з 30 губерній імперії. Одночасно українські адміністративні, судові та фінансові установи замінялися відповідними відгалуженнями імперської бюрократичної системи. Потім скасували й славетні козацькі полки.
У 1783 р. їх замінили на регулярні уланські, до яких на шестирічний строк набирали селян і не українців. Відтак перестало існувати окреме козацьке військо. Всупереч тому, що стверджувала царська пропаганда, поширення на Лівобережжя російської імперської системи не полегшило, а ще більше погіршило долю українських селян.
У 1783 р. їх позбавили права лишати своїх панів - саме так, як де колись зробили з російськими селянами. Інакше кажучи, тепер лівобережне селянство ставало юридичне закріпаченим. Зате українська знать від цих змін виграла. Селяни нарешті потрапили під її цілковиту владу. В 1785 р. за "Жалуваною грамотою дворянству", виданою Катериною II, знать звільнялася від усякої військової служби для уряду, зрівнявшись у правах із російським дворянством.
Із цих причин верхівка колишньої Гетьманщини без будь-якого ремствування погодилася з ліквідацією автономії. Траплялися лише поодинокі випадки протесту: так, у 1791 р. Василь Капніст спробував таємно заручитися підтримкою Пруссії в намаганнях відновити Гетьманщину. Але таких дій було недостатньо, щоб запобігти поглиненню Козацької України Російською імперією.
Протягом майже століття Гетьманщина була центром політичного життя України. Хоч росіяни контролювали її зовнішні стосунки та воєнні кампанії, а також постійно втручалися у внутрішні справи, все ж управління та соціально-економічна політика Гетьманщини здійснювалися українцями, їм належали ключові позиції в судах, фінансах, армії.
Объяснение:
Билет 1
1) В IV тысячелетии до н.э. в долине Нила по обеим его берегам образовалось сорок областей (номов). Есть все основания думать. что эти административные формирования образовались на основе того или иного племени.
2) Битва при Херонее (2 августа 338 до н. э.) — сражение в Греции под селением Херонея в Беотии, в ходе которого македонский царь Филипп II разгромил объединенную армию греческих городов-государств.
Билет 2
1) Асси́рия араб. арам. древнемесопотамское государство с метропольной территорией на севере современного ИракаПерейти к разделу «Коренная Ассирия», которое населяли древние ассирийцы и покорённые ими народы
2) сражение в сентябре (предположительно с 17 по 19 число) 480 года до н. э. ... в ущелье Фермопилы. Персидской армии, численность которой современные историки оценивают в 200—250 тысяч человек, противостояло, по различным данным, от 5200 до 7700 греков.
Билет 3
1) Вавило́ния— древняя область и царство между Тигром и Евфратом, на юге Месопотамии (территория современного Ирака), возникшее в начале 2-го тысячелетия до н. э. и утратившее независимость в 539 году до н. э.
2) Строительство первых участков стены началось в III веке до н. э. в период Воюющих царств (475—221 гг. до н.
Билет 4
1) УРАРТУ – могущественное рабовладельческое государство Древнего мира в IX–VI вв. до н. э. Располагалось на территории Армянского нагорья, в районе озер Ван
2) Саламинское сражение представляет собой греко-персидское морское сражение, которое происходило в рамках Греко-персидских войн. ... Дело в том, что персидское войско заняло Афины, и начало его разрушение. Из-за того, что персы наносили городу разрушения, то афиняне поспешно эвакуировались на остров Саламин.
Билет 5
1) ревнегреческий полис, город-государство в Аттике, игравшее с V века до н. э. наряду со Спартой ведущую роль в истории Древней Греции. ... Основным литературным источником по истории Афин периода формирования государства является «Афинская полития» Аристотеля (IV век до н.
2) Христианство зародилось в I веке в Палестине, первоначально в среде иудеев и арамеоязычного населения в контексте мессианских движений ветхозаветного иудаизма, и уже в первые десятилетия своего существования получило распространение среди греко-римлян Сирии и других провинций, а позже — среди других этнических групп.
Остальное еще не нашел
Объяснение: