2. Да 1870 г. Францыя: А) увозіла з Вялікабрытаніі і Германіі прадукты лёгкай прамысловасці, а прадавала сыравіну, вугаль і машыны Б) увозіла з Вялікабрытаніі і Германіі сыравіну, вугаль і машыны, а прадавала прадукты лёгкай прамысловасці
в 1801 г. на российский престол вступил император александр i. он родился в 1777 году. его отец павел петрович в это время был наследником престола, нелюбимым и презираемым своей матерью, императрицей екатериной іi. сразу же после рождения александра бабушка ваяла его под свою опеку. она надеялась вырастить из него образованного человека, идеального правителя огромной страны. после рождения своего первого внука екатерина ii поступила так, как когда-то поступила с ним елизавета петровна: она фактически отстранила его мать, марию федоровну, от воспитания ребенка. с раннего детства мальчик рос при двух дворах-конкурентах, нигде не смея обнаружить своих истинных чувств. постоянное лавирование между ними приучило александра «жить на два ума, держать две парадные » (в.ключевский), развило в нем замкнутость, недоверие к людям, осторожность. все, кто писал о личности александра, отмечали, с одной стороны, его ум, образованность, мягкую манеру поведения, эмоциональную уязвимость, личную привлекательность, большую религиозность. с другой стороны, биографы замечали в нем пассивность, способность быстро увлекаться и разочаровываться, честолюбие, тщеславие, недоверчивость, двуличность, . ничего непонятно? подрос, императрица постаралась подобрать для него хороший учителей. главную роль в формировании взглядов александра политические взгляды александра павловича отвечали самым передовым требованиям времени. когда мальчик сыграл швейцарец ф. лагарп, приглашенный в россию и качестве его наставника. республиканец, идей французского просветительства, которого екатерина ii пригласила для воспитания любимого внука, больше всего причастен к формированию либеральных взглядов александра. впоследствии тот признает: «всем, что я знаю, и, возможно, всем, что во мне есть хорошего, я обязан лагарпу». замечание 1 именно под влиянием лагарпа еще в конце 1790-х годов наследник российского престола высказывался о возможности введения в россии конституции и народного представительства. другой наставник александра – священник а. самборский – обращал его внимание на опыт франции, считая, что революции можно предотвратить своевременными реформами. став императором, александр едва ли осознавал сложность реализации любых изменений в тогдашней россии. личностные черты и характер императора александр і был человеком разносторонне образованным, сторонником идей эпохи просвещения. к тому же он был на редкость добросовестен: на протяжении десяти лет он почти неотлучно находился возле александра, сам преподавал ему , стремясь как можно теснее связать ее с современными событиями. при каждом удобном случае лагарп внушал своему ученику ненависть к деспотизму, стремление к законности, любовь к просвещению. и хотя эти уроки носили самый общий характер, александр, привязавшийся к наставнику, увлекся его идеями. положение изменилось, когда во франции началась революция, воплотившая в жизнь многие идеи просветителей. екатерину потрясли кровавые события революции: она резко изменила свое отношение и к просветителям, и к их идеям, а лагарп покинул россию, но, как показало время, его уроки оказали серьезное влияние на александра і. первые внутриполитические мероприятия нового императора были направлены на отмену одиозных распоряжений павла. он пообещал проводить политику «по законам и сердцу» своей бабушки екатерины ii, восстановил жалованные грамоты дворянству и , отменил запрет на выезд за границу, на европейскую одежду и , возвратил из ссылок и снял опалу со всех чиновников и офицеров, которые пострадали из-за павла. маневрируя между различными группами влияния – екатерининскими вельможами, заговорщиками, друзьями своей юности, александр i дал понять, что намерен провести серьезные реформы.
У промисловості утворення мануфактур відбувалося розширенням дрібного товарного виробництва та підпорядкуванням дрібних товаровиробників скупникам. Залежно від форми власності існували дворянські, купецькі та селянські мануфактури.
Наприкінці століття Росія вийшла на перше в Європі місце з виробництва та експорту продукції металургії. Важливою галуззю промисловості було кораблебудування. Суднобудівні верфі діяли у Санкт-Петербурзі, Архангельську, Воронежі, Казані. Центрами легкої промисловості були Москва, Петербург. Деякі галузі легкої промисловості сформувалися в районах, де було достатньо сировини: полотняні та парусні мануфактури були створені в Ярославлі, поблизу Калуги, Костроми, Воронежа, Казані, Путивля, а центром бавовноткацтва стала Владимирська губернія. Наприкінці століття у Росії існувало понад 2 тис. мануфактур.
Загальний обсяг зовнішньої торгівлі зріс у 5 разів, при цьому експорт переважав імпорт. Росія торгувала зерном, залізом, деревиною, хутром, а купувала цукор, шовк, фарби та ін.
У другій половині XVIII ст. у всіх сферах економічного життя Росії відбувалися не тільки кількісні, а й якісні зміни. Вони були пов'язані з розкладом кріпосницьких і формуванням капіталістичних виробничих відносин, розвитком товарно-грошових відносин і руйнуванням натурального господарства.
Друга половина XVIII ст. характеризувалась подальшим розвитком абсолютизму в Російській імперії. Внутрішня політика російського самодержавства цього періоду отримала назву політики освіченого абсолютизму.
Катерина II, дружина імператора Петра III, після перевороту 1762 р. правила одноосібно (1762-1796). Спираючись на дворянство, вона дбала про зміцнення самодержавства та збереження непорушності феодально-кріпосницької системи. У середині 60-х рр. Катерина видала указ, який забороняв селянам скаржитись на своїх власників, а ті отримали право засилати селян на каторгу за "зухвалість". Вершиною дворянських привілеїв став маніфест "Про дарування вольності та свобод усьому російському дворянству". Дворянство звільнялось від обов'язкової державної служби, законодавчо закріплялася недоторканність їхнього майна. Цей маніфест поширював дворянське звання на німецьких баронів Прибалтики, українську козацьку старшину та ін.
Катерина II також видала указ про поділ Сенату на шість департаментів з різними функціями, що послабило його вплив як державного органу, і створила особисту канцелярію - "Кабінет її Величності". Завдяки цьому вона сконцентрувала у своїх руках всю виконавчу владу.
Було здійснено реформу місцевих органів державної влади (уся влада на місцях зосереджувалася в руках губернатора), у Центральній Росії і Лівобережні й Україні - секуляризацію монастирських земель. Найяскравішим втіленням політики освіченого абсолютизму стало скликання Уложенної комісії (зібрання представників станів), одним із завдань якої була заміна застарілого уложення 1649 р. Серед депутатів комісії розгорілась гостра дискусія з селянського питання у зв'язку з тим, що більшість наказів, що їх отримала Комісія, надійшли під селян. Проте через селянські повстання, що спалахнули в Росії, вона фактично припинила свою роботу.
У XVIII ст. вибухнула селянська війна 1773-1775 рр. на чолі з Омеляном Пугачовим. Вона розпочалася як протест проти посилення кріпосного гніту та обмеження (у козаків) свобод.
Повстанців підтримали розкольники, які суворо переслідувалися урядом. Повстання охопило значні простори Поволжя і Південного Уралу. Одним із вагомих успіхів повсталих було захоплення Казані. Проте 1774 р. вони зазнали остаточної поразки. Згодом група змовників схопила Пугачова і видала владі. 1775 р. його разом з прихильниками було страчено на Болотній площі у Москві.
Внутрішня політика царизму наприкінці XVIII ст. характеризувалась прагненням зміцнити панування дворянства та верхівки купецтва. Наляканий падінням абсолютизму у Франції та селянськими повстаннями, новий російський самодержець Павло І (1796-1801) робив спроби подолати внутрішньополітичні суперечності з до військово-бюрократичної диктатури: він встановив військово-поліцейський казармений режим. Проти деспотії Павла І виступило столичне дворянство, розбещене привілеями ще за часів правління Катерини II. Воно вчинило новий державний переворот. Павла І було вбито. Новим імператором Росії став його син Олександр І.
в 1801 г. на российский престол вступил император александр i. он родился в 1777 году. его отец павел петрович в это время был наследником престола, нелюбимым и презираемым своей матерью, императрицей екатериной іi. сразу же после рождения александра бабушка ваяла его под свою опеку. она надеялась вырастить из него образованного человека, идеального правителя огромной страны. после рождения своего первого внука екатерина ii поступила так, как когда-то поступила с ним елизавета петровна: она фактически отстранила его мать, марию федоровну, от воспитания ребенка. с раннего детства мальчик рос при двух дворах-конкурентах, нигде не смея обнаружить своих истинных чувств. постоянное лавирование между ними приучило александра «жить на два ума, держать две парадные » (в.ключевский), развило в нем замкнутость, недоверие к людям, осторожность. все, кто писал о личности александра, отмечали, с одной стороны, его ум, образованность, мягкую манеру поведения, эмоциональную уязвимость, личную привлекательность, большую религиозность. с другой стороны, биографы замечали в нем пассивность, способность быстро увлекаться и разочаровываться, честолюбие, тщеславие, недоверчивость, двуличность, . ничего непонятно? подрос, императрица постаралась подобрать для него хороший учителей. главную роль в формировании взглядов александра политические взгляды александра павловича отвечали самым передовым требованиям времени. когда мальчик сыграл швейцарец ф. лагарп, приглашенный в россию и качестве его наставника. республиканец, идей французского просветительства, которого екатерина ii пригласила для воспитания любимого внука, больше всего причастен к формированию либеральных взглядов александра. впоследствии тот признает: «всем, что я знаю, и, возможно, всем, что во мне есть хорошего, я обязан лагарпу». замечание 1 именно под влиянием лагарпа еще в конце 1790-х годов наследник российского престола высказывался о возможности введения в россии конституции и народного представительства. другой наставник александра – священник а. самборский – обращал его внимание на опыт франции, считая, что революции можно предотвратить своевременными реформами. став императором, александр едва ли осознавал сложность реализации любых изменений в тогдашней россии. личностные черты и характер императора александр і был человеком разносторонне образованным, сторонником идей эпохи просвещения. к тому же он был на редкость добросовестен: на протяжении десяти лет он почти неотлучно находился возле александра, сам преподавал ему , стремясь как можно теснее связать ее с современными событиями. при каждом удобном случае лагарп внушал своему ученику ненависть к деспотизму, стремление к законности, любовь к просвещению. и хотя эти уроки носили самый общий характер, александр, привязавшийся к наставнику, увлекся его идеями. положение изменилось, когда во франции началась революция, воплотившая в жизнь многие идеи просветителей. екатерину потрясли кровавые события революции: она резко изменила свое отношение и к просветителям, и к их идеям, а лагарп покинул россию, но, как показало время, его уроки оказали серьезное влияние на александра і. первые внутриполитические мероприятия нового императора были направлены на отмену одиозных распоряжений павла. он пообещал проводить политику «по законам и сердцу» своей бабушки екатерины ii, восстановил жалованные грамоты дворянству и , отменил запрет на выезд за границу, на европейскую одежду и , возвратил из ссылок и снял опалу со всех чиновников и офицеров, которые пострадали из-за павла. маневрируя между различными группами влияния – екатерининскими вельможами, заговорщиками, друзьями своей юности, александр i дал понять, что намерен провести серьезные реформы.
У промисловості утворення мануфактур відбувалося розширенням дрібного товарного виробництва та підпорядкуванням дрібних товаровиробників скупникам. Залежно від форми власності існували дворянські, купецькі та селянські мануфактури.
Наприкінці століття Росія вийшла на перше в Європі місце з виробництва та експорту продукції металургії. Важливою галуззю промисловості було кораблебудування. Суднобудівні верфі діяли у Санкт-Петербурзі, Архангельську, Воронежі, Казані. Центрами легкої промисловості були Москва, Петербург. Деякі галузі легкої промисловості сформувалися в районах, де було достатньо сировини: полотняні та парусні мануфактури були створені в Ярославлі, поблизу Калуги, Костроми, Воронежа, Казані, Путивля, а центром бавовноткацтва стала Владимирська губернія. Наприкінці століття у Росії існувало понад 2 тис. мануфактур.
Загальний обсяг зовнішньої торгівлі зріс у 5 разів, при цьому експорт переважав імпорт. Росія торгувала зерном, залізом, деревиною, хутром, а купувала цукор, шовк, фарби та ін.
У другій половині XVIII ст. у всіх сферах економічного життя Росії відбувалися не тільки кількісні, а й якісні зміни. Вони були пов'язані з розкладом кріпосницьких і формуванням капіталістичних виробничих відносин, розвитком товарно-грошових відносин і руйнуванням натурального господарства.
Друга половина XVIII ст. характеризувалась подальшим розвитком абсолютизму в Російській імперії. Внутрішня політика російського самодержавства цього періоду отримала назву політики освіченого абсолютизму.
Катерина II, дружина імператора Петра III, після перевороту 1762 р. правила одноосібно (1762-1796). Спираючись на дворянство, вона дбала про зміцнення самодержавства та збереження непорушності феодально-кріпосницької системи. У середині 60-х рр. Катерина видала указ, який забороняв селянам скаржитись на своїх власників, а ті отримали право засилати селян на каторгу за "зухвалість". Вершиною дворянських привілеїв став маніфест "Про дарування вольності та свобод усьому російському дворянству". Дворянство звільнялось від обов'язкової державної служби, законодавчо закріплялася недоторканність їхнього майна. Цей маніфест поширював дворянське звання на німецьких баронів Прибалтики, українську козацьку старшину та ін.
Катерина II також видала указ про поділ Сенату на шість департаментів з різними функціями, що послабило його вплив як державного органу, і створила особисту канцелярію - "Кабінет її Величності". Завдяки цьому вона сконцентрувала у своїх руках всю виконавчу владу.
Було здійснено реформу місцевих органів державної влади (уся влада на місцях зосереджувалася в руках губернатора), у Центральній Росії і Лівобережні й Україні - секуляризацію монастирських земель. Найяскравішим втіленням політики освіченого абсолютизму стало скликання Уложенної комісії (зібрання представників станів), одним із завдань якої була заміна застарілого уложення 1649 р. Серед депутатів комісії розгорілась гостра дискусія з селянського питання у зв'язку з тим, що більшість наказів, що їх отримала Комісія, надійшли під селян. Проте через селянські повстання, що спалахнули в Росії, вона фактично припинила свою роботу.
У XVIII ст. вибухнула селянська війна 1773-1775 рр. на чолі з Омеляном Пугачовим. Вона розпочалася як протест проти посилення кріпосного гніту та обмеження (у козаків) свобод.
Повстанців підтримали розкольники, які суворо переслідувалися урядом. Повстання охопило значні простори Поволжя і Південного Уралу. Одним із вагомих успіхів повсталих було захоплення Казані. Проте 1774 р. вони зазнали остаточної поразки. Згодом група змовників схопила Пугачова і видала владі. 1775 р. його разом з прихильниками було страчено на Болотній площі у Москві.
Внутрішня політика царизму наприкінці XVIII ст. характеризувалась прагненням зміцнити панування дворянства та верхівки купецтва. Наляканий падінням абсолютизму у Франції та селянськими повстаннями, новий російський самодержець Павло І (1796-1801) робив спроби подолати внутрішньополітичні суперечності з до військово-бюрократичної диктатури: він встановив військово-поліцейський казармений режим. Проти деспотії Павла І виступило столичне дворянство, розбещене привілеями ще за часів правління Катерини II. Воно вчинило новий державний переворот. Павла І було вбито. Новим імператором Росії став його син Олександр І.