2. “Гарячий червень” в історії України: «тріумф Конотопа» 1656-го і «вирок Полтави» 1709-го у дзеркалі порівняльного аналізу. Складіть тези свого виступу на таку тему на засідання шкільного наукового товариства.
Литература Великого княжества Литовского ― литература, сложившаяся в XIV—XVII веках на землях Великого княжества Литовского (нынешняяБелоруссия, Литва, частично Украина,Россия и Польша). Многоязычная литература Великого княжества Литовского развивалась назападнорусском, старославянском(церковнославянском), польском,латинском и литовском языках. Представлена различными жанрами — летописанием, историческими хрониками, повествовательными и описательно-беллетризованными формами, поэзией, публицистикой, драматургией.
Одной из особенностей литературы была её поликонфессиональность: наряду с религиозными православными произведениями существовали католические, протестантские, униатские. Разница религиозных взглядов привела к возникновению полемической литературы, также давшей ряд талантливых авторов.
Святосла́в І́горович (близько 938[2] — березень 972) — великий князь київський (945—972). Представник династії Рюриковичів. Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945—964)[3]. Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів (964). Розгромив Хозарський каганат (965—968)[3]. 968 року допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів[3]
Одной из особенностей литературы была её поликонфессиональность: наряду с религиозными православными произведениями существовали католические, протестантские, униатские. Разница религиозных взглядов привела к возникновению полемической литературы, также давшей ряд талантливых авторов.
Святосла́в І́горович (близько 938[2] — березень 972) — великий князь київський (945—972). Представник династії Рюриковичів. Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945—964)[3]. Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів (964). Розгромив Хозарський каганат (965—968)[3]. 968 року допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів[3]