Про його мужність складено чимало легенд. Зокрема, що під час облоги польського міста Каліш князь Данило Романович особисто проник за міські мури на розвідку, перевдягнувшись боярином, а обличчя закривши глухим шоломом. Почувши ж, як городяни на своїх зборах сперечаються, здавати їм місто чи ні, князь назвав своє справжнє ім’я і запропонував їм капітулювати перед ним особисто. Вражені його сміливістю й відвагою, поляки й уклали договір з хоробрим воїном.
А ще був направду мудрим і вірним даному слову. Мав Король Данило улюбленого коня Вітра, що не раз у боях служив йому вірою і правдою. Коли ж кінь постарів, король суворо наказав, аби коня пильнували, як зіницю ока: той, хто сповістить про смерть коня, потрапить у руки ката. Певна річ, смерть на жодні накази – навіть княжі, не зважає. Однак, коли надійшов чорний день, конюха рятував королівський блазень Олелько. Пішов до короля та й каже:
– Ваш коханий кінь їсти не їсть, пити не п’є, дихати не дихає і рухати не рухається.
– То він, напевно, здох! – вигукнув король.
– Правда ваша, але то не я сказав, а ви. І можете собі самі з катом домовитись… Король розсміявся і, замість кари, нагородив Олелька за дотепну витівку.
У незалежній Україні на його честь карбували срібні монети, а його іменем названо університет в Івано-Франківську, міжнародний аеропорт у Львові та славетну 24-ту окрему механізовану Бердичівську Залізну бригаду, Міжнародне спортивне товариство. Та й цього, як на мене, замало для гідного вшанування першого в історії Русі короля, що відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, яка за часів його князювання стала найбільшою державою Європи й праобразом першої української національної держави.
danylo03-Lviv
У 4 роки – на трон
Уперше на трон Данило зійшов саме у Галичі – хоч і зовсім не надовго – вже у 4-річному віці, на правах спадкоємця загиблого у битві батька, князя Романа. А вдруге – вже за підтримки бояр – у 10 років.
“У 1205 р. відбулося вокняжіння Данила у Галичі, яке на перших порах не викликало заперечень ні в польських, ні в угорських політичних колах, – пише доктор історичних наук Олександро Головко. – Восени 1205 року угорський король зустрівся з матір’ю Данила і Василька Анною в прикордонному галицькому місті-фортеці Саноку і визнав права Романовичів на Галич”.
Не зайве зауважити, що представники князівської династії Рюриковичів часто розпочинали політичну діяльність раніше, ніж дорослішали. До прикладу, у своєму “Повчанні” Володимир Мономах згадує, що він “тружал, пути дея и ловы с 13 лет”. Батько Данила, князь Роман, у 14 років став князем у Новгороді, де показав себе цілком зрілою і здатною для виконання ролі князя людиною у зіткненнях з ворожими місту сусідами. А у шістнадцять – розбив потужне військо суздальського князя Андрія Боголюбського.
Та й на загал, у тринадцять років у представників правлячої еліти чоловічої статі відбувалися важливі зміни: саме в цей час княжич проходив обряд підстригання і посадження на коня (“посаг”), після чого, як про це пише академік Д.Ліхачьов, ставав повнолітнім.
Але, крім володарських, у князів були важливі представницькі функції – уособлення державної влади. І молоді князі починали виконувати їх з моменту свого народження. Надто ж якщо у такому віці молодий княжич втрачав батька. Його повноваження, за звичай, виконував регент (у випадку Данила – його мати, княгиня Анна), але носієм державної влади, незалежно від віку, таки був спадкоємець князівського столу.
Саме таким юним спадкоємцем столу і довелося стати князеві Данилу. Адже 19 червня 1205 р. його батько, галицько-волинський князь Роман Мстиславич загинув внаслідок сутички з дружиною малопольських князів Лешка та Конрада на березі р. Вісла. А на той час Данилові було лише чотири роки…
Утім, владу номінального князя Данила та княгині-регентші не визнали південно-руські князі, що призвело незабаром до втрати Романовичами як Галича, так і Володимира. Відтак на Волині та Галичині до 1211 р. з перервою правили представники чернігівської династії Ігоревичів.
Та Романовичі доклали величезних зусиль, щоб повернути Галич. Зокрема, в 1211 р. у Галичині розгорається багаття великої війни. Галицькі бояри-вигнанці, що втекли в Угорщину від Ігоревичів, “просиша у короля Угорьского: дай нам отчича Галичю Данила”. Цей заклик бояр відповідав намірам Андрія ІІ, який послав через Карпати велике військо. А за ініціативою княгині Анни на Волині створюється велика коаліція волинян проти князів Ігоревичів, після розгрому яких всі учасники коаліції прибули до Галича, де в Успенському соборі й відбулися урочистості, пов’язані з коронацію Данила на галицькому престолі. Сталося це наприкінці літа – на початку вересня 1211 р.
Войны начала XVIII в. Первая четверть XVIII в. ознаменовалась серией войн, значительно изменивших политическую карту Европы, сложившуюся после Тридцатилетней войны. Война за испанское наследство 1701—1714 гг., Северная война 1700—1721 гг., испано-австрийская война 1715—1717 гг. Два сильнейших государства Европы в XVII в. — Испания и Швеция — утратили свой статус. В результате Северной войны Швеция уступила свое господство в бассейне Балтийского моря, которое перестало быть «Шведским озером». Важную роль в европейской политике начала играть новая империя — Российская.
В 1701 г. вспыхнул конфликт вокруг испанского наследства. Испанский император Карл II, который не оставил наследников по мужской линии, завещал трон Филиппу Анжуйскому — внуку французского короля Людовика XI. Это вызвало недовольство представителя австрийской ветви Габсбургов императора Священной Римской империи Леопольда I. Он предпринял попытку защитить свои права на владения испанских Габсбургов. Таким образом, в начале конфликт развивался как противостояние между Францией и Священной Римской империей. Однако ситуация в корне изменилась, когда Людовик XI попытался завладеть Фландрией, что задевало интересы Англии и Голландской республики. В результате образовалась коалиция, целью которой было не допустить усиления Франции. Война охватила земли не только Европы, но и Северной Америки.
Відповідь:
Про його мужність складено чимало легенд. Зокрема, що під час облоги польського міста Каліш князь Данило Романович особисто проник за міські мури на розвідку, перевдягнувшись боярином, а обличчя закривши глухим шоломом. Почувши ж, як городяни на своїх зборах сперечаються, здавати їм місто чи ні, князь назвав своє справжнє ім’я і запропонував їм капітулювати перед ним особисто. Вражені його сміливістю й відвагою, поляки й уклали договір з хоробрим воїном.
А ще був направду мудрим і вірним даному слову. Мав Король Данило улюбленого коня Вітра, що не раз у боях служив йому вірою і правдою. Коли ж кінь постарів, король суворо наказав, аби коня пильнували, як зіницю ока: той, хто сповістить про смерть коня, потрапить у руки ката. Певна річ, смерть на жодні накази – навіть княжі, не зважає. Однак, коли надійшов чорний день, конюха рятував королівський блазень Олелько. Пішов до короля та й каже:
– Ваш коханий кінь їсти не їсть, пити не п’є, дихати не дихає і рухати не рухається.
– То він, напевно, здох! – вигукнув король.
– Правда ваша, але то не я сказав, а ви. І можете собі самі з катом домовитись… Король розсміявся і, замість кари, нагородив Олелька за дотепну витівку.
У незалежній Україні на його честь карбували срібні монети, а його іменем названо університет в Івано-Франківську, міжнародний аеропорт у Львові та славетну 24-ту окрему механізовану Бердичівську Залізну бригаду, Міжнародне спортивне товариство. Та й цього, як на мене, замало для гідного вшанування першого в історії Русі короля, що відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, яка за часів його князювання стала найбільшою державою Європи й праобразом першої української національної держави.
danylo03-Lviv
У 4 роки – на трон
Уперше на трон Данило зійшов саме у Галичі – хоч і зовсім не надовго – вже у 4-річному віці, на правах спадкоємця загиблого у битві батька, князя Романа. А вдруге – вже за підтримки бояр – у 10 років.
“У 1205 р. відбулося вокняжіння Данила у Галичі, яке на перших порах не викликало заперечень ні в польських, ні в угорських політичних колах, – пише доктор історичних наук Олександро Головко. – Восени 1205 року угорський король зустрівся з матір’ю Данила і Василька Анною в прикордонному галицькому місті-фортеці Саноку і визнав права Романовичів на Галич”.
Не зайве зауважити, що представники князівської династії Рюриковичів часто розпочинали політичну діяльність раніше, ніж дорослішали. До прикладу, у своєму “Повчанні” Володимир Мономах згадує, що він “тружал, пути дея и ловы с 13 лет”. Батько Данила, князь Роман, у 14 років став князем у Новгороді, де показав себе цілком зрілою і здатною для виконання ролі князя людиною у зіткненнях з ворожими місту сусідами. А у шістнадцять – розбив потужне військо суздальського князя Андрія Боголюбського.
Та й на загал, у тринадцять років у представників правлячої еліти чоловічої статі відбувалися важливі зміни: саме в цей час княжич проходив обряд підстригання і посадження на коня (“посаг”), після чого, як про це пише академік Д.Ліхачьов, ставав повнолітнім.
Але, крім володарських, у князів були важливі представницькі функції – уособлення державної влади. І молоді князі починали виконувати їх з моменту свого народження. Надто ж якщо у такому віці молодий княжич втрачав батька. Його повноваження, за звичай, виконував регент (у випадку Данила – його мати, княгиня Анна), але носієм державної влади, незалежно від віку, таки був спадкоємець князівського столу.
Саме таким юним спадкоємцем столу і довелося стати князеві Данилу. Адже 19 червня 1205 р. його батько, галицько-волинський князь Роман Мстиславич загинув внаслідок сутички з дружиною малопольських князів Лешка та Конрада на березі р. Вісла. А на той час Данилові було лише чотири роки…
Утім, владу номінального князя Данила та княгині-регентші не визнали південно-руські князі, що призвело незабаром до втрати Романовичами як Галича, так і Володимира. Відтак на Волині та Галичині до 1211 р. з перервою правили представники чернігівської династії Ігоревичів.
Та Романовичі доклали величезних зусиль, щоб повернути Галич. Зокрема, в 1211 р. у Галичині розгорається багаття великої війни. Галицькі бояри-вигнанці, що втекли в Угорщину від Ігоревичів, “просиша у короля Угорьского: дай нам отчича Галичю Данила”. Цей заклик бояр відповідав намірам Андрія ІІ, який послав через Карпати велике військо. А за ініціативою княгині Анни на Волині створюється велика коаліція волинян проти князів Ігоревичів, після розгрому яких всі учасники коаліції прибули до Галича, де в Успенському соборі й відбулися урочистості, пов’язані з коронацію Данила на галицькому престолі. Сталося це наприкінці літа – на початку вересня 1211 р.
danylo03-Lviv2
Войны начала XVIII в. Первая четверть XVIII в. ознаменовалась серией войн, значительно изменивших политическую карту Европы, сложившуюся после Тридцатилетней войны. Война за испанское наследство 1701—1714 гг., Северная война 1700—1721 гг., испано-австрийская война 1715—1717 гг. Два сильнейших государства Европы в XVII в. — Испания и Швеция — утратили свой статус. В результате Северной войны Швеция уступила свое господство в бассейне Балтийского моря, которое перестало быть «Шведским озером». Важную роль в европейской политике начала играть новая империя — Российская.
В 1701 г. вспыхнул конфликт вокруг испанского наследства. Испанский император Карл II, который не оставил наследников по мужской линии, завещал трон Филиппу Анжуйскому — внуку французского короля Людовика XI. Это вызвало недовольство представителя австрийской ветви Габсбургов императора Священной Римской империи Леопольда I. Он предпринял попытку защитить свои права на владения испанских Габсбургов. Таким образом, в начале конфликт развивался как противостояние между Францией и Священной Римской империей. Однако ситуация в корне изменилась, когда Людовик XI попытался завладеть Фландрией, что задевало интересы Англии и Голландской республики. В результате образовалась коалиция, целью которой было не допустить усиления Франции. Война охватила земли не только Европы, но и Северной Америки.