2 задание Прочитайте отрывки из стихотворений средневековых поэтов. Определите, какие из них принадлежат Омар Хайяму и Фирдуоси. 1 Я пришел — не прибавилась неба краса, Я уйду — будут так же цвести небеса. Я Где мы были, куда мы уйдем неизвестно: Я Глупы домыслы всякие и словеса.

2 Наш век исполнен горя и тоски, Не сосчитать утрат и грозных бед. Но все они ничтожны и легки Перед бедой, которой горше нет, То гибель молодого короля.

3 Карл император радостен и горд: Взял Кордову он штурмом, башни снес, своими стены смел, Рать оделил добычею большой Оружьем, золотом и серебром. Язычников там нет ни одного: Кто не убит в бою, тот окрещен.

4 И радость, и скорбь, все минует, как сон, — Жить вечно никто на земле не рожден. Когда ты прославился доблестью дел, Будь царь или раб — твой бессмертен удел

Омар Хайам                        Фирдоуси     ​

На рубежі VI-V ст. до н.е. у Греції остаточно складається полісна система. На той час поліс розумівся як громадянська община, у якій повноправними громадянами були земельні власники. Громадянське право давало і право на землю. Втрата цього права означала і втрату громадянських прав. Верховним власником землі був поліс як колектив громадян. Верховним органом управління в полісі завжди були народні збори, які вирішували усі найважливіші питання.

Громадянин полісу одночасно був і воїном, в обов’язок якого входило захист полісу і себе самого.

У ті часи в полісах широкого розповсюдження набуває рабство. У Греції існували дві основні його форми: ілотія (прикладом є Спарта) і класичне рабство (прикладом є Афіни).

При класичному рабстві невільник був позбавлений власності, повністю належав господареві, його називали «розмовляючим знаряддям».

Раби класичного типу не були уродженцями Греції. Це були жителі інших країн, захоплені під час воєн та піратських нападів. Майже у кожному господарстві використовувалася праця рабів: в сільському господарстві, в ремісництві, на будівництві і в копальнях. Дуже часто рабів застосовувалася для домашніх робіт: управителями, кухарями, няньками, годувальницями, педагогами.

У середині V ст. до н.е. в Афінах встановилася повна демократія.

Народні збори були головним органом Афінської держави. В них могли брати участь афінські громадяни, яким виповнилося 20 років, незалежно від майнового стану. Збори відбувалися на міському майдані — агорі, в V ст. до н.е. — на схилі Пніксу або в театрі. На них обирали посадових осіб, слухали доповіді з виконання обов’язків, розглядали фінансові питання, питання безпеки держави. Будь-який афінянин мав право виступити та висловити свою думку. Голосування було таємним, афіняни опускали в урни білі або чорні камінці. Тільки під час виборів стратегів голосування було відкритим (підняттям рук). Всього в Афінах було близько 30 тисяч громадян, у зборах брало участь 5-6 тисяч осіб, які мешкали неподалік Афін. Більшість голосів у Народних зборах належала простим людям.

Для вирішення питань у період між зборами та для нагляду за виконанням рішень обиралася Рада п’ятисот.

Велике значення в житті держави відігравав Народний суд, який з’явився ще за Солона у VI ст. до н.е. До його складу обирали 6 тис. осіб. Членом Народного суду могла стати будь-яка людина, навіть бідняк. Народний суд поділявся на комісії від 200 до 500 осіб. Члени комісії не знали заздалегідь, в якій комісії і яку справу вони розглядатимуть. Це дозволяло запобігти підкупу суддів.

Афінська демократія була обмеженою. Тільки чистокровні афіняни, в яких батьки були корінними мешканцями, користувалися правами.

Немного не о том .

VIII в. в жизни народов Европы и Америки -- это время величайших культурных, социально-экономических и политических сдвигов. В исторической науке эпоха Нового времени обычно связывается с утверждением буржуазных отношений в Западной Европе. Действительно, это важная социально-экономическая характеристика данной эпохи. Но в Новое время одновременно с этим процессом происходили и другие глобальные процессы, охватившие структуру цивилизации в целом. Становление в Западной Европе эпохи Нового времени означал цивилизационный сдвиг: разрушение устоев традиционной европейской цивилизации и утверждение новой. Этот сдвиг получил название модернизации.

Модернизация -- это сложный многогранный процесс, протекавший в Европе в течение полутора столетий и охвативший все сферы жизни общества. В сфере производства модернизация означала индустриализацию -- постоянно нарастающее использование машин. В социальной сфере модернизация тесно связана с урбанизацией -- небывалым ростом городов, который привел к преобладающему их положению в экономической жизнедеятельности общества. В политической сфере модернизация означала демократизацию политических структур, закладывание предпосылок для формирования гражданского общества и правового государства. В духовной сфере модернизация связана с секуляризацией -- высвобождением всех сфер общественной и личной жизни из-под опеки религии и церкви, их обмирщения, а также интенсивное развитие грамотности, образования, научного знания о природе и обществе.

Идейной основой модернизации общественной жизни в Новое время стала идеология Просвещения. XVIII в. в Европе также называют эпохой Просвещения. Деятели эпохи Просвещения оставили глубокий след в философии, науке, искусстве, литературе и политике. Они выработали новое мировоззрение, призванное раскрепостить человеческую мысль, освободить ее от рамок средневекового традиционализма.

Философской основой мировоззрения эпохи Просвещения был рационализм.

XVIII в. вошел в историю как век просвещенного абсолютизма. Политика абсолютизма в ряде европейских стран, выражающаяся в уничтожении «сверху» и в преобразовании наиболее устаревших феодальных институтов. Его содержанием стало уничтожение инквизиции, секуляризация церковного имущества, закрытие монастырей, отмена податных привилегий дворянства и обложение дворянских и церковных земель налогами. Именно в этот период наблюдается подъем уровня народного образования, вводится принцип свободы совести, в некоторых случаях проявляется забота о низших классах.

Однако главным в политике просвещенного абсолютизма стало провозглашение принципа «одно право для всех» , что отразилось в создании равного для всех гражданского права. Такая политика имела огромные последствия сословно-социального характера, лишив преимуществ привилегированные сословия. Таким образом, в социальной эволюции Европы настал конец господствующему положению старых земледельческих классов. XVIII в. стал веком промежуточным, приготовлением для исторических процессов, развернувшихся в последующий период. Борьба между буржуазией и землевладельцами не была закончена, ее завершило следующее поколение.