3. Сохранилось следующее высказывание Иоси- фа II: «Какое странное путешествие! Кто бы мог подумать, что я вместе с Ека-
териной II, французским и английским посланниками буду бродить по татар-
ским степям! Это совершенно новая страница в истории!» Выясните, о каком
путешествии идёт речь. Какова была его цель? К каким политическим резуль-
татам оно привело?
очень надо
Усі європейські держави пройшли через новий етап розвитку – етап абсолютної монархи. Недаремно кажуть: "Один випадок – випадок, два – збіг, три – система". Що, власне, сприяло колосальному зосередженню державної влади в одних, монарших руках?
В одних державах це відбулося раніше, в інших – дещо пізніше (в Англії, наприклад, вершиною абсолютизму вважають Єлизавету І (померла у 1603 р.), у Франції – Людовіка XVI (помер у 1715 р.), в Росії – Катерину II (померла у 1796 р.).
Окремі держави вимушені були пройти цей етап навіть у складі інших держав – так, Польща не зуміла вберегти свою "шляхетську демократію", втратила незалежність і була у результаті трьох поділів розділена між Австрією, Росією та Пруссією.
Нарешті, державний абсолютизм одних держав відрізнявся від абсолютистського режиму інших (досить порівняти Англію та Францію). Чому так?
З іншого боку, згадаймо горду заяву Людовіка XVI: "Держава – це я". Цікаво побачити, чим обернулося для держави і права європейських країн таке необмежене зосередження в одних руках усієї повноти виконавчої, законодавчої та судової влади? Чи може абсолютизм, нехай навіть і найбільш "просвічений", вирішити усі проблеми своїх підданих, зробити державу не лише військово могутньою, але й багатою та процвітаючою? Чого насправді вартий аргумент монархістів усіх часів і народів про те, що: "Король не зраджує"?
Як зміни у державному устрої впливали на право цих країн?
Передумови абсолютизму
Абсолютизмом (від латинського absolut – необмежений, безумовний) називається абсолютна необмежена монархія, самодержавна влада. Це форма правління, за котрої верховна влада повністю належить одній особі – монархові.
У країнах Західної Європи абсолютні монархії склалися в XV- XVI ст., вони прийшли на зміну станово-представницьким монархіям. Абсолютна монархія постала як арбітр між старим пануючим класом феодалів та буржуазією і як захисниця обох класів від революційного руху народних мас, які піддавалися і феодальній, і капіталістичній експлуатації.
Буржуазія стала у цей час могутнішим в економічному відношенні класом, але все ж недостатньо сильним, щоб ставити питання про встановлення власної влади.
Посилення позицій буржуазії пояснювалося стрімким економічним прогресом у промисловості. Поява водяних коліс, механічного дуття в металургії, удосконалення ткацького верстата вели до укрупнення виробництва та розорення маси кустарних ремісників. Міцна королівська влада стимулювала економічний прогрес, що проходив в умовах активного і пасивного опору мас.
Головною фігурою в економіці став капіталіст. Якщо цеховий майстер попередньої епохи був по руках і ногах зв'язаний обмеженнями, що їх встановлював статут цеху, то капіталістичне виробництво, навпаки, побудоване на основі вільної конкуренції, чиїм завданням виступає насичення ринку дешевою продукцією, розорення та усунення конкурента.
Цьому слугували т. зв. мануфактури – підприємства нового, капіталістичного типу, на яких сотні найманих робітників виконували кожен свою відносно нескладну операцію. Якщо майстер (підмайстер) попередньої епохи виготовляв свій виріб – наприклад, годинник – власноруч від початку і до кінця, то при мануфактурному виробництві розподіл окремих операцій між десятками працівників дозволяв різко підвищити кількість вироблюваної продукції і тим самим суттєво здешевити кінцевий продукт.
Капіталізм в його ранніх проявах означав катастрофу для дрібних виробників у місті та на селі, основна маса населення перетворилася на пролетарів, тобто людей, позбавлених засобів і знарядь виробництва, отже, і засобів існування. Мануфактури не могли відразу забезпечити працею усю масу безземельних селян та розорених ремісників. Велика їх кількість була змушена бродити країнами Європи в пошуках випадкової роботи, а без неї – займатися жебрацтвом, крадіжками і грабежами. Частими були й спроби розорених майстрів знищити фізично ненависного власника мануфактури чи підпалити його підприємство, аби повернути старі добрі часи, коли усім вистачало роботи.
Буржуазія потребувала міцної влади з її репресивно-каральним апаратом, і такою владою став абсолютизм.
Буржуазія не тільки користувалася репресивними можливостями централізованої абсолютистської влади, але й завдяки практиці купівлі посад могла займати ключові позиції в урядах, у фінансовому та судовому відомствах. Вихідці з т. зв. третього стану ставали радниками королів Генріха VIII (Англія) та Людовіка XIV (Франція).
1. Древнегреческий писатель, историк Ксенофонт, проживший долгое время при персидском дворе, приводит интересный случай, позволяющий судить о методах воспитания молодежи у саков: «Персидский царь устроил конные ристалища (состязания) для всадников, представлявших разные народы. Длина беговой дорожки была определена в пять стадиев (около одного километра). Когда начались скачки, то какой то молодой сак вырвался вперед и достиг финиша, оставив всех остальных всадников почти на половине дорожки. Персидский царь предложил саку царство в обмен на коня, но тот отказался, заявив, что отдал бы коня лишь в обмен на благодарность храброго человека». Саки были мирным народом. Древнегреческий географ Страбон с уважением писал о саках, что «все они прямодушны и верны договорам».В среде кочевников высокого развития достигло искусство. К примеру, у кангюев были развиты песенное и танцевальное искусство, уйсуны достиг ли высокого мастерства в изготовлении прекрасных керамических сосудов. По предположению ученых, гунны знали письменность. Известны рельефные надписи саков на серебряных чашах.
2. Города в средневековой Европе были небольшими. Наши привычные масштабы "мегаполиса" совсем не применимы к ним. Даже Великий Рим во времена расцвета империи насчитывал всего около 1 миллиона жителей. В среднем же городе Западной Европы в описываемые времена жило не больше 5-7 тыс. человек. Город с населением 15-20 тыс. уже считался большим, а население 40-50 тыс. было только в столицах крупных государств, таких как Лондон или Париж. Совсем маленький городок мог насчитывать всего 2-3 тыс. жителей.
Иногда возникают разночтения в оценке населения средневековых городов, связанные с тем, что в тогдашних документах как правило указывалось не все население, а только взрослые, а иногда - только взрослые мужчины. Поэтому если вы читаете, что в городе насчитывается 700 горожан - то, скорее всего, общее население города - порядка 2000.
Города строились по берегам рек, вдоль крупных трактов или вокруг замков. Если город ставился на дороге, то участок этой дороги в пределах города превращался в главную городскую улицу. В прибрежных городах главной улицей обычно становилась дорога, ведущая от замка сеньора (или другого главного здания города) к берегу. Реже главная улица тянулась вдоль реки или морского берега (это характерно для городов, выросших из рыбацких поселков) .
Практически любой город окружен стенами. Причем, чем больше и богаче город, тем более мощные и высокие стены его ограждают. У самых маленьких и молодых городков защитой может служить просто земляная насыпь и деревянный частокол на ней, в городах побольше - каменные стены с башнями и бойницами. В работах по возведению и поддержанию городских укреплений должны были участвовать все горожане, впрочем практически везде "отработку" можно было заменить денежным взносом.
3. Аль-Фараби считается одним из основоположников восточного перипатетизма (так называли учение Аристотеля из-за его привычки вести философские занятия во время прогулок, от др. -греч. περι-πατέω — ходить кругом). Опираясь на труды Аристотеля, мыслитель разработал оригинальную мусульманскую философию, по праву получив почётное прозвище «Второй учитель человечества» (то есть второй после Аристотеля).